Справа № 22ц-19380 Головуючий у 1 інстанції Іванов І.П.
Категорія 52 Доповідач Висоцька В.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі: головуючого Висоцької В.С.
суддів Біляєвої О.М., Шевченко В.Ю.
при секретарі Красавіній Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства (далі –ЗАТ) «Донецьксталь» - металургійний завод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 07 липня 2010 року
В с т а н о в и в
Позивач ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду зі скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 07 липня 2010 року, яким відмовлено йому в задоволенні позову до ЗАТ «Донецьксталь» - металургійний завод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову, оскільки вважає, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовані обставини справи та висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивач зазначив, що суд безпідставно прийняв до уваги лише ті докази, які надані відповідачем, неналежним чином виконав його клопотання про витребування доказів, а саме: не витребував із центру зайнятості інформацію про наступне вивільнення працівника, відомості про працевлаштування ОСОБА_2 та перерахування підприємством до Пенсійного фонду обов’язкових страхових внесків, не витребував наказ №762 від 06.07.2009 року про його звільнення.
Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що зміни в організації праці призвели до тієї обставини, що функції з матеріально – технічного забезпечення підприємства, які він виконував, фактично не виконувалися. Навпаки, він до самого звільнення виконував покладені на нього посадовою інструкцією обов’язки по забезпеченню підприємства основним та додатковим технічним обладнанням, про що надав суду довідку приватного акціонерного товариства «Макіївський завод «Лазер» про постачання відповідачеві в 2010 року продукції роликоопори.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_3 підтримали скаргу.
Представник відповідача Животов О.А. заперечував проти задоволення скарги, вважає постановлене рішення законним та обґрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем з 01 серпня 2002 року, працював на посаді головного спеціаліста сектору гірничо – шахтного обладнання відділу обладнання дирекції з матеріально – технічного забезпечення. Наказом №116 від 11 лютого 2010 року ОСОБА_1 було звільнено за скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених ст. 40 п.1 КЗпП України у зв’язку зі скороченням чисельності працівників проведено з дотриманням вимог законодавства, а саме: мало місце скорочення штату, власник підприємства завчасно попередив працівника, про вивільнення працівника повідомлено центр зайнятості у зв’язку з відсутністю вакантних посад на підприємстві, відповідачем дотримано переважне право на залишення на роботі.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 знаходився в трудових відносинах з відповідачем за безстроковим трудовим договором з 01 серпня 2002 року по 11 лютого 2010 року. Позивач працював на різних посадах та у різних структурних підрозділах, з 01 грудня 2005 року до звільнення – головним спеціалістом сектору гірничо – шахтного обладнання відділу обладнання дирекції з матеріально – технічного забезпечення (а.с.10-12). Наказом №116 від 11 лютого 2010 року ОСОБА_1 було звільнено за скороченням чисельності працівників, ст.40 п.1 КЗпП України (а. с. 14).
Відповідно до ст. 40 п.1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку скорочення чисельності або штату працівників.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці на підприємстві відповідача дійсно відбувалося скорочення чисельності головних спеціалістів сектору гірничо – шахтного обладнання відділу обладнання дирекції з матеріально – технічного забезпечення працівників – однієї одиниці. Факт скорочення підтверджується наказом (а.с.40), штатними розкладами по підприємству на 01.10.2009, 2010 рік, дослідженими в судовому засіданні (а.с.61-62).
Відповідно до ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається окремим категоріям працівників.
Оспорюючи своє звільнення, позивач посилався на те, що він має більш тривалий стаж роботи на підприємстві з 1994 року, тобто має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, а також переважне право на залишення на роботі в порівнянні з іншими головними спеціалістами відділу, оскільки має на утриманні неповнолітню доньку та жінку, яка не працює.
Суд першої інстанції вважав доведеним, що інші головні спеціалісти, яким надано переважне право на залишення на роботі мають більш високу кваліфікацію праці перед позивачем. З особистих карток вбачається, що всі інші, крім позивача головні спеціалісти мають вищу освіту – спеціалісти, позивач має більш низьку кваліфікацію - бакалавр.
Цей висновок узгоджується з матеріалами справи (а.с.45-49).
Наявність у позивача більш тривалого безперервного стажу роботи на підприємстві, як і наявність двох утриманців не можуть бути взяті до уваги, як такі, що відповідно до ст.42 КЗпП України надають переважне право на залишення на роботі, оскільки ці обставини повинні враховуватися при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
Звільнення з зазначеної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу ( ч.2 ст.40 КЗпП України).
Обов’язок щодо вжиття заходів до переведення звільненого працівника на іншу роботу законом покладається на власника підприємства та цей обов’язок повинен бути виконаний саме на час звільнення працівника.
З обставин справи вбачається, що про звільнення у зв’язку із скороченням посади, позивач був повідомленим 14 жовтня 2009 року, тобто за два місці, що відповідає вимогам ст. 49-2 КЗпП України. Сам позивач не заперечував проти своєчасного попередження про вивільнення та ознайомлення з наказом (а.с.13).
Про фактичне вивільнення підприємство повідомило державну службу зайнятості з вказівкою професій та середньомісячної заробітної плати, оскільки будь – які вакантні посади на підприємстві за період з жовтня 2009 року по березень 2010 року були відсутні (а.с. 73, 58, 42).
Зазначені письмові докази спростовують доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом не було задоволено його клопотання про забезпечення доказів, перевірку порядку дотримання порядку вивільнення працівника.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що власник підприємства не порушив встановлені законом гарантії при розірванні трудового договору у зв’язку із скороченням штату, передбачені ч.2 ст.40 КЗпП України.
Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Оскільки позивач на час звільнення не був членом профспілкової організації, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що власник підприємства мав право на звільнення без згоди профспілкової організації (а.с.43).
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Оскільки судом першої інстанції не встановлено порушення прав позивача, суд обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не витребував копію наказу про його звільнення спростовуються матеріалами справи (а.с.14). Наказ від 06.07.2009 року, на який посилається позивач його інтересів не стосується.
Доводи апеляційної скарги позивача відносно того, що підприємством на його вакантну посаду був прийнятий ОСОБА_2, що свідчить про відсутність скорочення чисельності на підприємстві спростовуються матеріалами, перевіреними апеляційним судом.
З цивільно - правового договору від 05 травня 2010 року, акту здачі та приймання виконаної роботи від 31 жовтня 2010 року вбачається, що між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено не трудовий договір, відповідно до умов якого фізична особа взяла на себе обов’язок виконати роботу і передати замовникові результат роботи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про відхилення апеляції.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315 ЦПК України , апеляційний суд
У х в а л и в
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 07 липня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий В.С.Висоцька
Судді О.М.Біляєва
В.Ю. Шевченко