Справа № 2- 2218/10/0408

                                              ПОСТАНОВА

                                         ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

01 грудня  2010 року  Дзержинський районний суд м.Кривого  Рогу у складі:

головуючого - судді                                                       Свистунової О.В.

при секретарі                                                                  Севастьянової І.В.,

за участю:

представника позивача                                                 ОСОБА_1

представника відповідача                                             ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дзержинської районної у місті ради, третя особа - Міністерство праці та соціальної політики України про стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги, -                                                                          

                                                      В С Т А Н О В И В:

            Позивачка ОСОБА_2 28 липня 2010 року звернулась до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дзержинської районної у місті ради про стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги.

            Ухвалою суду від 28 вересня 2010 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог до предмета спору було залучено  Міністерство праці та соціальної політики України.

            Крім того, 17 листопада 2010 року судом було зареєстровано уточнені вимоги викладені в адміністративному позові. У зв’язку з чим, в судовому засіданні 01 грудня 2010 року ухвалою суду було прийнято судом до розгляду уточнені вимоги, а вимоги викладені у попередній позовній заяві – залишені без розгляду.    

          В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначає, що відповідач таку допомогу у встановленому розмірі позивачу не нараховував та не виплачував. Такі дії відповідача є протиправними, такими, що суперечать Конституції України та Законам України.

          Позивачка неодноразово зверталась до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дзержинської районної у місті ради з вимогою про виплату недоплаченої допомоги, але їй було відмовлено.

          У зв»язку з чим просить задовольнити її вимоги та зобов»язати відповідача у справі перерахувати щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня як учаснику Великої Вітчизняної війни згідно до вимог ст.. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та стягнути з відповідача на її користь борг за неотриману

щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня як учаснику Великої Вітчизняної війни за період 2005 року до 2010 року згідно до вимог ст.. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком у сумі 8011 грн.

Крім того, в ході розгляду справи представником позивача було заявлено клопотання щодо необхідності у визнанні дій відповідача незаконними щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_2 щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня згідно до вимог ст.. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2005 - 2010 років.  

01 грудня 2010 року в судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності, підтримав уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити  у повному обсязі. Крім того, просив суд відповідно вимог ст.. 11 КАС України скористатись своїм правом щодо виходу за межі заявлених вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, а саме, вирішити питання щодо визнання дій відповідача незаконними при нездійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_2 щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня згідно до вимог ст.. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2005 - 2010 років.

Позивачка ОСОБА_2, належним чином сповіщена про день та час розгляду справи в судове засідання не з»явилась, причини неявки суду не повідомила.

Представник відповідача – ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності, заперечувала проти задоволення вимог у повному обсязі. В ході розгляду справи підтримала надані письмові заперечення.  

            Вислухавши пояснення сторін, оглянувши письмові матеріали справи суд вважає що заявлені вимоги  позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

           Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка відноситься до категорії осіб, що мають статус учасників війни і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників війни, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 13 травня 1997 року (а.с.7).

Згідно відповіді від 10.03.2010 року за № 814 (а.с.8) наданої позивачці на її звернення від 04.03.2010 року  вбачається, що починаючи з 2005 року вона отримувала допомогу до 5-го травня, як учасник війни, у наступному розмірі: у квітні 2005 року, що був передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Законом України «Про  Державний бюджет України на 2005 рік» – 50 грн., у квітні 2006 року, що був передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Законом України «Про  Державний бюджет України на 2006 рік» – 50 грн., у квітні 2007 року, що був передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Законом України «Про  Державний бюджет України на 2007 рік» - 55 грн., у квітні 2008 року - у розмірі 65 грн., що був передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нациських переслідувань»; у квітні 2009 року – у розмірі 70 грн., що був передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нациських переслідувань».  А відповідно до відповіді від 18.11.2010 року за № 4376 наданої позивачці на її звернення від 08.11.2010 року вбачається, що у квітні 2010 року позивачка отримала допомогу в розмірі 120 грн., що був передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року № 299 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нациських переслідувань».    

           Відповідно до ч.5 ст..14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" " щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і
медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю  та  бездоганну
військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим
учасникам війни виплачується разова грошова допомога  у  розмірах,
які  визначаються  Кабінетом  Міністрів  України в межах бюджетних
призначень,  встановлених  законом про Державний бюджет України.

        Щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня, у відповідності до ст. 17-1 цього закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.  

        Отже, посилання відповідача на те, що він є не належним відповідачем за позовом ОСОБА_2, є безпідставними.

        Згідно з вимогами ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії.  

       До суду за захистом порушеного права, позивачка вперше звернулась 28 липня 2010 року, оскільки, у зв»язку зі змінами до Цивільно-процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України від 18.02.2010 року № 1691- / І, які набрали чинності 10 березня 2010 року було встановлено, що спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них мають розглядатись у порядку цивільного судочинства.

      Однак, в ідповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 по справі № 1-40/2010 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов"язаних із соціальними виплатами" від 18 лютого 2010 року № 1691- / І, яким були внесені зміни до ст.15 ЦПК України та виключений п.3 ч.1 ст.18 КАС України – визнано такими, що не відповідають Конституції України та втрачають свою силу з  дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, представником позивача, 17 листопада 2010 року було надано уточнені вимоги викладені в адміністративному позові, які були прийняті судом до розгляду  ухвалою від 01.12.2010 року, а попередньо заявлені вимоги залишено буз розгляду.        

       У  зв’язку з чим, суд вважає, що позивачкою та її представником не пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки, про наявність порушеного відносно неї права позивачка дізналась лише 16.03.2010 року, отримавши відповідь на її письмове звернення, та звернулась до суду із зазначеними вимогами в порядку цивільно-процесуального судочинства - 28 липня 2010 року. Крім того, саме відповідно до вимог ст.. 257 ЦК України  встановлений загальний строк позовної давності у три роки. А відповідно до вимог ст.. 99 КАС України встановлено строк у шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись  про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. До того ж, позивачка є особою похилого віку, крім пенсії не отримує інших доходів та не має можливості купувати спеціальні юридичні видання, також, враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає , що встановлений ст.99 КАС України шестимісячний термін звернення до суду  пропущений нею з поважних причин та підлягає поновленню. У зв»язку з тим, що початок спливу строку позовної давності починається з моменту виникнення права на позов. Право на позов виникає з часу, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатись про порушення його  прав.  На підставі викладеного суд вважає, що перебіг строку позовної давності починається з березня 2010 року, а з урахуванням діючого законодавства на той час, суд вважає на необхідне застосувати строк позовної давності у три роки та вважає, що підлягають розгляду вимоги позивачки за період з 2007 року по 2010 рік.

      У зв»язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити позивачці у задоволенні відповідних вимог за період 2005-2006 років.

            Крім того, як було встановлено в судовому засіданні, виплата зазначеної грошової допомоги на користь позивача відбулася у квітні 2007 року та квітні 2008 року, і даний факт не було спростованим жодною стороною в судовому засіданні. Таким чином, відповідач правомірно сплатив допомогу у цих роках в межах своїх повноважень та на підставі діючого законодавства України на час здійснення такої виплати.  

           Посилання позивача на ту обставину, що рішеннями Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року були визнанні неконституційними обмеження щодо реалізації положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є безпідставними, так як рішеннями Конституційного Суду України були скасовані обмеження тільки з 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року, тобто з моменту набрання ними законної сили.

           У зв»язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити позивачці у задоволенні її вимог і за 2007 та 2008 роки.

           Суд погоджується з вимогою позивачки та її представника про наявність у неї права на отримання разової грошової допомоги за 2009 рік у розмірах, які визначено ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

            У 2009 році розмір разової грошової допомоги, який визначено ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не змінювався.

            Таким чином, при нарахуванні разової грошової допомоги у 2009 році відповідач мав керуватися вимогами зазначеного Закону.

          Статтею 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

         Таким чином, у 2009 році Кабінет Міністрів України мав право встановлювати розмір соціальних виплат, але лише таких соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати.

         Розмір разової грошової допомоги, який передбачено п.27 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визначається залежно від розміру мінімальної пенсії за віком.

          Таким чином, у 2009 році Кабінету Міністрів України не було надано право щодо встановлення розміру разової грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня ветеранам війни.

           Отже, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова КМУ від 18.03.2009р. №211 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та про "Жертви нацистських переслідувань", якою визначено розмір виплат разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку разової грошової допомоги, слід керуватися Законом (Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не підзаконним нормативно-правовим актом (Постановою КМУ від 18.03.2009р. №211).   

        Крім того, Статтею 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» надано право Кабінету Міністрів України у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які, відповідно до законодавства, визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

        Названі норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно їх дія не поширюється на спірні відносини, оскільки, розмір зазначених соціальних виплат, згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

        Отже, нарахування та виплата у 2010 році учасникам війни одноразової щорічної грошової допомоги до 5-го травня, повинна здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

        Вирішуючи позовні вимоги позивача по суті суд приходить до наступного:

Виходячи з наведених норм, п.2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 року, в якому міститься роз'яснення, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, керуючись ч.3 ст. 150 Конституції України, суд вважає, що до 5 травня 2010 року позивачці повинна була бути нарахованою та виплаченою одноразова щорічна грошова допомога учаснику війни в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.           

          За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання щорічної грошової допомоги у розмірах встановлених ст.. 14 Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

          Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань,  які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону,  судом не приймається до уваги.

       Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Тому, вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити недонараховану їй суму у конкретному розмірі - не підлягають задоволенню, оскільки, суд не може перебирати на себе функцію органу та визначати розмір грошової допомоги до виплати, а відповідно і проводити розрахунки щодо не донарахованої суми. Крім того, відповідач лише визначає розмір такої допомоги у відповідному розпорядженні, яке передає на виплату іншій установі та до компетенції відповідача не входить здійснення безпосередньої виплати. Тому, оскільки кошти, які підлягають виплаті позивачці не є власністю відповідача, а виділяються державою централізовано в межах встановлених фондів, у зв»язку з чим, суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення в певній грошовій сумі, а має зобов»язати відповідача здійснити  перерахунок недоплаченої щорічної разової грошової допомоги і виплатити її з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.

      З урахуванням наведених обставин суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню в частині визнання неправомірною бездіяльності відповідача відносно виплати позивачці щорічної грошової допомоги як ветерану війни в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком, передбаченому ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та зобов’язання відповідача перерахувати та виплатити на користь позивача щорічну допомогу до 5 травня в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком, передбаченому ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2009 рік та  2010 рік, тобто в межах строку для звернення до суду за захистом своїх прав та заявлених позовних вимог.

        На час розгляду цієї справи розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність. Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

      Передбачене ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розміру пенсій призначених, згідно з цим Законом (ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання соціальної допомоги, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

       Також, суд вважає помилковим посилання відповідача на п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.04 № 177, яким встановлено розміри щорічної грошової допомоги ветеранам війни до 5-го травня. При нарахуванні позивачу щорічної допомоги до 5-го травня як ветерану війни має застосовуватися саме Закон України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки Закони України мають вищу юридичну силу.

        Згідно зі статтями 113, 116, 117 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції України та законів України; забезпечує виконання Конституції України і законів України; видає постанови і розпорядження виключно в межах своєї компетенції.

     Таким чином, розмір щорічної допомоги до 5 травня як ветерану війни, передбачений ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік.

      Відсутність грошових коштів на виплату грошової допомоги в даному випадку не позбавляє позивача, як особу, що має статус ветерана війни, права на отримання такої щорічної грошової допомоги. Закон України не обмежує таке право наявністю фінансування.

      За змістом ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус ветерана війни або учасника бойових дій.

     Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

     Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

     Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

      Згідно ч.3 ст.22 Конституції України – при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

        Враховуючи вищевикладене  та керуючись вимогами ст.ст.1, 3, 8, 19, 21, 22, 46, 48,  55, 64  Конституції України, Законом України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ із змінами і доповненнями, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, ст.ст. 7, 8, 9,10,  11,  п.1 ч.1  ст.17,  72,  ст.99,  ст.100, 104-106, ч.4 ст. 128, 158-163, 185-186 КАС України,   - суд

                                                    П О С Т А Н О В И В:

Заявлений адміністративний позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дзержинської районної у місті ради щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_2 щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня згідно до вимог ст.. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2009 - 2010 років.  

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дзержинської районної у місті ради здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 недоплачену суму разової грошової допомоги, яка виплачується до 5-го травня відповідно до вимог ст..14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2009 рік та 2010 рік з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.

У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя:                                                                                              Свистунова О.В.

              Повне рішення суду виготовлене 03 грудня 2010 року.

Суддя:                                                                                              Свистунова О.В.