Справа № 2-а-325/2010

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ     У К Р А Ї Н И

01 листопада 2010 року

                                Бахмацький районний суд Чернігівської області

в складі :  головуючого – судді Костенко О.Ф.

                  при секретарі – Пирог В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі про нарахування  та  виплату надбавки  до пенсії як дитині  війни,  -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 є дитиною війни відповідно до посвідчення, виданого 19.03.2002 року Управлінням праці та соціального захисту населення Бахмацької райдержадміністрації. Проживає у       х. Шевченко,  Фастовецької сільської ради, Бахмацького району.

18 жовтня 2010 року позивачка звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області, в якому просить поновити пропущений строк звернення до суду  та  зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі нарахувати на  її користь недоплачену  їй, як дитині  війни, щомісячну державну соціальну  допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2009 рік  та за 2010 рік  по 15 жовтня 2010 року та стягнути з відповідача судові витрати.

 Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що відповідно до ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” вона  належить до соціальної групи „діти війни” і відповідно до даного закону має право на пільги. Зокрема, згідно із ст. 6 цього Закону вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Але в  порушення вимог даного закону з  2009 року по 15 жовтня 2010 років відповідачем позивачці така доплата не проводилась.

В судове засідання позивачка не з’явився, але подала заяву, де  просить справу розглянути в її відсутність і позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відповідач подав письмові заперечення на позов до суду, у яких просить справу розглядати у відсутність представника відповідача. В своїх запереченнях, поданих до суду через канцелярію, відповідач зазначив, що дійсно, відповідно до ст.  6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” передбачено процентне підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитини війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, до теперішнього часу законодавчо не врегульований розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитина війни”. Застосування ж ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, як нормативного акта, що встановлює мінімальну пенсію за віком для обчислення підвищення пенсій відповідно до ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” не має законодавчого підґрунтя, поскільки ч.3 ст. 28 вказаного Закону чітко визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розміру пенсії, призначеної згідно до ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Зазначають, що на  даний час також на законодавчому рівні не визначено питання виплати даного підвищення пенсії, за рахунок яких коштів, джерел, в якому розмірі і яким чином проводити обчислення його розміру. Вважають, що в діях відповідача жодного порушення закону немає, а тому, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, просять суд застосувати строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню з слідуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка відповідно до ст. 1 ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” є дитиною війни. Зазначене підтверджується копією доданого до матеріалів справи відповідного посвідчення.

Відповідачем даний факт не заперечується, а тому, згідно із ч.3 ст.72 КАС України така обставина не підлягає доказуванню в судовому засіданні.

Виходячи з того, що позивач є „дитиною війни” в розумінні ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” суд вважає, що на нього повністю поширюються пільги  та соціальні гарантії, передбачені зазначеним Законом, в тому числі, і право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ч.1 ст.28 ЗУ  „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Суд не бере до уваги положення ч.3 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, із якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру за віком, не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачається ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ст. 7 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітей війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватись зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі, і на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто, посилання органами влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань, судом не приймається до уваги.

Європейський суд з прав людини при розгляді справи „Кечко проти України” зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити,  припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв’язку з чим Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, поскільки органи державної влади не можуть посилатися  на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань.

Відповідно до ст. 22 Конституції України „конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути  скасовані. При прийнятті нових або внесення змін до чинних законів не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

Пунктом 41 розділу 11 ЗУ „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28 грудня 2007 року № 107 текст ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” викладено в такій редакції (набрала чинності з 01 січня 2008 року): „Дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії  або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року положення п.41 розділу 11 ЗУ „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року № 107 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України „закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відмовляючи позивачу у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” відповідач порушив його права, визначені даним Законом та Конституцією України, а тому невиплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни, підлягає стягненню, враховуючи те, що право на отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком, не залежить від розміру доходів одержувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

                  Згідно ст.99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

                  Відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного суду, які встановлені ст. 99 КАС України. За таких обставин вимоги позивачки підлягають задоволенню з 18 квітня 2010 року, з врахуванням шестимісячного строку з дня звернення позивачем до суду за захистом порушених прав, так як суд не вбачає поважних причин пропущення строку звернення до суду.

З матеріалів справи вбачається, що управлінням Пенсійного Фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області було виплачено позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни, в розмірі надбавки  встановленої Законом України  «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме з 01.10.2008 року прожитковий мінімум  склав 498 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 49 грн. 80 коп. Тому, зазначені підвищення підлягають виключенню з суми, яка підлягає стягненню.

У відповідності до ст. 71 КАС України „кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу, а відповідно до ч.2 ст.71 КАС України – в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Відповідачем по справі є Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі і їм суду не надано доказів та не доведено правомірності свого рішення щодо не нарахування та невиплати позивачці підвищення до пенсії відповідно до ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

З  урахуванням строку позовної давності, вимоги  позивачки  підлягають задоволенню в період з     18 квітня по 15 жовтня 2010 року.

Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області звільнене від сплати судового збору відповідно до  ст. 4 п.34 Декрету Кабінету Міністрів «Про  державне мито».

Керуючись ст.ст.7-14, 122, 158-163, 167 КАС України, ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1  до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області про нарахування і виплату надбавки до пенсії як дитині  війни, - задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з 18 квітня 2010 року по 15 жовтня 2010 року неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області провести нарахування та виплату допомоги ОСОБА_1, як дитині війни, з 18 квітня 2010 року  по 15 жовтня 2010 року, в  розмірі, передбаченому ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову  суду  першої інстанції  прийнятої у письмовому провадженні подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.  

Суддя: