Справа №2-1138 /10

      Р І Ш Е Н Н Я

     І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

15 листопада 2010 року Сокальський  районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Фарини Л.Ю.

при секретарі Матолінець З.М., Сало А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до редакції газети «Голос з-над Бугу» та ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач  ОСОБА_1 пред"явив позов до Сокальської районної ради, творчого колективу редакції газети «Голос з-над Бугу», редактора газети «Голос з-над Бугу» ОСОБА_4, жителів м.Белз Сокальського району: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26,  ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_3, про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивує тим, що протягом чотирьох каденцій з 1994р. він працював міським головою м.Белз Сокальського району Львівської області. З 31.12.2009р. працює директором Державного історико-культурного заповідника у м.Белз (далі – заповідник). 13.04.2010р. він дізнався, що в газеті «Голос з-над Бугу» надруковано публікацію під назвою, «Белзькі розшифровки…». Авторами надрукованої статті, судячи з зазначених в ній прізвищ, стали ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_10 та інші (всього 268 підписів). Інформація, що наведена у статті безпосередньо стосується  його (як колишнього міського голови і теперішнього директора Заповідника) та побудована у формі звинувачень, що з його приходом на посаду міського голови м.Белз почало втрачати свій вигляд і перетворилось на руїну, сміттєзвалище і щедру легалізовану «годівницю». Закиди зроблені на його причетність до занедбання парку «Юність», народного дому «Просвіта», на незаконність  оренди приміщення міською радою і інше. Автори статті твердять про очікування ешелону для вивезення ним жителів міста, як це зробив Сталін, Гітлер, як тлумили поляки. З урахуванням змісту статті «Белзькі розшифровки…» стверджує, що розповсюджена відповідачами інформація є недостовірною, її поширення ганьбить честь, гідність та ділову репутацію не тільки його як колишнього міського голову, але як і директора заповідника. Вважає, що його права як особи повинні бити захищені судом, а викладена в газеті інформація повинна бути спростована у такий же спосіб, як і була поширена з негайним офіційним вибаченням відповідачів за вчинення ними неправомірних дій. Такими діями відповідачів було завдано шкоди  його честі та гідності та діловій репутації.  Крім того йому було заподіяно моральну шкоду, він зазнав душевних страждань, внаслідок яких погіршився його стан здоров»я: у нього піднявся тиск, серцеві болі, безсоння.  Не пройшли безслідно негативи статті і для його рідних – дружини, батьків.

З тих підстав просив суд визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують його права, ганьблять честь, гідність та ділову репутацію, відомості опубліковані у статті «Белзькі розшифровки…» та поширені відносно нього 13.04.2010р. газетою «Голос з-над Бугу». Зобов»язати відповідачів спростувати відомості, поширені ними 13.04.2010р. у статті «Белзькі розшифровки», яка була опублікована газетою «Голос з-над Бугу», у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом їх публікації офіційного вибачення перед позивачем та зазначенням того, що ними поширена  недостовірна, така, що не відповідає дійсності, порушує права, свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 інформація, яка була опублікована у статті «Белзькі розшифровки» та розповсюджена 13.04.2010р. газетою «Голос з-над Бугу» не пізніше п»ятнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили. Зобов»язати редакцію газети «Голос з-над Бугу» опублікувати  спростування поширених статтею відомостей, у спосію найбільш близький до способу їх поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед позивачем та стягнути солідарно  з відповідачів на його користь  моральну шкоду в сумі 40 000грн.

В суді позивач та його представник ОСОБА_41  підтримали позов в повному обсязі, просять його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Крім того, позивач додатково пояснив, що він чотири рази підряд був обраний на посаду мера м.Белз з 1994-2009р.р. Щороку він перед жителями м.Белз звітувався про свою діяльність. Жодне рішення,  прийняте Белзькою міською радою він не приймав самостійно, адже рішення приймаються колегіально – виконкомом ради. По професії він інженер. Коли його було вперше обрано мером у 1994р., то йому передали в руки «руїну» а не місто. За його каденції м.Белз розквітло: відбулась повна його реконструкція. Працювати керівником досить складно: він неодноразово оббивав пороги міністерств у м.Києві, щоб впроваджувати нові проекти в їхнє місто. Нехай би кожний попробував попрацювати мером, тоді б зрозумів наскільки це складно. Всім не вгодиш. На даний час у місті проведено газопровід, є проект проведення каналізації, лазня перебуває у приватній власності. Приміщення пошти згідно рішення суду передане заповіднику м.Белз. Міська рада орендує приміщення у заповідника на вкрай вигідних умовах. Єврейська громада орендує шкільний стадіон, тим самим надає спонсорську допомогу школі. Тим паче, ті чи інші рішення він не приймав самостійно, на те є  колегіальний орган.

Відповідачі в судовому засіданні позов заперечили. Ствердили, що не підписували звернення, яке було опубліковано у пресі, а ставили підписи під зверненням до депутатів Белзької міської ради відносно приміщення пошти. Проте, деякі із відповідачів:  ОСОБА_13, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_28., ОСОБА_14, ОСОБА_26, ОСОБА_25, ОСОБА_31, ОСОБА_3 та ОСОБА_22 і ін. суду пояснили, що хоч і не ставили підписів під публікацією «Белзькі розшифровки» проте, цілком із статтею погоджуються. На їхню думку, за каденції Калиша їхнє місто занепало. Все що відображено у статті відповідає дійсності. ОСОБА_1 перебуваючи на посаді мера не рахувався з думкою громади. Значна частина серед зазначених позивачем - відповідачів є депутатами Белзької міської ради, членами різних політичних сил. Неодноразово жителі м.Белз намагались зібрати збори для вирішення наболілих питань міста, проте мер безпідставно відмовлявся зустрітись з громадою. Останні роки своєї каденції він не звітував про свою діяльність. Чому народ має мовчати, в державі існує принцип свободи слова, виборці мають право критикувати владу, якщо влада діє всупереч інтересам громади.

Ухвалою суду 13 жовтня 2010р. за клопотанням позивача було замінено зазначених у позові відповідачів на - редакцію газети «Голос з-над Бугу» та ОСОБА_3.

Представник відповідача - редакції газети «Голос з-над Бугу» ОСОБА_4  в судовому засіданні проти позову заперечив. Суду пояснив, що звернення, яке редакція отримала по пошті, надійшло від жителів м.Белз. Звернення підписало більше двісті шістдесяти жителів м.Белз: відповідно редакція не могла не відреагувати на цей лист. Він, як головний редактор газети, передав звернення для підготування його для публікації журналісту ОСОБА_42. Журналіст текст звернення трішки скоротила, підкоректувала.  Тому ніяких протиправних дій редакція газети «Голос з-над Бугу» не вчиняла. Окрім того, редакція газети пропонувала Калишу прокоментувати статтю, опублікувати протилежну думку ( що зазначено під публікацією статті «Белзькі розшифровки» та у статті «Ми обурені» випуску газети «Голос з-над Бугу» №31 від 16.04.2010р.) В Україні діє свобода слова. Високопосадовці повинні розуміти, що можуть піддаватись гострій критиці з боку народу. Обов»язок преси, кожного журналіста довести до відома населення думку, звернення громади – що і було  зроблено.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що не писала статті «Белзькі розшифровки». Проте, з вказаною статтею повністю погоджується. Для прикладу у місті не має лазні. Єдина лазня яка функціонувала в м.Белз була передана у приватну власність двоюрідній сестрі Калиша – Курило. Хіба жителям м.Белз  не потрібна лазня? Лікарня м.Белз перебуває у занедбаному стані, колишній міський голова жодним чином не намагається покращити її умови.   Поточні ремонти в лікарні проводять самі медсестри.  На що витрачаються кошти місцевого бюджету? Неодноразово громада міста запитувала про це мера міста Калиша, проте відповіді не отримувала.  Стосовно парку, то в статті написана правда: парк захаращений, всюди сміття, бур»яни, не обрізані дерева, немає майданчиків для дітей. Лише після опублікування цієї статті  почали приводити парк в належний стан. Коли будували православну церкву Св.Миколая, то мер м.Белз Калиш, не будучи жодним чином причетним до її будівництва, був нагороджений за відродження духовності в Україні патріархом Київським.  Хоч вона, та інші жителі м.Белз, надавали спонсорську допомогу на облаштування церкви. Народний дім постійно зачинений: молоді белзяни у вільний час не мають де подітись. Швейний цех стоїть під відкритим небом, проте, на її неодноразові заяви мерія відмовлялась передати їй у користування це приміщення. У Белзькій школі закрито їдальню: діти не мають де харчуватись. Стадіон школи орендує Єврейська громада. Позбулися також пошти, потрібно їхати в сусіднє село Заболоття, щоб кинути лист у поштову скриню. Колишній мер міста погано ставився до жителів м.Белз. неодноразово на засіданнях сесії ради, ігнорував заяви депутатів ради, не рахувався з їхньою думкою.

Представник редакції газети «Голос з-над Бугу» – ОСОБА_44 в судовому засіданні проти позову заперечив. Суду пояснив, що якщо громада м.Белз вважає, що мер неналежно виконував свої обов»язки, вони мають право критикувати його діяльність. Позивач повинен зрозуміти, що він є публічною особою, і як ніхто інший буде піддаватись критиці з боку людей. Публікація в пресі під назвою «Белзькі розшифровки» не що інше як критика діяльності ОСОБА_1 на посаді мера. Крім того, в статті використовуються гіперболи, алегорії, висловлювання не містять фактичних даних, побудовані на припущеннях, тобто є критикою, оцінкою дій – оціночними судженнями. Чинним законодавством України, а саме: Конституцією України, Цивільним кодексом України, чітко визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слово, на вільне вираження своїх поглядів, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України та не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Висловлювання, наведені в статті є оціночними судженнями. Критика діяльності колишнього міського голови Калиша також відображена у статті газети «Міліцейський Кур»єр» №40  за 14-20 жовтня 2010р. Як було встановлено в судовому засіданні, публікація у пресі під назвою «Белзькі розшифровки» не що інше як звернення громади м.Белз: тому говорити про конкретного автора статті безпідставно. Тим більше, в судовому засіданні жодний із відповідачів, не зізнався, що саме він є автором публікації, клопотань про призначення почеркознавчої експертизи для встановлення авторства від позивача не поступало. Крім того, позивач не надав суду жодних належних доказів про те, що йому було заподіяно моральну шкоду, а тим паче, що така шкода заподіяна відповідачами. Тому просив у позові відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3 -  ОСОБА_45 в судовому засіданні проти позову заперечила. Надала суду аналогічні пояснення. Додатково пояснила, що в судовому засіданні позивач жодним чином не довів, що саме ОСОБА_3 є автором статті «Белзькі розшифровки». ОСОБА_3, як і інші відповідачі,  вказаної статті не писали, проте, повністю з нею погодились.

 Свідок ОСОБА_46 в судовому засіданні показав, що він є св»ященником у церкві м.Белз. Знайомий з позивачем з 1994р. на його думку, висвітлені у газеті «Голос з-над Бугу» відомості, не що інше як критика жителів м.Белз про діяльність ОСОБА_1 на посаді мера м.Белз. Люди мають право критикувати мера, оскільки він є представником громади, якого вони обирають. Дійсно на даний час погіршився зовнішній вигляд їхнього міста: не проведений газ, захаращені вулиці, парк, приміщення їхньої пошти забрали та передали заповіднику м.Белз. Земельна ділянка яка розташована біля церкви де він править також перейшла у власність заповідника. Міська рада не має свого приміщення, а орендує його у знову ж таки у заповідника м.Белз.

 Свідок ОСОБА_42 в судовому засіданні показала, що вона працює журналістом в газеті «Голос з-Над-Бугу». В кінці березня 2010р. їхній головний редактор ОСОБА_4 передав їй для підготування до друку звернення жителів м.Белз підписане більше як двісті шістдесяти особами.  Це звернення надійшло по пошті та було зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції. У зверненні йшлось про діяльність колишнього мера м.Белз Калиша. Вона це звернення трішки підкоректувала не змінюючи його змісту, хоча у ньому були ще гостріші моменти, які не вийшли до друку. З метою пересвідчення, чи дійсно белзяни  підписувались під зверненням вона до деяких із них особисто телефонувала, на даний час не може точно згадати до кого.  Проте жителі м.Белз по телефону підтвердили, що ставили підписи під зверненням.  Коли звертається в редакцію така кількість людей, зрозуміло, що обов»язком журналіста є доведення звернення до широкого загалу. Вона вже 38 років працює журналістом  і ствердно може сказати, що стаття носить критичний характер, з використанням оціночних суджень, алегорій та гіпербол. Народний обранець є публічною особою, тому має розуміти, що виборці, які його обирали вправі критикувати його діяльність.

Свідок ОСОБА_47 в судовому засіданні показав, що він на даний час виконує обов»язки мера м.Белз. Опубліковані в статті «Белзькі розшифровки» відомості жодного відношення до ОСОБА_1 не мають. Оскільки ОСОБА_1 будучи на посаді мера, багато зробив для міста Белз: реконструкція будинків, розвиток туризму та історико-культурної спадщини, створено заповідник, залучення перспективних інвестицій. На даний час проводиться водопровід, газифікація.  Єврейська громада орендує стадіон, приміщення, що передані на баланс заповідника – це все гроші в бюджет.  У 1994р. коли ОСОБА_1 вперше обійняв посаду мера, то отримав у спадщину місто-руїну, яке ще після війни ніхто не привів до ладу. Працювати на цій посаді досить важко, нехай кожен спробує, наскільки це відповідальна робота, всім не вгодиш. Жителі м.Белз чотири рази підряд обирали ОСОБА_1 на цю посаду – а це про щось говорить.  

Свідок ОСОБА_48 в судовому засіданні показав, що  з 1998-2006р.р. працював на посаді секретаря Белзької міської ради. Працюючи разом з ОСОБА_1 може підтвердити, скільки багато він зробив для міста Белз: реконструкція будинків, газифікація, створено заповідник. Вгодити всім неможливо: завжди знайдуться люди, які будуть критикувати владу. Ця стаття носить політичний характер.

Вислухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні, зі слів представника редакції газети та свідка ОСОБА_42 було з»ясовано, що звернення надійшло на адресу редакції газети «Голос з_над-Бугу» листом від жителів м.Белз Сокальського району 24.03.2010р. (зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції № 59 (а.с.154).

Таким чином, головний редактор газети «Голос з_над-Бугу» ОСОБА_4 отримавши звернення громади м.Белз підписане 268 особами, виконав свій професійний обов»язок (довести до відома звернення громади) – з метою підготовки статті до друку передав її журналісту ОСОБА_42.

В судовому засіданні не було встановлено особу автора статті «Белзькі розшифровки», оскільки жодний із відповідачів заперечував своє авторство, а особи, які брали участь у справі не подавали заяви про призначення почеркознавчої експертизи (ст.143 ЦПК України).  

Як вбачається зі змісту статті, наведені в них висловлювання є на думку суду дійсно оціночним судженням, критичною оцінкою певних історичних фактів і недоліків, що мали місце на думку жителів м.Белз в діяльності позивача на посаді мера м.Белз, а на даний час директора заповідника, тому такі прямо не торкаються інтересів позивача та відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобах масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Згідно статті 10 Європейської Конвенції з прав людини кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Так, Рішенням Європейського суду з прав людини від 29.03.2005р. у справі «Українська Прес-група» проти України, вирішив що публікації містили критику двох політиків (Вітренко та Симоненко), яка була викладена жорстокою, полемічною, саркастичною мовою. І що  для позивачів вони були образливими і навіть шокуючими. Проте, обираючи свою професію, вони залишили себе відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві. Він також дійшов висновку, що у даній справі було порушено статтю 10 конвенції. Тому він вирішив, що Держава-відповідач має сплатити заявникові компенсацію матеріальної та моральної  шкоди.  

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.09 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, у статтях 3, 4, 6 якої вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Тобто межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

    Крім того, конституційно гарантована свобода діяльності ЗМІ передбачає, що журналіст(редакція) самостійно обирають для своїх публікацій теми та інформацію. Забороняється попереднє погодження матеріалів або примушування ЗМІ опублікувати чи заборонити до публікації якусь інформацію, тим паче, інформацію суспільного значення. Такі дії розглядаються як цензура або втручання в професійну діяльність журналіста і ЗМІ. Саме через пресу громадяни мають право на одержання інформації, яка необхідна їм для реалізації своїх прав.  (ст.ст.2, 34 Закону України «Про засоби масової інформації(пресу) в Україні», ст..45 «Про інформацію».

Ст.42 Закону України «Про засоби масової інформації(пресу) в Україні»,  ст.23 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні органами масової інформації» редакція не несе відповідальності за публікацію відомостей…, якщо вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об»єднань громадян. В даному випадку редакція газети «Голос з_над-Бугу»  істинно вважала, що відтворює відкритий лист-звернення громади м.Белз, підписане 268 особами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що стаття «Белзькі розшифровки» надрукована газетою «Голос з_над-Бугу»   є оціночним судженням діяльності позивача, та згідно до статті 47-1 Закону України "Про інформацію" вказане висловлювання не підлягає спростуванню та за нього ніхто не може бути притягнутий до відповідальності.

Стосовно позовної вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 40 000 гривень, яка заподіяна розповсюдженням недостовірної інформації, судом встановлено наступне.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Разом з тим, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка, зокрема, полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦК Україну, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдана моральна шкода, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Однак, судом достовірно встановлено, що відповідачі своїми діями, зазначеними у позивній заяві не заподіяли моральної шкоди позивачу, оскільки суд дійшов висновку, що відповідачі своїми діями по відношенню до позивача ніяких винних дій не скоювали. Окрім того, позивач не надав суду належних доказів про свої моральні переживання. У позові ОСОБА_1 покликається на те, що внаслідок моральних страждань він був змушений  пройти курс стаціонарного лікування: проте, у матеріалах справи відсутні відомості про це.

Крім того, на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, позивач надав суду висновок фахівця психолога-експерта вищої атестаційної категорії, четвертого кваліфікаційного класу, відділення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_50 Згідно з даним висновком, матеріальний еквівалент моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 складає 72968грн., що вирахувано за формулою D=[(d+Db)x St x S] + C.  Проте, цей висновок в порядку ст.57 ЦПК України  не є висновком експерта. Крім того, на думку суду, моральні страждання неможливо оцінити за допомогою математичних формул.

З наведених підстав, у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди також повинно бути відмовлено.

На підставі ст. ст. 10, 11, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 209, 212-215 ЦПК України, керуючись ст.ст. 3, 15, 32, 34 Конституції України, ст.ст. 1, 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, ст. ст. 23, 276, 277, 280, 1167 Цивільного кодексу України, ст. 30 ЗУ "Про інформацію", ст.ст. 2, 3, 42, 47-1 ЗУ "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні органами масової інформації» суд -

В И Р І Ш И В :

 В позові ОСОБА_1 до редакції газети «Голос з-над Бугу» та ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, - відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення .

Суддя: