УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року листопада місяця 01 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Синельщікової О.В.
суддів Яковенко Л.Г.
Куриленка О.С.
при секретарі Іванові О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства Міністерства Оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова», відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Саки Автономної Республіки Крим, третя особа – ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої пошкодженням здоров’я,
за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та Державного підприємства Міністерства Оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.
З Державного підприємства Міністерства Оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» на користь ОСОБА_5 стягнено у відшкодування втраченого заробітку за період з 01 січня 2000 року по 29 листопада 2004 року 5864,83 грн., вартість медикаментозного лікування 320,35 грн., а всього 6185,18 грн.
З Державного підприємства Міністерства Оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» на користь держави стягнено судовий збір в сумі 61,85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
У задоволенні решти позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови у позові і просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам і обставинам у справі, та фактично не розглянув позовні вимоги про відшкодування втраченого заробітку за період з 29 листопада 2004 року по 19 квітня 2010 року. Зазначає, що суд неправомірно, без достатніх правових підстав, відмовив їй у задоволенні позовних вимог про зобов’язання проведення перерахування коштів на придбання путівки для проходження санаторно-курортного лікування та вартості проїзду до санаторію. Також, вважає, що судом необґрунтовано було відмовлено у відшкодуванні транспортних витрат, оскільки вказані витрати були нею понесені для проходження судово-медичних експертиз, призначених судом. Крім того, посилається на те, що суд, в порушення вимог пункту 5 частини 3 статті 79 Цивільного процесуального кодексу України, безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу та поштових витрат, тому що ці витрати були документально підтверджені.
В апеляційній скарзі відповідач Державне підприємство Міністерства Оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог і просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що судом безпідставно було застосовано до вказаних правовідносин вимоги Цивільного кодексу Української РСР, оскільки ці правовідносини регулюються Цивільним кодексом України в редакції 2004 року. Зазначає, що судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні його клопотань про призначення повторної, додаткової експертизи або виклику експертів до суду для дачі роз’яснень. Також, вказує, що поза увагою суду залишилася та обставина, що ступень втрати загальної та професійної працездатності ОСОБА_5 визначений за Інструкцією Міністерства Фінансів СРСР № 2 від 08 січня 1986 року, проте повинен був визначатися за Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України № 6 від 17 січня 1995 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за № 255/791, які діяли на момент завдання шкоди. Крім того, посилається на те, що судом першої інстанції в порушення вимог частини 2 статті 311 Цивільного процесуального кодексу України, не були прийняті до уваги висновки і мотиви, з яких було скасовано попереднє рішення суду, і які є обов’язковими при новому розгляді справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивачку, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачці пошкодженням її здоров’я.
При розгляді справи судом встановлено, що 07 серпня 1997 року в дорожньо-транспортній пригоді, що сталася з вини водія ОСОБА_6, який знаходився у трудових відносинах з Державним підприємством Міністерства Оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» та керував автомобілем ГАЗ-53, належним відповідачу, позивачці ОСОБА_5 було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вироком Сакського районного суду Автономної Республіки Крим від 02 листопада 1998 року ОСОБА_6 засуджений за частиною 1 статті 215 Кримінального кодексу України до одного року позбавлення волі умовно з випробувальним строком в один рік та звільнений від покарання за амністією (а.с.278-290 т.1).
Згідно висновків судово-медичної експертизи Кримського бюро СМЕ № 48 від 31 травня 2000 року, № 33 від 30 квітня 2001 року (а.с. 5-8, 58-62 т.1) позивачці було встановлено стійку втрату загальної працездатності у розмірі 25% і професійної – у 35%.
За висновками судово-медичної експертної комісії Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України № 26 від 29 листопада 2004 року спричинена позивачці ОСОБА_5 травма лівої ліктьової кісті потягла за собою стійку втрату загальної працездатності в розмірі 25%, професіональної - 35% за ст. 10 „б” і ст. 106 „а” Інструкції МФ СРСР № 2 від 08.01.1986 року (а.с. 225-230 т.1).
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень статей 441, 450, 455 Цивільного кодексу Української РСР, які діяли на час їх виникнення.
Із змісту зазначених норм вбачається, що відповідач, працівник якого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, при виконанні трудових обов’язків, завдав позивачці шкоди внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. повинен відшкодувати потерпілій ОСОБА_5 заробіток, втрачений нею внаслідок зменшення працездатності за період, коли така втрата була встановлена медичною експертною комісією, а саме з 01 січня 2000 року по 29 листопада 2004 року – 5864,83 грн., а також на придбання ліків 320,35 грн.
Що стосується відшкодування втраченого заробітку за інший період, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 30, частини 6 статті 40 Закону України Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», положення якого можуть бути застосовані при вирішення спору, ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.
МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов’язане ушкодження здоров’я, причину, час настання та групу інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.
Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. ума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв’язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров’я.
У зв’язку з тим, що позивачка після 29 листопада 2004 року МСЕК не оглядалася, висновку МСЕК щодо ступеню втрати працездатності потерпілою не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення втраченого заробітку після зазначеної дати.
Вирішуючи справу у частині стягнення вартості лікування у санаторно-курортному закладі та проїзду до нього, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачка таких витрат не понесла, а висновку МСЕК щодо потреби позивачки у санаторно-курортному лікуванні на час вирішення справи або на майбутнє не надано.
Колегія суддів апеляційного суду також погоджується з рішенням суду у частині відмову у стягнення решти понесених позивачкою витрат, відшкодування яких не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на застосування застарілої методики визначення ступню втрати працездатності, тому що за п. 2.1.6. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства Оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2010 року відхилити.
Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Яковенко Л.Г. Синельщікова О.В. Куриленко О.С.