Справа №22Ц - 1003/2007р. Головуючий в 1 інстанції Кісілевич П.І.
Категорія 01,39,40 Доповідач у 2 інстанції Приходько К.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2007 року колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Назарчука Р.А.,
суддів Приходька К.П., Заріцької А.О.,
при секретарі Шешко О.Б.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ «СБК - Прогрес» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2006 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ВАТ «СБК - Прогрес» про поновлення на роботі та відшкодування моральної (немайнової) шкоди,
встановила:
у грудня 2006 року позивачка звернулася до суду з позовом обґрунтовуючи свої вимоги ти, що вона працювала у відповідача (раніше Ірпінський комбінат «Прогрес») з 20 листопада 1984 року. Наказом від 06 липня 2000 року №74-к вона була переведена на посаду швачки.
Під час перебування у декретній відпустці в зв'язку з народженням в 2000 роді/п'ятої дитини їй було направлено повідомлення від 13 жовтня 2006 року, в якому запропоновано посаду підсобного працівника дільниці реалізації цегли, оскільки всі працівники підрозділу «Виробництво по виготовленню та переробці базальтового волокна» були вивільнені в зв'язку із виведенням даного підрозділу із структури ВАТ «СБК- Прогрес».
За наказом від 16 жовтня 2006 року №188-к вона була переведена на запропоновану їй роботу, проте приступити до роботи не змогла, в зв'язку з перебуванням на лікарняному по хворобі дитини. Після закінчення лікарняного 30 жовтня 2006 року їй було запропоновано пройти медогляд, який вона проходила з 30 жовтня по 1 листопада 2006 року та надала відповідні довідки до відділу кадрів товариства. Наказом від 02 листопада 2006 року №205-к вона була звільнена з роботи на підставі п.2 ст.40 КЗпП України через виявлену невідповідність працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи.
Позивачка вважала, що її незаконно звільнили з роботи і просила суд поновити її на роботі підсобного працівника дільниці реалізації цегла ВАТ «СБК - Прогрес», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати спричинену їй моральну (немайнову) шкоду в сумі 15 000 гривень.
Рішення суду від 28 грудня 2006 року позовна заява задоволена частково. Суд вирішив поновити позивачку на посаді підсобного працівника дільниці реалізації цегла ВАТ «СБК -Прогрес» з 02 листопада 2006 року, стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 017,40 гривень та 5 000 гривень у відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідач подав апеляційну скаргу на рішення суду в якій він просить суд рішення скасувати та постановити нове рішення яким відмовити позивачці в задоволені позову посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, не обґрунтованим, постановленим на неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального права.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги в межах заявлених доводів, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачка працювала у відповідача (раніше Ірпінський комбінат «Прогрес») з 20 листопада 1984 року. Наказом від 06 липня 2000 року №74-к вона була переведена на посаду швачки.
Під час перебування у декретній відпустці в зв'язку з народженням в 2000 році п'ятої дитини їй було направлено повідомлення від 13 жовтня 2006 року, в якому запропоновано посаду підсобного працівника дільниці реалізації цегли, оскільки всі -працівники підрозділу «Виробництво по виготовленню та переробці базальтового волокна» були вивільнені в зв'язку із виведенням даного підрозділу із структури ВАТ «СБК- Прогрес».
За наказом від 16 жовтня 2006 року №188-к вона була переведена на запропоновану їй роботу,
проте приступити до роботи не змогла, в зв'язку з перебуванням на лікарняному по хворобі
дитини. Після закінчення лікарняного 30 жовтня 2006 року їй було запропоновано пройти
медогляд, який вона проходила з 30 жовтня по 1 листопада 2006 року та надала відповідні
довідки до відділу кадрів товариства.
Наказом від 02 листопада 2006 року №205-к вона була звільнена з роботи на підставі п.2 ст.40 КЗпП України через виявлену невідповідність працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи.
У відповідності з ч.І п.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть буди розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Згідно з вимогами ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові за №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» в п.21 зазначив, що при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Судом при винесенні рішення про поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу правильно зроблений висновок про те, що відповідачем не пропонувалася позивачці інша робота і не можливо перевести позивачку на іншу роботу.
Постановляючи рішення суд стягнув з відповідача на користь позивачки 5 000 гривень у відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У відповідності із ст.237 -1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що відповідачем спричинена позивачці моральна (немайнова) шкода, але визначаючи розмір відшкодування не врахував вимоги розумності і справедливості при визначені розміру відшкодування, а тому в цій частині необхідно змінити судове рішення стягнувши з відповідача на користь позивачки 1 000 гривень на відшкодування завданої їй моральної (немайнової) шкоди.
На підставі наведеного, керуючись: ст.ст.307,309,313,316,317 ЦПК України колегія,
вирішила:
апеляційну скаргу ВАТ «СБК - Прогрес» задоволити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2007 року в частині стягнення моральної (немайнової) шкоди змінити стягнувши з Відкритого акціонерного товариства «СБК - Прогрес» на користь ОСОБА_1 1 000 гривень у відшкодування моральної (немайнової) шкоди, в решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протя/бм двох місяців.