Справа № 22-ц -20950 Головуючий у 1 інстанції Нейло І.М.
Категорія 12 Доповідач Висоцька В.С.
____________________________ _____________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2010 року Апеляційний суд Донецької області
в складі: головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
суддів ОСИПЧУК О.В., БІЛЯЄВОЇ О.М.
при секретарі КРАСАВІНІЙ Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 07 жовтня 2010 року
В С Т А Н О В И В
У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1, посвідченого нотаріусом Другої Краматорької державної нотаріальної контори Чумаковою О.І. 28 квітня 2009 року за реєстром №1806.
ОСОБА_1 зазначила, що спірний будинок належав їй на праві власності. Відповідачка ОСОБА_2 є її рідною онукою. Вона є людиною похилого віку, поховала чоловіка, залишилася у будинку одна і за нею потрібен догляд. За усною домовленістю онука зобов’язалася доглядати за нею, оплачувати комунальні послуги, купувати продукти та ліки за необхідністю. Її дочка ОСОБА_4 переконала зробити її це, оскільки, крім них, родичів немає. Вона була впевнена, що все робила вірно, підписала договір дарування у нотаріуса. Проте онука своїх зобов’язань не виконує.
Зазначила, що коли вона укладала договір дарування, вважала, що підписала договір довічного утримання. Договір вона не читала, оскільки вона погано бачить, окулярів з собою не було.
Вважає, що уклала договір дарування будинку під впливом обману, оскільки відповідачка навмисно ввела її в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Посилаючись на ст.230 ЦК України просила визнати договір дарування будинку недійсним.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 07 жовтня 2010 року задоволені позовні вимоги задоволені. Визнаний недійсним договір дарування будинку, посвідчений 28 квітня 2009 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 (після укладення шлюбу Клішина) просить рішення скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Відповідач зазначила, що вона не була повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи.
Вважає, що суд прийшов до помилкового висновку про визнання договору дарування недійсним. Укладення договору дарування відповідало волі позивачки, вона особисто з’явилася до нотаріальної контори, підтвердила нотаріусу намір подарувати будинок саме їй, а не ОСОБА_5, про договір довічного утримання не йшлося. Нотаріусом роз’яснювалося наслідки укладення договору дарування та що укладення договору не пов’язане із виконанням обдарованою будь – яких дій майнового чи немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому. Доводи позивачки спростовуються змістом договору, підписаного власноручно. Судом не було притягнуто до участі у справі нотаріуса.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6, діючий на підставі довіреності (а.с.38) апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Позивачка ОСОБА_1, її представник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, рішення суду залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ч.1 п.п.2, 3, 4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановив, що 28 квітня 2009 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування будинку АДРЕСА_1. Договір посвідчено нотаріусом Другої Краматорької державної нотаріальної контори Чумаковою О.І. за реєстром №1806.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову про визнання договору дарування недійсним з підстав, передбачених ст. 229 ч.1 ЦК України, суд виходив з того, що при укладенні договору позивачка вважала, що укладає не договір дарування, а договір довічного утримання, за умовами якого відповідачка буде доглядати за нею та утримувати її. Позивачка до теперішнього часу продовжує проживати в спірному будинку. Під час підписання договору через похилий вік не здатна була розуміти природи вчиненого нею правочину та настання його наслідків, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.
Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за звернення фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З обставин справи вбачається, що 28 квітня 2009 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування будинку АДРЕСА_1. Договір посвідченого нотаріусом Другої Краматорької державної нотаріальної контори ОСОБА_3 за реєстром №1806 (а.с.11-13).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування, укладений з онукою, посилаючись на те, що договір підписано нею під впливом обману і підставами зазначила ст.215, 230 ЦК України (а.с.3-4). Протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції позивачка не змінювала предмет та підстави позову згідно ч.2 ст.31 ЦК України.
Проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, у порушення ст.11 ЦПК України вийшов за межі вимог ОСОБА_1, заявлених нею і вирішив питання про визнання договору дарування недійсним з підстав ст.203, 229 ЦК України , на які позивачка не посилалась в обґрунтування свого позову.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або вона замовчує їх існування.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в .20 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ч. 1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст.717 ч.1ЦК України). Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.719 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 посилалася на те, що договір дарування житлового будинку було укладено внаслідок обману її відповідачкою.
Висновки суду першої інстанції про неповну здатність позивачки розуміти значення своїх дій під час складання договору мають характер припущення, виходячи із віку позивачки.
Докази про умисні дії відповідачки про обман шляхом замовчування дійсної мети правочину не ґрунтуються на матеріалах справи.
Зі змісту нотаріально посвідченого договору дарування вбачається, що він відповідав вимогам закону, будь-яких обов’язків обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не містить (а.с.11-13). Своїм власноручним підписом під договором позивач ОСОБА_1 підтвердила, що розуміє значення своїх дій та діє добровільно, без примусу з будь-якого боку, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті (п.1 договору).
Висновки суду відносно того, що позивачка вважала, що уклала з відповідачем договір довічного утримання спростовуються матеріалами справи, насамперед, змістом договору дарування, укладеним особисто позивачкою. Непереконливими є також висновки суду про те, що позивачка неправильно сприймала суть та зміст укладеного з нею договору. В позовній заяві позивачка зазначала, що 28 квітня 2009 року підписала саме договір дарування. В судовому засіданні апеляційного суду позивачка підтвердила, що своїй дочці казала, що бажає подарувати будинок не їй, а онуці ОСОБА_2
Зі змісту договору вбачається, що нотаріус перевіряла її дієздатність, роз’яснювала наслідки укладення договору (а.с.12-13). За таких підстав суд вважає, що доводи позичці, що їй не було відомо про наслідки договору дарування, неспроможні.
Суд, визнаючи правочин недійсним, посилався на ту обставину, що позивачка продовжує проживати в спірному будинку, але факт продовження користування будинком попереднім власником за згодою нового власника не свідчить, що правочин не був спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зазначене не дає підстав для визнання правочину недійсним.
Виникнення неприязних відносин між сторонами після укладення договору не може бути підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.
Суд безпідставно посилається на підстави розірвання договору дарування, тоді як позовні вимоги не заявлялися позивачем.
Оскільки наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману позивачка не довела, суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам матеріального права, тому підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи спростовуються журналом судового засідання від 07 жовтня 2010 року, з якого вбачається, що вона приймала участь у справі, давала пояснення (а.с. 22).
Доводи апеляційної скарги про незалучення нотаріуса, що посвідчувала правочин, неспроможні, оскільки позивач не обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.
Керуючись ст. ст. 307 ч. 1 п.2, 309 п.3,4, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 07 жовтня 2010 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: В.С.Висоцька
Судді: О.М.Біляєва
О.В.Осипчук