Справа № 2-7468/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2010 року м. Свердловськ
Свердловській міський суд Луганської області в складі:
одноособово судді Логвіної Л.С.,
при секретарі с/з Альмашової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань суду в місті Свердловську Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, та визнання права власності,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Свердловського міського суду з даною позовною заявою, в обґрунтування якої зазначає, що 12 липня 2010 р. між ним та відповідачкою - ОСОБА_3 було укладено правочин, за яким відповідачка ОСОБА_3 продала, а він - ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 2 (двох) кімнат, житловою площею 31,7 кв. м., загальною площею 44,8 кв. м. На підтвердження укладання договору купівлі-продажу він передав відповідачці 7000 (сім тисяч) гривен, а відповідачка надала йому відповідну розписку. За своєю юридичною природою укладений правочин є договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Тобто, у вказаному правочині досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, а саме щодо предмету, ціни, кількості та строків його виконання, у відповідності до ст. ст. 656, 664, 669, 691 ЦК України. А від так він має вважатися укладеним.
Квартира АДРЕСА_1, яка складається з 2 (двох) кімнат, житловою площею 31,7 кв. м., загальною площею 44,8 кв. м., належить на праві власності – ОСОБА_4 на підставі свідоцтва на право власності НОМЕР_3 від 17 березня 1994 р., виданого Госпрозрахунковим бюро по оформленню документів на приватизацію житла при жилвідділі виконкому, зареєстрованого в Свердловському бюро технічної інвентаризації 06.04.1994 р. Відповідачка - ОСОБА_3 є рідною донькою ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, актовий запис № 12 від 23.08.1953 р. та свідоцтвом про одруження НОМЕР_2, актовий запис № 112 від 29.07.1972 р. (після укладання шлюбу прийнято прізвище чоловіка – ОСОБА_3). Відповідно до заповіту від 03.11.1994 р., посвідченого державним нотаріусом Другої Свердловської державної нотаріальної контори Власовою В.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1875, ОСОБА_4 заповів все майно, у тому числі належну йому квартиру АДРЕСА_1 – ОСОБА_3.
Після виконання зі свого боку зобов’язання по сплаті зазначеного майна, відповідачка передала йому правовстановлюючі документи на них.
ОСОБА_3 узяла на себе зобов'язання в короткий термін підготувати необхідні документи та оформити належним чином договір купівлі-продажу у встановленому законом порядку. Відразу оформлення договору купівлі-продажу належним чином не склалось. Після цього, ОСОБА_3 перестала з ним спілкуватися, почала його уникати і посилаючись на різного роду обставини увесь час відкладала оформлення і потім взагалі виїхала за іншим постійним місцем мешкання.
29 липня 2010 р. маючи на меті кінцеве виконання правочину, а саме укладання договору купівлі-продажу від 12 липня 2010 р., він не маючи другої можливості домовитися з ОСОБА_3, надав на її адресу лист з пропозицією зустрітися у нотаріуса та оформити належним чином договір купівлі-продажу. Для вручення зазначеного листа, який було вручено під підпис, йому прийшлося їхати за постійним місцем мешкання відповідачки до Брянської області РФ. Проте в обумовлений час ОСОБА_3 на зустріч з нотаріусом не з’явилися.
Таким чином, попередні дії ОСОБА_3 і дії після отримання листа від 29.07.2010 р., свідчать про явний факт ухиляння від повного виконання взятого на себе зобов’язання, тобто на оформлення належним чином договору купівлі-продажу.
Стаття 657 Цивільного кодексу України встановлює, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно ж до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Таким чином, фактичні обставини справи повністю відповідають зазначеним нормам права.
Отже, суд має всі необхідні підстави для визнання угоди від 12 липня 2010 р. про відчуження ОСОБА_3 зазначеного вище майна на його користь дійсною, адже на момент її укладення здійснити повне юридичне оформлення переходу права власності не було можливості.
Слід зауважити, що з часу укладання договору купівлі-продажу майна він постійно мешкаю за зазначеною адресою, несе усі відповідні витрати по утриманню квартири, зробив ремонт і сплачує за комунальні послуги.
На підставі вищевикладеного, просить суд постановити рішення, яким:
1. Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка складається з 2 (двох) кімнат, житловою площею 31,7 кв. м., загальною площею 44,8 кв. м., укладений 12 липня 2010 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, дійсним.
2. Визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на квартири АДРЕСА_1, яка складається з 2 (двох) кімнат, житловою площею 31,7 кв. м., загальною площею 44,8 кв. м.
У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав, підтвердив обставини, вказані в позовній заяві, просить задовольнити його позовні вимоги.
Відповідачка по справі ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутністю, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 не заперечує, та надала суду письмові пояснення, де вказує, що дійсно 12 липня 2010 року між нею - ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 Україна.
При укладанні договору ними було погоджено всі належні умови купівлі-продажу. В підтвердження правочину, вона того ж дня надала розписку про одержання від позивача 7000 (сім тисяч) гривен в рахунок продажу майна та з ним підписала у простій формі договір купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу відразу нотаріально не оформили. Проте, вона передала позивачу оригінали документів про право власності на зазначене майно.
З того часу позивач постійно мешкає за зазначеною адресою, несе усі відповідні витрати по утриманню квартири.
29 липня 2010 р. позивач приїхав до неї до Брянської області та надав їй під підпис листа про зустріч у нотаріуса та оформлення належним чином договір купівлі-продажу. Вона вважає, що правочин, щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 здійснився фактично. Позивачу було передано у власність відповідне майно, вона отримала відповідні гроші. Таким чином, вважає, що її звернення до нотаріуса не є обов’язковим і тому у визначений позивачем час не з’явилася до нотаріуса, а також не бажає приймати участь у оформленні нотаріального договору купівлі-продажу та у судових засіданнях.
У зв’язку з викладеним, проти задоволення позовних вимог по встановленню права власності на зазначене майно за позивачем не заперечує, розгляд справи покладає на розсуд суду.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, вважає позовні вимоги є такими що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.ст. 386, 392 Цивільного кодексу України в редакції 2003 року визнання права власності є формою захисту прав власника на відповідне майно.
Згідно ст.ст.8, 124 Конституції України, ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За правилами ст. 391 ЦК України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст.ст. 328, 331 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Положеннями частини першої статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. При цьому, згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Згідно частини першій статті 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Судом встановлено, що 12 липня 2010 року сторони по справі уклали договір купівлі-продажу, згідно якого відповідач (продавець) ОСОБА_3 продала, а позивач (покупець) ОСОБА_2 купив за 7000 грн. квартиру АДРЕСА_1. Вищевказаний договір купівлі-продажу був підписаний сторонами, але нотаріально посвідчений не був (а.с.12).
На момент укладення договору від 12.07.2010 року спірне майно належало ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло наданого госпрозрахунковим бюро по оформленню документів на приватизацію при житловідділі Свердловського міськвиконкому від 17 березня 1994 року (а.с.7), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22) а все своє майно і квартиру АДРЕСА_1 заповідав ОСОБА_3, що убачається з заповіту посвідченого 03.11.1994 року державним нотаріусом 2-ї Свердловської держнотконтори Власовою В.А. (а.с.23). Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 30 червня 2010 року постановленого за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією родиною разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа – виконавчий комітет Червонопартизанської міської ради м. Свердловська Луганської області, встановлено факт, що ОСОБА_3 сумісно проживала однією родиною зі своїм рідним батьком ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 з 2000 року. Тобто, ОСОБА_3, яка постійно мешкала разом з батьком однією родиною, понесла витрати на його поховання, розпорядилася його особистими речами, відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України, фактично прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, у вигляді квартири АДРЕСА_1.
Як свідчить розписка від 12 липня 2010 року, відповідач ОСОБА_3 отримала від позивача грошову суму у розмірі 7000 грн. в рахунок продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).
Таким чином, при укладанні договору купівлі-продажу зазначеного будинку між сторонами були погоджено всі істотні умови, зокрема, щодо ціни та щодо передачі будинку у власність.
Відповідно до положень ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що між сторонами по справі мають місце правовідносини, які випливають з договору купівлі-продажу квартири, оскільки всі учасники правочину мали цивільну дієздатність на його укладення, мали намір на досягнення відповідних правових наслідків та домовилися про всі суттєві умови цього договору. На виконання зазначених умов договору позивач ОСОБА_2 сплатив відповідачці ОСОБА_3 70 00 грн. в рахунок продажу квартири, а остання передала позивачу ключі від квартири і всі правовстановлюючі документи.
Таким чином судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 правомірно користується, розпоряджається та володіє спірним нерухомим майном, оскільки він в иконав всі істотні умови договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, але відповідачка – ОСОБА_3, ухиляється від нотаріального посвідчення цього договору, у зв’язку з чим суд вважає за необхідним визнати такий договір дійсним.
Згідно технічного паспорту, складеного 23.12.1993 року Свердловськім міжрайонним бюро технічної інвентаризації ” , квартири АДРЕСА_1 розташована на першому поверсі 2-х поверхового будинку, складається з 2-х кімнат, житловою площею – 31,7 кв.м., загальною площею – 44,8кв.м. (а.с.8-9).
На підставі ст.ст.8, 124 Конституції України, ст.ст. 202, 203, 208, 220, 317, 328, 331, 377, 386, 391, 392 ЦК України, керуючись ст.ст. 10-11 та 209, 212-215,218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, та визнання права власності - задовольнити у повному обсязі.
Визнати договір купівлі-продажу об’єкту нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, яка складається з 2 (двох) кімнат, житловою площею 31,7 кв. м., загальною площею 44,8 кв. м., укладений 12 липня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, дійсним.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартири АДРЕСА_1, яка складається з 2 (двох) кімнат, житловою площею 31,7 кв. м., загальною площею 44,8 кв. м.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Свердловський міський суд Луганської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
СУДДЯ ЛОГВІНА Л.С.