Справа  №17558                                                             Головуючий у 1 інстанції Орєхов О.І.

Категорія 25                                                                    Доповідач Лук'янова С.В.

У  Х  В  А  Л  А

Іменем України

             1 листопада   2010 року        Апеляційний суд Донецької області у складі :

             головуючого судді  Лук'янової С.В.

             суддів Сукманової Н.В.,  Принцевської В.П.

             при секретарі  Богданові Д.І.

            розглянув у відкритому  судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу             за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на  рішення  Ворошиловського районного суду міста  Донецька  від  30 липня 2010 року у справі  за позовом ОСОБА_1         до Закритого акціонерного товариства страхова компанія «ВУСО»  про захист прав споживачів.

             Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивачки, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд                                        

в с т а н о в и в :

             В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_1 -  ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Ворошиловського районного суду міста  Донецька  від  30 липня 2010 року і ухвалення нового рішення про задоволення позову через  порушення норм матеріального і процесуального права.

             Довідка ДАІ від 21 травня 2010 року спростовує висновок суду про перебування водія ОСОБА_3 у стані алкогольного сп’яніння під час скоєння  ДПТ.

             Суд не врахував, що постановою Торезького міського суду від 16 квітня 2009 року ОСОБА_3 притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто обставини ДТП, яке сталося 20 березня             2009 року з вини ОСОБА_3, вже перевірені судом. Тому суд безпідставно прийшов до висновку про перебування ОСОБА_3 у стані алкогольного сп’яніння на підставі карти виїзду швидкої допомоги, протоколу медичного огляду, пояснень свідка ОСОБА_4

             Докази, на які послався суд в обґрунтування свого рішення, є неналежними                       і недопустимими (а.с.194-196).

             В судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки підтримав доводи апеляційної скарги: представник відповідача не визнав апеляційну скаргу.                

             Рішенням  Ворошиловського районного суду міста  Донецька  від  30 липня                2010 року відмовлено у задоволенні позову (а.с.184-190).

             Цим рішенням встановлено, що 10 червня  2008 року між позивачкою                             і відповідачем укладений договір добровільного страхування наземного транспорту,                 за яким позивачка застрахувала належний їй автомобіль.

             20 березня 2009 року сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений застрахований автомобіль позивачки з вини ОСОБА_3 -  особи, яка керувала цим автомобілем. Постановою Торезького міського суду від  16 квітня 2009 року ОСОБА_3  визнаний винним у ДТП, яка мала місце 20 березня 2009 року.

             Відповідач відмовив позивачці у виплаті страхового відшкодування через те,                 що ОСОБА_3, який керував застрахованим автомобілем позивачки, перебував у стані алкогольного сп’яніння і, крім цього, до зіткнення ОСОБА_3 переховувався                         на застрахованому автомобілі від переслідування співробітників ДАІ.

             Суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази підтверджують факт перебування ОСОБА_3 у стані алкогольного сп’яніння  20 березня 2009 року під час керування застрахованим автомобілем позивачки (а.с.184-190).

             Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню через наступне.                      

             Відповідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу                     і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення                  з додержанням норм матеріального і процесуального права.

             Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку  і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

             Згідно з вимогами ст.979 ЦК України  за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхову  платежі                    та виконувати інші умови договору.

             Стаття 991 ЦК України визначає підстави для відмови страховика від здійснення страхової виплати, яка визначає, що договором страхування також можуть бути передбачені інші,  крім зазначених у частині 1 цієї статті, підстави для відмови                         у здійсненні страхової виплати, якщо це не суперечить закону.

             Судом першої інстанції правильно встановлено, що 10 червня 2008 року між сторонами укладений договір добровільного страхування  наземного транспорту, яким                 є  автомобіль Шкода Актавія А5 держномер НОМЕР_1  (а.с.6-9).

             20 березня 2009 року у 0 год. 10 хв. в місті Донецьку ОСОБА_3, керуючи  застрахованим автомобілем, порушив п.12.1., п.13.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого зіткнувся з автомобілем БМВ. Постановою судді Торезького міського суду від          16 квітня  2009 року ОСОБА_3 визнаний винним у скоєні зазначеної ДТП                                 і  притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с.10).  

             На місце ДТП 20 березня 2009 року  була викликана швидка допомога, яка надавала  медичну допомогу ОСОБА_3, і згідно з картою виїзду швидкої допомоги від 20 березня 2009 року  ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп’яніння  (а.с.102).             В цей же день   о 1 год. 15 хв. проведений медичний огляд ОСОБА_6 для встановлення  стану сп’яніння (а.с.104).  Цей огляд проведений у відповідності                      з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженою  наказом  МВС України, МОЗ України, Мінюсту України від 24 лютого 1995 року №114/38/15-36-18, який зареєстрований в Мінюсті України 7 березня 1995 року                       за №55/591.

             При дослідження по газо-хроматичному методу в крові ОСОБА_3 виявлений зміст етилового спирту в проміле №387 – 0,4 (нуль цілих чотири десятих) (а.с.103).

             В судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки не заперечував наявності в крові ОСОБА_3 20 березня 2009 року під час ДТП  змісту етилового спирту в проміле №387 – 0,4, але вважав, що ця обставина не є підставою для відмови                  у задоволенні позову. В обґрунтування цієї позиції представник позивачки послався на те, що ОСОБА_3 не був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення; в постанові від 16 квітня 2009 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення не вказано, що він перебував                        у стані алкогольного сп’яніння (а.с.16);  у довідці ДОКТМО зазначено, що зміст етилового спирту в крові ОСОБА_3 по газо-хроматичному методу в проміле №387 – 0,4  - тверезий (а.с.177); довідка ДОКТМО, отримана на запит суду, від 24 вересня 2010 року підтверджує і обґрунтовує попередню довідку цього ж закладу (а.с.210);  у довідці ДАІ             від 21 травня 2010 року також зазначено, що 20 березня 2009  року ОСОБА_3 був тверезий (а.с.116).

             Апеляційний суд не приймає ці доводи представника позивачки у якості доказів того, що 20 березня 2009 року під час скоєння ДТП ОСОБА_3 був тверезим, через наступне.

             Та обставина, що ОСОБА_3 не був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення                       не спростовує факту його  перебування 20 березня 2009 року у стані алкогольного сп’яніння, оскільки представник позивачки  не оспорював наявності в крові ОСОБА_3 змісту етилового спирту в проміле №387 – 0,4, а згідно з  нормами, встановленими МОЗ України,  які діяли станом на 20 березня 2009 року і у теперішній час,   цифровий показник  більше 0,2 проміле алкоголю в крові підтверджує перебування особи у стані алкогольного сп’яніння. З цих же підстав не заслуговують на увагу і довідки ДОКТМО,              у яких зазначено, що наявність в крові етилового спирту по газо-хроматичному методу          в проміле №387 – 0,4  - тверезий. Крім цього, висновок про перебування ОСОБА_3               у тверезому стані  у довідках ДОКТМО зроблений  на підставі затвердженої класифікації концентрації алкоголю в крові станом на 1959 рік (а.с.210), а нині діючи норми визначають, що цифровий показник  більше 0,2 проміле алкоголю в крові підтверджує перебування особи у стані алкогольного сп’яніння.

             Довідка ДАІ від 21 травня 2010 року (а.с.116), не спростовує висновку, зробленого 20 березня 2009 року по газо-хроматичному методу про наявність в крові ОСОБА_3 змісту етилового спирту в проміле №387 – 0,4 і перебування ОСОБА_3 У стані алкогольного сп’яніння, оскільки  ця довідка ДАІ не є первинним документом                         у  підтвердження стану ОСОБА_3, у якому останній перебував 20 березня 2009 року.

             Та обставина, що у постанові про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення не вказано, що він перебував у стані алкогольного сп’яніння (а.с.16), не спростовує висновку суду першої інстанції про перебування ОСОБА_3 20 березня 2009 року під час ДТП               у стані алкогольного сп’яніння, оскільки перебування у стані алкогольного сп’яніння                не входить до складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Перебування у такому стані під час керування транспортним засобом утворює самостійний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Те, що за зазначеною ст.130 ОСОБА_3 не був притягнутий                       до адміністративної відповідальності не є підставою для задоволення позову, оскільки     сам представник позивачки не оспорює наявності в крові ОСОБА_3 змісту етилового спирту в проміле №387 – 0,4, що підтверджує перебування ОСОБА_3 у стані алкогольного сп’яніння.

             Пункт 11.1.2. договору страхування, укладеного між сторонами від 10 червня 2008 року,  визначає, що відповідач має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо позивачка (або особа, якій було передано право керування) керувала застрахованим транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння (а.с.6-9).  Надані сторонами докази підтверджують перебування особи, яка 20 березня 2009 року керувала застрахованим транспортним засобом і з вини якої був пошкоджений застрахований автомобіль, у стані алкогольного сп’яніння.

              Апеляційний суд вважає, що зазначена у договорі страхування від 10 червня 2008 року  така підстава для відмови у виплаті страхового відшкодування, як перебування  страхувальника або особи, якій було передано право керування, у стані алкогольного сп’яніння під час керування застрахованим транспортним засобом, не суперечить діючому законодавству, оскільки  керування транспортним засобом у  такому стані заборонено Правилами дорожнього руху  та  передбачена адміністративна відповідальність.              

             Відповідно вимогам ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється                   на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  або заперечень. Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних                   чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

              Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами                 та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб,                які беруть участь у справі, виникає спір.; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

              Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки                         є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими                        у судовому засіданні, а тому підстав для скасування або зміни рішення суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі не вбачається.

              Керуючись ст.ст. 303,  307 ч.1 п.1, 308, 315 ЦПК України, апеляційний                  суд

                                                            У  Х  В  А  Л  И  В  :

             Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити.

             Рішення Ворошиловського районного суду міста  Донецька  від  30 липня 2010 року залишити без зміни.

             Ухвала   набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом  двадцяти днів з дня проголошення.

            Головуючий    

            Судді