РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді Сінані О.М.,
суддів Даніла Н.М.,
М’ясоєдової Т.М.,
при секретарі Комаренко М.А.,
З участю: позивача ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 28 липня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, третя особа: відділ опіки і піклування Алуштинської міської ради про вселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
ВСТАНОВИЛА:
26.03.2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа: відділ опіки та піклування Алуштинської міської ради про вселення її з неповнолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов’язання відповідача не чинити перешкоди в проживанні та користуванні жилим приміщенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона як член сім’ї власника квартири ОСОБА_7 була вселена і зареєстрована у цій квартирі. Після розірвання шлюбу відповідач її та їх спільного сина до спірної квартири не пускає, вона змушена була тимчасово проживати у своїх батьків, оскільки в грудні 2007 року її прооперували в м. Києві, вона тривалий час лікувалася, хворіла дитина. Посилаючись на наведені обставини просить вселити її разом з неповнолітнім сином до зазначеної квартири, а також зобов’язати ОСОБА_7 не чинити їй та сину перешкод у користуванні жилим приміщенням.
ОСОБА_7 пред’явив до ОСОБА_5 позов, в якому просив визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України. Свої вимоги мотивує тим, що він є власником вказаної квартири. З лютого 2004 року до лютого 2009 року перебував у шлюбі з ОСОБА_5 сімейні відносини з якою були фактично припинені в листопаді 2007 року. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Оскільки ОСОБА_5 з березня 2008 року у спірній квартирі не проживає, а постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3, позивач просить визнати ОСОБА_5 та її неповнолітню дитину такими, що втратили право користування квартирою, оскільки має іншу родину і необхідність користуватись власним житлом.
Справа судома розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 28 липня 2010 року в позові ОСОБА_5 відмовлено. Позов ОСОБА_7 задоволений. Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1.
Не погодившись зі вказаним рішенням, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з ухваленням нового рішення – про задоволення її позову і відмову в позові ОСОБА_7, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Апелянт стверджує, що суд не дав оцінки наданим нею доказам щодо поважності причин непроживання у спірній квартирі.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_5 в позові та задовольняючи позов ОСОБА_7 і визнаючи ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 та її неповнолітня дитина з березня 2008 року не проживали у спірній квартирі без поважних причин, тому на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України втратили право користування жилим приміщенням.
Проте колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду, оскільки вони не відповідають обставинам справи.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому положенням ч. 4 цієї статті встановлено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
У сенсі ст. 64 Житлового кодексу Української РСР до членів сім’ї належать дружина, діти, батьки.
На підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При цьому, якщо власник своїми діями буде заважати праву проживання і особа змушена буде залишити житлове приміщення і переїхати, то таку відсутність не можна визнати як відсутність без поважних причин, оскільки такі дії власника слід визначати як поважну причину відсутності суб’єкта права проживання і його право припиненим не буде.
У відповідності з положеннями ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше ніж з підстав і в порядку, визначених законом, при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням порушене право підлягає відновленню.
Задовольняючи позов ОСОБА_7, суд виходив із того, що факт відсутності відповідачки в спірній квартирі без поважних причин понад рік, а саме починаючи з березня 2008 року доведено.
При цьому місцевий суд не зазначив у рішенні, з яких саме причин (які він вважав неповажними) відповідачка ОСОБА_5 не проживала у спірному жилому приміщенні.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_1 З лютого 2004 року сторони перебували у шлюбі, який було розірвано у лютому 2009 року, від шлюбу мають дитину – сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Сторонами не оспорюється, що ОСОБА_5 разом із сином постійно у зазначеній квартирі не проживають з березня 2008 року.
Обґрунтовуючи відсутність у жилому приміщенні з поважних причин ОСОБА_5 посилалася на те, що в грудні 2007 року перенесла операцію, після якої довгий час проходила стаціонарне та амбулаторне лікування, їй була встановлена 2 група інвалідності.
У зв’язку з тим, що між нею та ОСОБА_7 на цей час склалися неприязні взаємовідносини, вона вимушена була разом з дитиною тимчасово поїхати до своїх батьків в с. Кукушкіно, Роздольненського району, де продовжувала лікування, а після одужання ОСОБА_7 в спірну квартиру їх з сином не пускає.
Зазначені обставини підтверджуються наданими ОСОБА_5 медичними документами про її хворобу та хворобу дитини (а.с. 24, 26) і по суті не оспорюються відповідачем ОСОБА_7
Таким чином, позивачкою ОСОБА_5 надано суду достатньо переконливих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про поважність її непроживання у спірній квартирі з березня 2008 року до часу подання позову ОСОБА_7 у березні 2009 року.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_7 у відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України не надав жодних доказів, які б спростовували доводи позивачки про поважність причин не проживання у спірній квартирі.
З огляду на викладене колегія суддів не може визнати обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо неповажності причин відсутності ОСОБА_5 у спірному житлі понад строк, встановлений ч. 2 ст. 405 ЦК України, та погоджується із твердженням апелянта щодо ненадання місцевим судом належної оцінки наданим нею доказам на обґрунтування своїх вимог.
Враховуючи, що наведеними вище положеннями ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України гарантовано право членів сім’ї власника (у тому числі колишніх) жилого будинку (квартири) користуватися жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позов ОСОБА_5, оскільки вселення позивачки та зобов’язання відповідача не чинити перешкод в її проживанні та користуванні квартирою є належним способом захисту житлових прав громадянина.
Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду щодо задоволення позову ОСОБА_7 про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Водночас підлягає скасуванню і рішення суду щодо відмови у позові ОСОБА_5 про вселення її до квартири за адресою: АДРЕСА_1 і усунення перешкод у користуванні цією квартирою, оскільки доведені фактичні обставини щодо наявності перешкод з боку ОСОБА_7 у проживанні його колишньої дружини та неповнолітнього сина у спірній квартирі.
На підставі ч. 1, 3, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позов ОСОБА_5 задоволено, то відповідно до вимог наведеної статті з відповідача ОСОБА_7 на користь позивачки стягуються понесені нею витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.
Разом з тим, ОСОБА_5, як інвалід 2 групи згідно п. 18 ст. 4 Декрету КМУ України «Про державне мито» звільнена від оплати судового збору при подачі позовної заяви, тому судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. стягується з відповідача ОСОБА_7 на користь держави.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 2, 3 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 28 липня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_7, третя особа: відділ опіки та піклування Алуштинської міської ради про вселення, усунення перешкод в користуванні квартирою задовольнити.
Вселити ОСОБА_5 з неповнолітньою дитиною ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартиру АДРЕСА_1 зобов’язати ОСОБА_7 не чинити перешкоди ОСОБА_5, ОСОБА_7 в проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1
У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору та на користь ОСОБА_5 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Сінані О.М.
Судді: М’ясоєдова Т.М.
Даніла Н.М.