АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 6840 / 2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко Л.И.
Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„06” грудня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Приймака В.М.
Суддів: Дашковської А.В.
Дзярука М.П.
При секретарі: Черненко А.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від «11» серпня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа: Орган опіки та піклування Ленінської райдержадміністрації Запорізької міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення з квартири,
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2010 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа: Орган опіки та піклування Ленінської райдержадміністрації Запорізької міської ради, про усунення перешкод у здійснення права власності.
В позові зазначала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.11.1996 року №2-2576 їй на праві власності належить АДРЕСА_1, в якій, за її згодою, проживає її племінниця ОСОБА_3 зі своєю сім’єю - чоловіком ОСОБА_6 та сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.
ОСОБА_3 має власне житло - квартиру АДРЕСА_2, де вона та члени її сім’ї зареєстровані, але у зв’язку з сімейними обставинами відповідачі тимчасово поселились в спірній квартирі.
ОСОБА_5 проживала в будинку свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_3. Проте на теперішній час обставини змінилися, помер її чоловік, вона сама не може здійснювати догляд за будинком, ремонтувати, обробляти присадибну ділянку, але повернутися в свою квартиру не може, оскільки відповідач не бажає звільняти квартиру, на неодноразові прохання та вимоги не відповідає.
З огляду на вищевикладене, просила суд усунути перешкоди в користуванні належною їй на праві власності квартирою № АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з кв. АДРЕСА_1.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від «11» серпня 2010 року позов задоволено.
Усунено перешкоди у користуванні власністю – квартирою АДРЕСА_1, виселено ОСОБА_3, ОСОБА_6, неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з квартири АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з’ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 212 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об’єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів.
Єдиною підставою свого проживання в спірній квартирі відповідачі зазначили те, що, за згодою позивача, спочатку ОСОБА_3, а потім вона разом з чоловіком - ОСОБА_6, використовували спірне житлове приміщення для проживання, підтримували його в належному стані, своєчасно вносили житлово-комунальні платежі, робили ремонти, підтримували приміщення в справному стані, а тому, з огляду на положення ст.ст. 168,169 ЖК України , їх не може бути виселено звідти.
Проте судом першої інстанції було правильно встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.11.1996 року №2-2576 ОСОБА_5 на праві власності належить кв.АДРЕСА_1 (а.с.5).
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З матеріалів справи видно, що відповідач фактично позбавляє власника права власності на квартиру, оскільки мешкає в ній, користується в спосіб, який позбавляє можливості позивача потрапити до неї. Вже саме тільки користування майном (квартирою), яке належить позивачеві на праві власності, чинить перешкоди в праві власності позивача щодо цього майна, оскільки позбавляє позивача можливості вільно користуватися тією частиною квартири, яку займає відповідач.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12.09.1991 до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Закони та нормативні акти, прийняті до набуття чинності нового Закону, є чинними у частині, що не суперечать цьому новому Закону.
Отже, в зв'язку з набуттям з 01.01.04р. чинності ЦК України від 16.01.2003р., положення ЖК України від 21.12.1963р. діють лише в тій частині, що йому не суперечать, в тому числі й положення, що регулюють порядок відносин між власником житла та інших осіб, що в ньому проживають.
За змістом ст. 405 ЦК України лише члені сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом у відповідності до вимог закону. При цьому приміщення, яке вони мають право займати, визначається самим власником.
Питання проживання не членів сім'ї власника житла, в тому числі й колишніх членів його сім'ї, врегульовано Главою 59 (ст. ст. 810-826) ЦК України , якою передбачено, що підставою проживання таких осіб є договір найму жилого приміщення.
Згідно зі ст.ст. 810 , 811 ЦК України власник житла (наймодавець) передає наймачеві житло для проживання на певний строк і за плату на підставі договору найму (оренди), який укладається в письмовій формі.
Як видно з матеріалів справи, відповідачі не укладали з власником житла (позивачем по справі) договору найму спірної квартири чи її частини. А отже відповідачі, безпідставно проживаючи в спірній квартирі, тим самим чинять перешкоди позивачеві в користуванні і розпорядженні її власністю. Єдиними способом захисту права власності позивача було усунення таких перешкод шляхом виселення відповідача.
Щодо доводів апеляційної скарги про участь у справі органу опіки і піклування, то колегія суддів виходить з того, що ч. 4 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Законом (ст.19 СК) передбачена обов'язкова участь органу опіки та піклування лише у випадку наявності спору між батьками (усиновлювачами) щодо визначення місця проживання їх дитини.
За встановлених обставин, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 308 , 314 , 315 , 317 ЦПК України , колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від «11» серпня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: