Справа № 22ц – 21244                                                                      Головуючий  в 1 інстанції  Стріжакова Т.В.

Категорія  5                                                                                                                      Доповідач Висоцька В.С.

                                                    Р І Ш Е Н Н Я

                        ІМЕНЕМ                                   УКРАЇНИ

23 листопада    2010 року                                                                                         м. Донецьк      

        Апеляційний            суд           Донецької           області  

  в            складі    Головуючого          ВИСОЦЬКОЇ В.С.

                               Суддів                      БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.

                                При секретарі         КРАСАВІНІЙ Н.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до державного нотаріуса Торезької державної нотаріальної контори ОСОБА_2, Торезької державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 про визнання постанови про відмову у здійсненні нотаріальних дій недійсною, її скасування  та визнання права власності

за  апеляційною скаргою  ОСОБА_3  на рішення  Торезького  міського суду   Донецької області   від  22 жовтня    2010 року

                                                            В С Т А Н О В И В

             У квітні  2010 року  позивач  ОСОБА_1  звернулася до суду з  позовом   до державного нотаріуса Торезької державної нотаріальної контори ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про визнання постанови про відмову у здійсненні нотаріальних дій від 02 квітня 2010 року недійсною, її скасування  та визнання права власності, посилаючись на те, що  вона знаходився в зареєстрованому шлюбі з  ОСОБА_4 з 26 червня 1987 року.

                У 1993 року  вони спільно з чоловіком та іншими особами прийняли рішення про утворення підприємства - Торезької фірми «Карбід» у формі  товариства з обмеженою відповідальністю, яке зареєстровано рішенням виконкому Торезької міської ради 17 грудня 1993 року зі статутним фондом 200 тис. карб.

                Її чоловік  вніс в статутний фонд сумісні кошти та кошти її батьків у сумі 54167 карб, що склало 27,1% статутного фонду підприємства.  У подальшому частка її чоловіка у статутному фонді збільшувалася за рахунок їх сумісних коштів та станом на 21 серпня 2009 року склала 14750 грн. або 59% статутного фонду. Її чоловік був призначений  директором підприємства.

                  21 серпня 2009 року її чоловік помер. Заповіту чоловік не залишив. На Ѕ  частину спільного майна відкрилася спадщина за законом, їх частки в спільному майні подружжя   є рівними. Вона звернулася в державну нотаріальну контору з заявою про виділ із сумісної власності подружжя  Ѕ частини частки у статутному фонді Торезької фірми «Карбід» у формі ТОВ, яка належала її чоловіку.

                    Постановою від 02 квітня 2010 року державний нотаріус відмовив у здійсненні нотаріальних дій, оскільки власником майна є товариство, а вклад у статутний фонд не є об’єктом права загальної сумісної власності подружжя. З постановою  про відмову у вчиненні нотаріальних дій  вона не згодна, оскільки вона не відповідає вимогам закону.

                  Рішенням  Торезького  міського суду   Донецької області   від  22 жовтня    2010 року визнано недійсною та скасовано постанову державного нотаріуса Торезької державної нотаріальної контори від 02 квітня 2010 року  про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва  про право власності на  Ѕ частину частки  статутного фонду ТОВ «Карбід»,  належної  ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину частки,  що належала  ОСОБА_4 у статутному фонді Торезької фірми «Карбід» у формі ТОВ.

                   В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3   просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись  на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушені норми матеріального права.

             Відповідач зазначила, що  суд вийшов за межі позовних вимог, вирішив спір, не притягуючи до часті у справі Торезьку державну нотаріальну контору та товариство «Карбід». Судом порушені норми ст.ст.115 ЦК,  60 СК України, ст.12,13,55 Закону України «Про господарські товариства»,  ст.66,85,86 Господарського Кодексу України.   Суд безпідставно прийшов до висновку, що частка у статутному фонді ТОВ «Карбід», яка належала ОСОБА_4 була утворена та збільшена за рахунок сумісної власності подружжя. Документальних підтверджень цьому немає, а ці факти не можуть бути засвідчені поясненнями свідків.  Безпідставним вважає посилання суду на особливий характер правовідносин подружжя з фірмою «Карбід».

               В судовому  засіданні відповідач ОСОБА_3 її  представник ОСОБА_5  підтримали  апеляційну скаргу.  

               Представник позивача  ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення скарги, вважає, що  рішення   відповідає  вимогам закону.        

                 Державний нотаріус Торезької державної нотаріальної контори ОСОБА_2,  позивач ОСОБА_1 до суду  не з’явилися, просили розглядати справу у їх відсутності. Нотаріус зазначив в листі від 22 листопада 2010 року, що діяв у відповідності з законом.            

                 Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга   підлягає задоволенню, рішення суду  -   скасуванню  з ухваленням нового  рішення з наступних підстав.

                Відповідно до п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є  невідповідність  висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

                Судом  першої інстанції встановлено, що  ОСОБА_1  знаходилася в зареєстрованому шлюбі з  ОСОБА_4 з 26 червня 1987 року. У 1993 року  було  створено підприємство Торезької фірми «Карбід» у формі  товариства з обмеженою відповідальністю, яке зареєстровано рішенням виконкому Торезької міської ради 17 грудня 1993 року.

              Відповідно до діючої редакції Статуту товариства  статутний фонд фірми «Карбід» становить 25000 грн. і розподіляється таким чином : колективу фірми належить 10 250 грн., або 41% статутного фонду; а ОСОБА_4 – 14 750 грн. або 59%.

             21 серпня 2009 року  ОСОБА_4  помер. Після його смерті  відкрилася спадщина за законом, спадкоємцями є  дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3 Нотаріусом видані свідоцтва про право на спадщину на автомобіль.

               Позивачка  звернулася до державної нотаріальної контори з заявою про виділ із сумісної власності подружжя  Ѕ частини частки у статутному фонді Торезької фірми «Карбід» у формі ТОВ, яка належала її чоловіку.

            Постановою від 02 квітня 2010 року державний нотаріус відмовив у здійсненні нотаріальних дій, оскільки власником майна є товариство, а вклад у статутний фонд не є об’єктом права загальної сумісної власності подружжя.

           Задовольняючи позов, суд першої інстанції  виходив з того, що підприємство засновано її чоловіком у період їх шлюбу та спірне майно придбалося під час їхнього подружнього життя, вид юридичної особи, організаційно – правову форму її діяльності товариства, характер правовідносин подружжя з цим об’єктом, що на момент утворення товариства діяло законодавство, яке не виключало право спільної сумісної власності подружжя на частку у статутному фонді на право дружини на Ѕ частину частки чоловіка.

             Суд також   врахував, що усі внески ОСОБА_4 у статутний фонд товариства були здійснені за рахунок спільної сумісної власності його та позивачки, у тому числі за рахунок доходів, дивідендів, отриманих від товариства, ОСОБА_4  діяв в інтересах сім’ї.  

            Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

            Зі статуту товариства  вбачається, що фірма «Карбід»  є юридичною особою, має статус товариства з обмеженою відповідальністю. (а.с.12-14). Товариство здійснює право власності закріпленим за ним майном (п.п.6.1).

            Відповідно до ст.115 ЦК України господарське товариство є власником:  майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;  продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;  одержаних доходів;  іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

            Аналогічні норми містяться в ст.ст. 12, 13 Закону України «Про господарські товариства» та ст.ст. 66, 85 Господарського Кодексу України.

            Відповідно до п.7.1 Статуту  товариства  статутний фонд фірми «Карбід» становить 25000 грн. і розподіляється таким чином : колективу фірми належить 10 250 грн., або 41% статутного фонду; а ОСОБА_4 – 14 750 грн. або 59%.

              Відповідно до п.11.4 Статуту товариства в разі  смерті засновника товариства його частка переходить  до спадкоємців тільки за згоди інших учасників. Рішення з цього питання приймається простою більшістю голосів. Якщо загальні збори учасників не дадуть згоду на перехід частки померлого засновника його спадкоємцям, розрахунок за частку у статутному фонді проводиться відповідно п.7.7 Статуту та чинного законодавства. Виплата вартості частини майна здійснюється рівномірно не більше ніж за тридцять шість місяців (ч.2 п.7.7).

               Корпоративні права одного з подружжя, які відповідно до ст.167 Господарського Кодексу України є правами особи, частка якої визначається в статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управління господарською організацією, отримання певної частки прибутку  (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами, належить тільки цьому з подружжя та не можуть бути предметом поділу їх судом у будь – якій частині.

                Відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК, роз’яснень, які містяться в п.29 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ  про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»  майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.  Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів  від цієї діяльності.

                  За положеннями ст.ст. 177 та 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

                  Майно підприємства, на яке суд визнав право власності та фактично його поділив, є власністю  цього підприємства, а не спільною сумісною власністю подружжя.

                   Із змісту п.6 статуту товариства випливає, що підприємство є власником належного йому майна, у тому числі і майна, передано йому засновником.

                  Проте суд першої інстанції в порушення вимог чинного законодавства, статуту  на вищезазначені норми закону уваги не звернув та безпідставно визнав право власності на Ѕ частину майна як на спільно майно подружжя. Правових  підстав для визнання  права власності на Ѕ частину у майні, яке належало  підприємству, у  суду не було.

                  За таких обставин апеляційний суд вважає, що рішення в частині визнання права власності на Ѕ частину частки у статутному фонді Торезької фірми «Карбід» у формі ТОВ, яка належала ОСОБА_4 ухвалене з порушенням вимог матеріального і процесуального права.

                 Ті обставини, на які посилається суд, а саме  :  підприємство засновано  чоловіком позивачки у період  шлюбу,  спірне майно придбалося під час їхнього подружнього життя, про що свідчать  пояснення свідків,  вид юридичної особи, організаційно – правову форму її діяльності товариства, характер правовідносин подружжя з цим об’єктом, не можуть бути підставою для визнання  права власності  дружини на Ѕ частину частки чоловіка.

                  З обставин справи вбачається, що 29 березня ОСОБА_1 подала заяву в державну нотаріальну контору  про виділення їй Ѕ частки у статутному фонді, відповідно до ст.60 СК України.  

                   Відповідно до п.1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо  вчинення такої дії суперечить законодавству України.

                  Постановою від 02 квітня 2010 року державний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальних дій, оскільки власником майна є товариство, а вклад у статутний фонд не є об’єктом права загальної сумісної власності подружжя.

                Відмовляючи у вчиненні нотаріальних дій, нотаріус обґрунтовано послався на  ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», якою передбачено, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

                  Таким чином, нотаріус діяв відповідно до вимог діючого закону, мотивував свою відмову у вчиненні нотаріальних дій. Підстав для скасування постанови про відмову у вчинення нотаріальних дій, ухваленої державним нотаріусом ОСОБА_2, у суду не було.

                  За таких обставин   апеляційна скарга    підлягає   задоволенню.

                  Відповідно до ст.88 ЦПК України суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами. Оскільки в позові ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

                  Керуючись  ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309, 314,  316   ЦПК України, апеляційний суд

                                                                        В И Р І Ш И В  

                      Апеляційну скаргу     ОСОБА_3   задовольнити.

                      Рішення Торезького  міського суду   Донецької області   від  22 жовтня    2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.  

                      В задоволенні позову  ОСОБА_1 до державного нотаріуса Торезької державної нотаріальної контори ОСОБА_2, Торезької державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 про визнання постанови про відмову у здійсненні нотаріальних дій недійсною, її скасування  та визнання права власності відмовити.

                      Рішення   набирає законної сили з моменту його  проголошення та  може бути оскаржено до суду касаційної інстанції  протягом  двадцяти днів   після набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий                                                                                   В.С.Висоцька

 Судді                                                                                               О.М.Біляєва

                                                                                                         О.В.Осипчук