ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
РІШЕННЯ
Іменем України
23.11.2010Справа №2-15/4427-2010
За позовом Закритого акціонерного товариства «Українські радіосистеми» (04080, м. Київ, вул. Тульчинська, 6 ; м. Київ, бульв. Праці, 2/27; 01011, м. Київ,вул. Рибальська, 22, Бізнес-Центр «Башта Плаза»; ЄДРПОУ 23151188)
До відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1)
Про стягнення 1 138,87 грн.
Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – не з'явився
Від відповідача – не з’явився
Обставини справи: Закрите акціонерне товариство “Українські радіосистеми” звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №115 372 086 про надання послуг рухомого (мобільного) зв’язку за жовтень 2008 р. у сумі 1 138,87 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач належним чином не виконав умови щодо оплати за надані послуги по договору надання телекомунікаційних послуг №115372086 від 18.06.2010 р., у зв’язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 1075,21 грн. та нарахування 63,66 грн. пені, що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.
Відповідач явку свого представника у судові засідання жодного разу не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних судом документів не надав, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією.
Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд –
ВСТАНОВИВ:
05.09.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Українські радіосистеми» (Оператор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Абонент) укладено|ув'язнений| договір надання телекомунікаційних послуг №115372086 (а.с.11).
Згідно пункту 2 договору, Оператор зобов’язується надавати абоненту послуги рухомого (мобільного) зв’язку та надавати супутні послуги, а Абонент зобов’язується своєчасно їх оплачувати.
Відповідно до пункту 3 договору, права та обов’язки сторін договору та інші умови взаємодії між сторонами визначені у Правилах надання послуг рухомого (мобільного) зв’язку Закритого акціонерного товариства «Українські радіосистеми».
Згідно виставленого рахунку Закритого акціонерного товариства «Українські радіосистеми», всього до сплати фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 підлягає сума в розмірі 1075,21 грн.
03.02.2010 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги, однак відповідач заборгованість не погасив (а.с.24-29).
Відповідно до наданого позивачем акту звірки взаєморозрахунків, заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед позивачем становить 1138,87 грн., з яких 1075,21 грн. заборгованість та 63,66 грн. пеня (а.с.30).
Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення заборгованості перед позивачем за надані телекомунікаційні послуги, у розмірі 1075,87грн. та нарахування 63,66 грн. пені, що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем грошових зобов’язань за договором надання телекомунікаційних послуг №115372086 від 18.06.2010 р., щодо оплати за надані телекомунікаційні послуги, а отже сума заборгованості у розмірі 1075,21 грн. повинна бути стягнута з відповідача.
Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 63,66 грн. пені.
Приписами пункту 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».
Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Заявлена позивачем сума пені у розмірі 63,66 грн. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В|розв'язав|:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Закритого акціонерного товариства «Українські радіосистеми» (04080, м. Київ, вул. Тульчинська, 6; ЄДРПОУ 23151188) 1075,21 грн. боргу, 63,66 грн. пені, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.
Рішення оформлено відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 25.11.2010 р.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.