справа № 2 а – 4410\10

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

18 листопада 2010 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

    головуючого судді         Дзюба М.В.,

    при секретарі             Петрухіной Т.Л.

    з участю позивача         ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УДАІ ГУМВС України в Донецькій області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати винесену відносно нього постанову АН 829377 від 21.10.2010 року про притягнення його до відповідальності за ст. 122 ч.1 КУпАП та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень.

 В суді позивач підтримав позов, просив його задовольнити та скасувати винесену відносно нього постанову АН 829377 від 21.10.2010 року про притягнення його до відповідальності за ст. 122 ч.1 КУпАП та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень. В обґрунтування посилався на те, що рухаючись по пр.Леніна в районі ДОСААФу, в нього заглох автомобіль, у зв’язку із чим він здійснив вимушену зупинку та увімкнув аварійну сигналізацію. Після цього до нього підійшов інспектор ДПС та склав щодо нього протокол про адміністративне правопорушення та виніс постанову, якою притягнув його до адміністративної відповідальності. Постанову вважав безпідставною, оскільки правопорушення він не скоював та здійснив вимушену зупинку. Доказів вчинення ним правопорушення не має та свідки не внесені в протокол.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про дату та час судового засідання,  в судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності. В письмових запереченнях посилався на те, що позивачем не був виставлений знак аварійної зупинки відповідно до п.9.10 ПДР, свідків правопорушення не було, а тому вони не були занесені в протокол.

Суд, вислухавши позивача та дослідивши письмові матеріали справи, вважає позовні вимоги обґрунтованими та задовольняє позов з наступних підстав.

Згідно ст. 18 ч. 1 п. 1 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Постанова про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії (п. 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року).

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття  рішення.              

Згідно роз’яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України, а саме: від 11.06.2004 № 11 „Про окремі питання, що виникають при застосуванні судами положень ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення " суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має своєчасно, всебічно, повно й об'єктивно з'ясувати обставини справи і вирішити її в точній відповідності із законом.

    Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються  при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.1,2,4 ст.71 КАС України  кожна сторона має довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, окрім випадків, встановлених ст..72 цього кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень обов’язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Суб’єкт владних повноважень зобов’язаний надати суду всі наявні в нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази по справі.

На підставі ст..138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення проти них, або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при винесенні судового рішення по справі. Для встановлення цих обставин в судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які приймають участь у справі, пояснення свідків, досліджуються письмові та речові докази, в тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Постановою АН №829377 від 21.10.2010 року на ОСОБА_1 за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 122 ч.1 КУпАП накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень.  Тою ж постановою його визнано винним в тому, що він 21.10.2010 року, о 10 годині 15 хвилин, керуючи автомобілем НОМЕР_1, біля АДРЕСА_1 не виконав вимог дорожнього знаку 5.35.1 ПДР України та скоїв зупинку ближче ніж за 10 метрів до пішохідного переходу, чим порушив вимоги п.15.9.г ПДР України.

Підставою для винесення оскаржуваної постанови став протокол АН1 №237550 ввід 21.10.2010 року, в якому ОСОБА_1 власноруч висловив незгоду із наявністю в його діях складу правопорушення, зазначивши, що він скоїв вимушену зупинку через несправність транспортного засобу.

Відповідно до п.15.9.г ПДР України зупинка  забороняється на пішохідних переходах та ближче ніж 10 метрів до них з обох боків, окрім випадків надання переваги в русі.

Згідно п.1.10 ПДР України  вимушеною зупинкою є припинення руху транспортного засобу через його технічний стан чи небезпеку, яка створюється вантажем, станом водія (пасажира) чи перешкодою на дорозі.

З п.9.9.а ПДР України у разі вимушеної зупинки має бути увімкнена аварійна сигналізація.

Пунктом 9.10 ПДР України передбачено, що разом із увімкненням аварійної світлової сигналізації необхідно встановити знак аварійної зупинки або червоний ліхтар на відстані, яка забезпечує безпеку дорожнього руху, однак не ближче 20 метрів до транспортного засобу в населених пунктах та 40 метрів поза ними, у випадках: а) скоєння дорожньо-транспортної пригоди; б) у разі вимушеної зупинки в місцях з обмеженою обзорністю дороги хоча б в одному напрямку менш ніж 100 метрів.

Таким чином, оскільки перелік випадків, в яких необхідно додатково з увімкненням аварійної сигналізації встановити знак аварійної зупинки, передбачений п.9.10  ПДР України, є обмеженим, суд приходить до висновку про те, що в діях позивача не має складу правопорушення, в якому його визнано винним оскаржуваною постановою, а тому така постанова підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10, 11, 70, 71, 161-163, 167 КАС України, суд –

        ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову № АН №829377 від 21.10.2010 року про притягнення ОСОБА_1  до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова є остаточною, набуває чинності з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя