Справа №22Ц-1140/2007р. Головуючий у 1 інстанції Ярмоленко Г.Л.
Категорія 15 Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого судді: Лащенко В.Д.
суддів Яворського М.А., Корзаченко І.Ф.
при секретарі Велицькому О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області від 17 січня 2007 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Діар» про визнання договору оренди земельної частки (паю) недійсним,
встановила:
У листопаді 2006 року позивач звернувся до суду з позовом до ПСП „ДІАР" обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 січня 2002 року між ним, як власником сертифіката на земельну частку (пай) і ПСП «Діар», відповідачем по справі, був укладений договір оренди земельної частки (паю) строком на 5 років, до 31 грудня 2006 року. Договір зареєстровано в Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних чисток (паїв) Завадівської сільської ради за №42. Позивач у 2004 році отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, сторони, після отримання позивачкою Державного акта, не уклали новий договір оренди земельної ділянки. Позивач вважає, що використана відповідачем форма договору не відповідає положенням Типового договору, затвердженим Наказом №5 від 17 січня 2000 року Держаного комітету по земельних ресурсах і не містить істотних умов. Відсутність істотних умов дало можливість відповідачу протягом 2002-2005 років на свій розсуд встановлювати форми орендної плати і строки її виплати, чим порушувались права позивача. Позивач просить суд визнати договір оренди земельної частки (паю), укладеного між ним і відповідачем 15 січня 2002 року недійсним з дати його укладення.
Рішення Володарського районного суду Київської області від 17 січня 2007 року в задоволені позову, відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду є незаконне та необгрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 15 січня 2002 року між позивачем, як власником сертифіката на земельну частку (пай) і ПСП «Діар», відповідачем по справі, був укладений договір оренди земельної частки (паю) строком на 5 років, до 31 грудня 2006 року. Договір зареєстровано в Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Завадівської сільської ради за №42.
Позивач у 2004 році отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку і не мав наміру укладати з відповідачем по справі новий договір оренди земельної ділянки та не ставив питання про розірвання уже укладених договір уз зв'язку зі змінами які виникли з виданням Державного акту на право власності на земельну частку (пай).
Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №5 від 17 січня 2000 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за №101/4322) затверджено форму Типового договору оренди земельної частки (паю).
Судом першої інстанції встановлено, що у спірному договорі оренди земельної частки (паю), відсутні істотні умови, які передбачені Типовим договором, зокрема: не зазначене місцезнаходження юридичної особи; відсутні дані кадастрової характеристики земельної частки (паю), місце її розміщення, кадастровий план; не вказана мета використання земельної частки (паю); відсутні такі види орендної плати, як відробіткова - послуги, роботи орендодавцю; форма орендної плати , що наведена в додатку до Договору належним чином не підписана сторонами; не вказані строки сплати орендної плати; не зазначений обов'язок орендаря своєчасно сплачувати орендну плату; не вказана відповідальність орендаря за несвоєчасну сплату орендної плати; не зазначений обов'язок орендаря здійснювати комплекс заходів щодо охорони орендованих земель згідно з чинним законодавством.
Встановлені судом обставини вказують, що форма орендної плати натуроплатою належним чином між відповідачем та позивачем не погоджувалась, на що вказують відсутність підписів сторін в додатку №1 до договору. Форма платежу відповідно до ст. 14 ч.2 п.3 Закону України «Про оренду землі» є істотною умовою договору. Частина 3 ст. 14 названого Закону зазначає, 'що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов є підставою для визнання договору недійсним.
Відповідно з вимогами п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. В свою чергу ч. 1 ст.203 ЦК України, вказує, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Враховуючи вище зазначене суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що є підстави для визнання спірного договору недійсним.
Згідно до п.7 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину право на пред'явлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Твердження позивача про те, що він дізнався про порушення свого права в лютому 2006 року, після отримання інформації від юриста про правомірність оформлення договору, не грунтується на матеріалах справи та законі, оскільки із дослідженого в судовому засіданні договору встановлено, що правовідносини оренди земельної частки (паю) виникли між позивачем та відповідачем з моменту підписання спірного договору 15 січня 2002 року.
Таким чином на спірні правовідносини поширюються положення ст. 71 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), згідно яких загальний строк для захисту права особи, право якої порушено - позовна давність, встановлюється в три роки.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права. Якщо встановити день, коли особа довідалася про це, неможливо, або маються докази того, що особа не знала про порушення права, хоча за наявних умов повинна була знати про це, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Встановлені судом обставини, вказують, що право на звернення до суду з позовом у позивача виникло з 15 січня 2002 року і закінчилося 15 січня 2005 року. Поважних причин пропуску строку позовної давності, які б давали підстави для його поновлення, суд не встановив.
У відповідності з вимогами ст. 80 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) закінчення позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову.
Посилання скаржниці на те, що рішення суду є незаконне та необгрунтоване, постановлене з порушенням норм процесуального права не приймаються судом до уваги оскільки не ґрунтуються на зібраних матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених в рішенні суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не має.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Володарського районного суду Київської області від 17 січня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.