Справа № 2-а-2476/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

16.11.2010 року                                                                Ленінський районний суд м. Вінниці

в складі:   головуючого – судді Короля О.П.

                 при секретарі – Стаховій Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) та Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов»язання нарахувати та виплатити  щорічну допомогу на оздоровлення та виплачувати її в повному розмірі в подальшому,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до  Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про визнання дій незаконними, здійснення перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення, виплати різниці між сплаченою та належної до сплати щорічної допомоги на оздоровлення, виконання норм закону в подальшому.

В позовній заяві зазначено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, інвалідом 1 категорії 2 групи захворювання, яке пов»язане з наслідками аварії на ЧАЕС та перебуває на обліку в управлінні праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради в Ленінському районі м. Вінниці.

Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист  громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема інвалідам ІІ групи у розмірі 5 мінімальних розмірів заробітної плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Незважаючи на це щорічну допомогу на оздоровлення у розмірах, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист  громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька)  не нараховує, а головне управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради не виплачує позивачу, що підтверджується довідкою управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради в Ленінському районі м. Вінниці № 2 (Вишенька) від 29 вересня 2010 року № 0519/2068.

    Виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в 2010 році склала 120 грн., дані кошти надійшли на банківський рахунок позивача 05 липня 2010 року. Відповідно до статті 53 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» з першого липня 2010 року була встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 888  грн. Сума невиплаченої позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в 2010 році повинна складати: (888 грн. х 5) - 120 грн. = 4320 грн.

Позивач вважає, що дії відповідачів при здійснені нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення є незаконними, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.  

Представник позивача в судовому засіданні змінив позовні вимоги, просив визнати протиправними дії управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) щодо нарахування ОСОБА_1 щорічної разової допомоги на оздоровлення не в повному розмірі за 2010 рік та дії Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради щодо невиплати ОСОБА_1  щорічної разової допомоги на оздоровлення не в повному розмірі за 2010 рік, зобов»язати управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) нарахувати, а Головне управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради виплатити ОСОБА_1 щорічну разову допомогу на оздоровлення за 2010 рік  відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розрахунку п»яти  мінімальних розмірів заробітної плати на момент виплати, затверджених Верховною Радою України, зобов»язати управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) нараховувати, а Головному управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради виплачувати ОСОБА_1 щорічну разову допомогу на оздоровлення на наступні роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на час дії положень цієї статті Закону.  

Представник відповідача – управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) позов не визнала, надавши суду письмові заперечення.

Представник відповідача - Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради позов не визнала, надавши суду письмові заперечення.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька), дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач є непрацюючим пенсіонером, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалід ІІ групи, захворювання якої пов’язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС та перебуває на обліку в управлінні праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради в Ленінському районі м. Вінниці № 2 (Вишенька).

В постанові Кабінету міністрів України від 20.09.2005 року за № 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в п. 4 зазначено, що виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації громадян.  

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету міністрів України за № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу також повинна бути виплачена щорічна допомога на оздоровлення.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені спеціальним законом – Законом України від 28.02.91 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

     Розділом 8 Закону України «Про статус і соціальний захист  громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до відповідних категорій.

Статтею 48 цього розділу передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема інвалідам ІІ групи у розмірі 5 мінімальних розмірів заробітної плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Виходячи із змісту наведених положень Закону позивач має право на призначення щорічної допомоги на оздоровлення  у розмірі 5 мінімальних розмірів заробітної плати .

Водночас суми, з яких здійснювався розрахунок виплат, передбачених статтею 48 Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визначалися згідно з постановами Кабінету міністрів України від 26.07.96 № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.05 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Надання статтею 62 та частиною першою статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінету міністрів України права давати роз'яснення порядку застосування цього Закону  та підвищувати к онкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати не означає, що останній може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Права Кабінету міністрів України зменшувати розмір доплат, пенсій та компенсацій вказаними нормами не передбачено.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначені Законом України від 05.10.00 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Статтею 17 даного Закону до основних державних соціальних гарантій включено мінімальний розмір заробітної плати. Стаття 19 зазначає, що мінімальний розмір пенсії за віком визначається виключно законами України, а д ержавні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» д ія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Частиною третьою статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з положеннями пункту 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Також, в пункті 1 листа Міністерства юстиції України від 30.01.09 № Н-35267-18 зазначено, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При здійсненні нарахування щорічної допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» враховуючи загальні засади пріоритетності Законів над урядовими нормативними актами.

Постановою Кабінету міністрів України від 30.05.07 № 790 «Про затвердження типових положень про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації»  визначено, що о дними із безпосередніх завдань управлінь праці та соціального захисту населення є призначення та виплата  соціальної допомоги,  компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством, а також  забезпечення виплати передбачених  законодавством компенсацій та допомоги громадянам, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи.

22 квітня 1999 року набрав чинності Закон України  25.03.99 № 563-XIV «Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення окремих виплат органами соціального захисту населення» , яким були внесені зміни, зокрема, до частини п’ятої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначені зміни визначають, що щ орічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення . На виконання пункту 1 вищезазначеного Закону наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 1 від 04.01.2000 року був затверджений Порядок виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пунктом 3 якого встановлено, що щ орічна допомога на оздоровлення   виплачується  управліннями  праці та соціального захисту населення громадянам за місцем їх проживання.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання виплати пенсій та соціальної допомоги певних категорій громадян України, про що, зокрема, зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005, пов’язаної з реалізацією права на соціальний захист. В рішенні Конституційного Суду України вказано на неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформульовано правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким компенсації та пенсія призначаються за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Право позивача отримувати щ орічну допомогу на оздоровлення  у розмірі згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», гарантоване Конституцією та цим Законом.

    Відповідно до ч. 2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

            Згідно ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

    Позивач подала позовну заяву 04.10.2010 р., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню за 2010 рік.    

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 22 Конституції України, ст. ст. 48, 62, 67 Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 11,71,86, 99,100,159,163 КАС України,  –

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) щодо нарахування ОСОБА_1 щорічної разової допомоги на оздоровлення  не в повному розмірі за 2010 рік та дії Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради щодо невиплати ОСОБА_1  щорічної разової допомоги на оздоровлення не в повному розмірі за 2010 рік.

Зобов»язати управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) нарахувати, а Головному управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради виплатити ОСОБА_1 щорічну разову допомогу на оздоровлення за 2010 рік  відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розрахунку п»яти  мінімальних розмірів заробітної плати на момент виплати, затверджених Верховною Радою України.

  Зобов»язати управління праці і соціального захисту населення в Ленінському районі м. Вінниці №2 (Вишенька) нараховувати, а Головному управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради виплачувати ОСОБА_1 щорічну разову допомогу на оздоровлення на наступні роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на час дії положень цієї статті Закону.  

В задоволенні решти позову відмовити.              

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, які не були присутні при розгляді справи,  в той же строк з дня отримання.    

Суддя :  підпис

Копія вірна.

Суддя :

Секретар :