Справа №22ц –  20936 / 2010р.                             Головуючий у 1 інстанції:  Апалькова О.М.

 Категорія:    56                                                                   Доповідач:  Краснощокова Н.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24  листопада  2010р.                            Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді:   Краснощокової Н.С.

суддів:   Никифоряка Л.П., Соломаха Л.І.

при секретарі:  Зоріковій О.А.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку   апеляційну скаргу   Відділу державної виконавчої служби Жданівського міського управління юстиції Донецької області   на  рішення Жданівського міського суду  Донецької області  від 21 вересня  2010р.   у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль»  до Відділу державної виконавчої служби Жданівського міського управління юстиції Донецької області, третя особа ОСОБА_2  про скасування постанови про арешт майна, звільнення майна з – під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Жданівського міського суду  Донецької області  від 21 вересня  2010р.   задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль», скасовано постанову Відділу державної виконавчої служби Жданівського міського управління юстиції Донецької області    від 20 лютого 2008р.  про накладення   арешту на нежитлове  приміщення магазину «Хозяюшка», розташоване  за адресою:  АДРЕСА_1 яке належить ОСОБА_1. та звільнено вказане нежитлове приміщення з – під арешту,  зобов’язано  відділ ДВС Жданівського міського управління юстиції повернути приміщення його власнику – ОСОБА_1.

У апеляційній скарзі  відповідач - відділ ДВС Жданівського міського управління юстиції просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову. Посилається на  порушення судом вимог матеріального і процесуального права. Зокрема,  апелянт зазначає, що  відділ виконавчої служби не мав інформації про  знаходження майна в реєстрі  обтяжень нерухомого майна, тому своєчасно не повідомив  заставодержателя  - позивача про арешт майна.  Судом не прийнято до уваги  п.2 ч.3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким  для задоволення вимог  стягувачів, які не є  заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника  державним виконавцем може бути звернене у  разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника  заставодержателю.  У даному випадку  вартість виданого банком кредиту становить 100 000 грн.,   а вартість предмета застави – 131 203, 93 грн.  Не враховано ч.6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» щодо  можливості використання коштів від реалізації заставленого майна для  задоволення вимог  заставодержателя, навіть якщо він не є стягувачем  у виконавчому провадженні.  Суд не прийняв до уваги доводи  відповідача проте, що  майно вже виставлено  на реалізацію,  та про неможливість стягнення  з відділу ДВС судових витрат, оскільки  він є бюджетною організацією, не є ініціатором спору, не має рахунків, на яких обліковувалися б кошти для потреб відділу.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення виходив із того, що  належне  ОСОБА_1.  нерухоме  майно - приміщення магазину «Хозяюшка», розташоване  за адресою:  АДРЕСА_1 обтяжене  заставою на підставі договору іпотеки від 19.07.2005р., укладеного між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль»  та ОСОБА_1., про що 21.07.2005р.  внесено відповідні записи у Державному реєстрі іпотек  та у Єдиному реєстрі заборон відчуження.  Перебування  вказаного майна під арештом на підставі  постанови Відділу державної виконавчої служби Жданівського міського управління юстиції Донецької області    від 20 лютого 2008р.   перешкоджає реалізації прав іпотекодержателя.

В засіданні апеляційного суду  представник Відділу державної виконавчої служби Жданівського міського управління юстиції Донецької області    підтримував апеляційну скаргу,  представник позивача   проти скарги заперечував.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,  апеляційний суд вважає, що скарга  задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, і це вбачається з матеріалів  справи, що 19.07.2005р. між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль»  та ОСОБА_1 укладено  кредитний договір, за яким  позичальник отримав від кредитора  кредит в сумі 100 000 грн. та зобов’язався повернути вказані кошти строком до 19.07.2010р.

У цей же день 19.07.2005р.  в забезпечення виконання  договору кредиту  між банком та ОСОБА_2 укладено  договір іпотеки, за яким ОСОБА_1. передала банку  в іпотеку  належне їй нежитлове приміщення за адресою: м. Жданівка Донецької області, вул. Кавченко, 6.  Іпотека зареєстрована в Державному реєстрі іпотек та у Єдиному реєстрі заборон відчуження 21.07.2005р.

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Жданівського міського управління юстиції Донецької області від 20 лютого 2008р.   при примусовому виконанні ухвали Жданівського міського суду від 4.02.2008р.    накладено арешт на нерухоме майно за адресою:  АДРЕСА_1 яке належить ОСОБА_1.    та на 29 червня 2010р. призначались примусові торги з продажу  вказаної нежитлової будівлі.

Вказаним приміщенням забезпечено виконання договору кредиту, виданого банком 19.07.2005р., обтяження своєчасно зареєстроване  банком та має пріоритет по відношенню до обтяження майна,  застосованого  виконавчою службою  пізніше. Строк повного виконання договору кредиту не настав. За вказаних обставин, суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про звільнення  майна з - під арешту, накладеного відділом виконавчої служби.

Доводи апеляційної скарги  відповідача  про  перевищення вартості майна  над сумою кредиту  необґрунтовані, оскільки, як вбачається з договору   іпотеки,  ним забезпечено  повернення не лише тіла кредиту, а і прострочених відсотків, збитків,  штрафних санкцій, передбачених договором кредиту.

Посилання апелянта на те, що він не мав інформації про  знаходження майна в реєстрі обтяжень, тому   своєчасно  не повідомив   заставодержателя про арешт не має правового значення  для  вирішення спору.

Необґрунтовані також доводи апелянта про  неможливість стягнення з нього  судових витрат, оскільки  спір  вирішено на користь позивача судові витрати  підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст.  88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.  307, 308, 313- 315    ЦПК України, Апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу  Відділу державної виконавчої служби Жданівського міського управління юстиції Донецької області   відхилити.

Рішення Жданівського міського суду  Донецької області  від 21 вересня  2010р. залишити без зміни.

Ухвала    апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.  

Судді: