Справа № 22ц-16262 Головуючий у 1 інстанції Владимирська І.М.
Категорія 52 Доповідач Висоцька В.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 листопада 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі: головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.
при секретарі Красавіній Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства (далі –КП) «Служба єдиного замовника м. Селидове» про поновлення на роботі за апеляційною скаргою КП «Служба єдиного замовника м. Селидове» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 24 червня 2010 року
В с т а н о в и в
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 24 червня 2010 року позов ОСОБА_1 до КП «Служба єдиного замовника м. Селидове» про поновлення на роботі задоволений. ОСОБА_1 поновлена на посаді диспетчера КП «Служба єдиного замовника м. Селидове» з 22 червня 2009 року.
В апеляційній скарзі відповідач КП «Служба єдиного замовника м. Селидове» оспорює законність судового рішення, просить його скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, оскільки вважає, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідач зазначив, що суд безпідставно послався на висновок, зроблений в постанові Селидівського міського суду від 07.08.2009 року про притягнення керівника КП «Служба єдиного замовника м. Селидове» до адміністративної відповідальності за порушення норм трудового законодавства за ст.41 ч.1 КпАП України, оскільки в постанові відсутні обставини, зв’язані зі звільненням позивачки.
Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що позивачці при звільненні не пропонувалася інша робота. Оскільки діюче трудове законодавство не передбачає, в якій саме формі слід попередити працівника про звільнення, вони обрали усну форму попередження, про що складено акт від 22 квітня 2009 року. Підтвердженням того, що інша робота пропонувалася працівникам, які вивільняються, є факт переведення на іншу роботу однієї із диспетчерів. Крім того, позивачка мала можливість сама подати заяву про переведення її на посаду сторожа, проте цим правом не скористалася.
Суд першої інстанції дав не вірну оцінку поясненням допитаних свідків.
Суд прийшов до правильного висновку про скорочення штату працівників, проте поновив позивачку на посаді, якої вже не існує на підприємстві.
В судовому засіданні представник відповідача Косенок О.М. підтримав апеляційну скаргу.
Позивач ОСОБА_1 заперечує проти задоволення скарги, вважає постановлене рішення законним та обґрунтованим.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 знаходилася в трудових відносинах з відповідачем з 15.12.2006 року по 22.06.2009 року. Наказом №153 від 22.06.2009 року її було звільнено з роботи за ст.40 п.1 КЗпП України за скороченням штату.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 у зв’язку зі скороченням штату працівників не відповідало вимогам закону, а саме власник підприємства не запропонував працівнику переведення на іншу роботу та працівник не відмовлялася від такого переведення.
Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 знаходилася в трудових відносинах з відповідачем за безстроковим трудовим договором з 15.12.2006 року по 22.06.2009 року. Наказом №153 від 22.06.2009 року позивачку звільнено з роботи за ст.40 п.1 КЗпП України за скороченням штату (а. с. 5-6, 54).
Відповідно до ст. 40 п.1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку скорочення чисельності або штату працівників.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що на підприємстві відповідача справді було скорочення чисельності працівників, а саме скорочення служби диспетчерів та посада, яку обіймала позивач (а.с.39-40). Факт скорочення підтверджується штатними розписами по підприємству станом на 01 січня 2009 року та на 23 червня 2009 року, досліджених в судовому засіданні.
Звільнення з зазначеної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу ( ч.2 ст.40 КЗпП України). Обов’язок щодо вжиття заходів до переведення звільненого працівника на іншу роботу законом покладається на власника підприємства та цей обов’язок повинен бути виконаний саме на час звільнення працівника.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на акт від 22 квітня 2009 року, відповідно до змісту якого позивачці ОСОБА_1 була запропонована робота двірника та сторожа. Від переводу на запропоновану роботу позивачка відмовилася (а.с.50).
Суд першої інстанції дав оцінку наданому акту та поставив факт його складання під сумнів, оскільки акт не підписаний ОСОБА_1, її відмова від підпису не зафіксована, сама вона заперечує проти того, що їй була запропонована будь-яка робота, акт не був наданий при перевірці територіальній державній інспекції праці.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки відповідач не надав суду жодного доказу про те, що інша робота пропонувалася позивачу не на час попередження про її вивільнення, а на момент звільнення – 22 червня 2009 року.
З пояснень свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, допитаних в судовому засіданні не вбачається, що на момент звільнення позивачки ОСОБА_1 - 22 червня 2009 року останній пропонувалася інша робота.
З обставин справи вбачається , що на час звільнення працівника, 22 червня 2009 року власник підприємства на вжив заходів до переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу, а можливість переведення на іншу роботу була. Наказом від 23.06.2009 року №54-к на посаду охоронця прийнято ОСОБА_6 (а.с.67). зазначена посада в день звільнення позивачу не пропонувалося і працівник від такого переведення не відмовлявся.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що власник підприємства на вжив заходів до переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу, а можливість переведення на іншу роботу була.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що не виконавши передбаченого ч.2 ст.40 КЗпП України обов’язку по переведенню працівника за його згодою на іншу роботу, власник підприємства порушив встановлені законом гарантії при розірванні трудового договору у зв’язку із скороченням штату.
Доводи відповідача, що позивач не звертався до відділу кадрів з письмовою заявою про переведення на іншу роботу протягом строку попередження чи в день звільнення не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову. Законодавець покладає обов’язок пропонувати іншу роботу саме на власника підприємства.
Оскільки звільнення позивача мало місце з порушенням норм трудового законодавства, робітник на законних підставах поновлений на попередній роботі.
За змістом ч.1 ст.235 КЗпП України поновлення робітника відбувається незалежно від наявності у штатному розписі посади, яку займав працівник до звільнення. Доводи апеляційної скарги в цій частині неспроможні.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про відхилення апеляції, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315 ЦПК України , апеляційний суд, -
У х в а л и в
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Служба єдиного замовника м. Селидове» відхилити.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 24 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий В.С.Висоцька
Судді О.М.Біляєва
О.В.Осипчук