УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року листопада місяця 15 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Синельщікової О.В.
суддів Яковенко Л.Г.
Бондарева Р.В.
при секретарі Іванові О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи – Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», СГІРФО Центрального РВ СМУ ГУМВС України в Автономній Республіці Крим про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою, визнання таким, що втратив право користування квартирою, та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, припинення спільної сумісної власності на квартиру та поділ майна,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 червня 2010 року та на додаткове рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 липня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 червня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, припинення спільної сумісної власності та поділ майна відмовлено.
Оскаржуваним додатковим рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання таким, що втратив право користування квартирою задоволено.
ОСОБА_6 визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 в м. Сімферополі.
З ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 стягнено судовий збір в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7,50 грн.
В апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду та додаткового рішення і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити його зустрічні позовні вимоги, посилаючись на те, що основне та додаткове рішення незаконні і необґрунтовані, ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, порушив вимоги статей 60, 61, 71 Сімейного кодексу України. Також, посилається на те, що суд, в порушення вимог частин 3, 4 статті 212 Цивільного процесуального кодексу України не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, і не відобразив в рішенні результати оцінки доказів, мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Крім того, вказує, що, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції фактично змінив основне рішення суду.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, позивачку, її представника, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні власністю, суд першої інстанції виходив з того, що у такий спосіб не може бути захищено право власності позивачки на належну їй спірну квартиру.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 як колишній член сім’ї власника житла не проживав у спірній квартирі без поважних причин понад строк, встановлений законом.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору, вважає, що судом першої інстанції обставини справи встановлені повно і правильно, при розгляді справи вимоги матеріального та процесуального права дотримано.
При розгляді справи судом встановлено, що за договором купівлі-продажу, укладеним 02 серпня 2005 року позивачка ОСОБА_5 (до шлюбу -ОСОБА_4) придбала квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано у реєстрі 09 серпня 2005 року (т.1 а.с.5,7). Квартира складається з однієї житлової кімнати площею 16,9 кв.м., загальною площею 30,7 кв.м.
З 03 березня 2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний 12 грудня 2007 року (т.1 а.с.11,12).
З 04 жовтня 2007 року відповідач зареєстрований у квартирі позивачки як її чоловік (т.1 а.с.9).
Відповідно до статті 405 Цивільного кодексу України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При розгляді справи судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_6 не проживав у спірній квартирі з серпня 2006 року, після реєстрації за зазначеною адресою до квартири не поселявся, пішов до своєї першої дружини ще до розірвання шлюбу і проживає у кв. АДРЕСА_2 (т.1 а.с.76-77).
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач втратив право користування спірною квартирою як колишній член сім’ї власника житла.
Зазначені висновки суду не суперечать рішенню про відмову у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5, які вона обґрунтовувала положеннями статті 391 Цивільного кодексу України, тому що зазначена норма спірні правовідносини не регулює.
Що стосується вирішення зустрічних позовних вимог, то колегія суддів виходить з того, що вимоги ОСОБА_6 щодо визнання спірної квартири об’єктом права спільної сумісної власності подружжя залишилися недоведеними.
Відповідно до частини 1 статті 62 Сімейного кодексу України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира придбана позивачкою ОСОБА_5 до шлюбу за кошти, отримані нею до укладення шлюбу за кредитним договором від 02 серпня 2005 року, відповідно до якого позивачка отримала кредит на придбання та ремонт квартири в розмірі 12485 доларів США. Вартість квартири згідно з договором купівлі-продажу складає 55550 грн., на час вирішення спору кредит не виплачений.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що за час перебування у шлюбі повернено незначну частку кредитних коштів, доказів суттєвого збільшення вартості квартири внаслідок ремонту не надано.
Також, суд першої інстанції з урахуванням встановлених обставин правильно вирішив спір щодо поділу спільно нажитого майна, врахувавши, що частина майна, зазначеного у зустрічному позові, придбана до укладення шлюбу сторін, а наявність іншого не встановлена.
Враховуючи варіант поділу, на якому наполягав ОСОБА_6 про виділення йому спірної квартири, а ОСОБА_5 – решти рухомого майна зі сплатою нею компенсації різниці, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість зазначених позовних вимог.
При цьому судом враховано роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, які надані у пункті 24 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, відповідно до яких до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішень немає.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 червня 2010 року та додаткове рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Яковенко Л.Г. Синельщікова О.В. Бондарев Р.В.