Справа № 19877 Головуючий у 1 інстанції Нейло І.М.
Категорія 52 Доповідач Лук’янова С.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
15 листопада 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі :
головуючого судді Лоленко А.В.
суддів Лук'янової С.В., Солодовник О.Ф.
при секретарі Коваленко М.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 9 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Архітектура і кадастр» про поновлення на роботі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і його представника, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
в с т а н о в и в :
9 березня 2010 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказав, що наказом відповідача від 4 лютого 2008 року він був прийнятий на роботу водієм. Наказом відповідача від 24 січня 20009 року він звільнений з роботи з 24 січня 2009 року на підставі п.3 ст.40 КЗпП України. Він вважає таке звільнення безпідставним.
26 січня 2009 року він звертався в суд з позовною заявою про поновлення на роботі, але цей позов не розглянутий судом до теперішнього часу. Він не викликався до суду, позов з додатками не був йому повернутий до теперішнього часу. Тому він був змушений повторно звернутися в суд з позовом про поновлення на роботі. Просить поновити йому строк для звернення до суду, скасувати наказ №8 від 24 січня 2009 року, визнати його звільнення незаконним, поновити його на роботі на посаді водія відповідача, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення (а.с.1).
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 9 червня 2010 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.53-54).
Цим рішенням встановлено, що наказом відповідача від 4 лютого 2008 року №8 позивач був прийнятий на роботу на посаду водія.
Наказом від 22 січня 2009 року №4 позивачу оголошена догана за керування ним 24 серпня 2008 року службовим автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, за що постановою судді Краматорського міського суду від 17 жовтня 2008 року був притягнутий до адміністративної відповідальності, яка постановою апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2008 року була змінена.
Наказом відповідача від 24 січня 2009 року №8 позивач звільнений з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України за неодноразове порушення трудової дисципліни, а саме за відсутність без поважних причин на робочому місці, використання службового транспорту в особистих цілях, керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння.
Суд прийшов до висновку, що позивач правомірно був притягнутий до дисциплінарної відповідальності наказом від 22 січня 2009 року №4, оскільки у неділю – 24 серпня 2008 року за кермом службового автомобіля позивач перебував з власної волі, тобто знаходився на своєму робочому місці без відповідного дозволу.
22 січня 2009 року з 8 год. 15 хв. до 9 год. 30 хв. позивач був відсутнім на робочому місці, тобто порушив правила внутрішнього розпорядку відповідача.
Позивач не надав доказів того, що він є членом профспілкової організації.
Суд прийшов до висновку, що позивач звільнений правомірно.
24 січня 2009 року позивач був ознайомлений з наказом про його звільнення і отримав трудову книжку, що сторони не оспорювали.
26 січня 2009 року позивач звернувся до Краматорського міського суду із заявою, в якій просив поновити його на роботі, захистити від свавілля і стягнути моральну шкоду.
Листом Краматорського міського суду від 2 лютого 2009 року №996/09 позивачу було роз’яснене право звернутися до суду з позовною заявою у відповідності до вимог ст.ст.118, 119 ЦПК України.
30 грудня 2009 року позивач повідомив суд про те, що він не отримав відповіді на свій лист від 26 січня 2009 року, але йому відомо, що ця заява неналежно оформлена, просив розглянути заяву.
Суд прийшов до висновку, що за формою і змістом лист позивача від 26 січня 2009 року не є процесуальним документом у розумінні ст.ст.118, 119 ЦПК України.
Тому суд прийшов до висновку, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України.
Суд прийшов до висновку, що позивачу належить відмовити у поновленні пропущеного строку для звернення до суду, а позовні вимоги залишити без задоволення (а.с.53-54).
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення Краматорського міського суду Донецької області від 9 червня 2010 року і ухвалення нового рішення про задоволення його позову, оскільки 26 січня 2009 року він звернувся в суд з позовом про поновлення на роботі, заява була надіслана на адресу Краматорського міського суду. Протягом 2009 року на його адресу не надходила ніяка кореспонденція і подана ним заява не була йому повернута.
26 січня 2010 року він звернувся в суд, щоб дізнатися про результати розгляду його заяви; в період з 22 лютого по 9 березня 2010 року він хворів. Він був змушений звернутися в суд з позовною заявою про поновлення на роботі вдруге (а.с.59).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач і його представник підтримали доводи апеляційної скарги; представник відповідача не визнав апеляційну скаргу.
Згідно з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року №12 суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.
Під час розгляду справи судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення суду, тому апеляційний суд вважає, що наявні підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що наказом відповідача від 4 лютого 2008 року №8 позивач був прийнятий на роботу на посаду водія; наказом від 22 січня 2009 року №4 позивачу оголошена догана за керування ним 24 серпня 2008 року службовим автомобілем у стані алкогольного сп’яніння; постановою судді Краматорського міського суду від 17 жовтня 2008 року позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності; постанова від 17 жовтня 2008 року зміна постановою апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2008 року; наказом відповідача від 24 січня 2009 року №8 позивач звільнений з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України за неодноразове порушення трудової дисципліни, а саме за відсутність без поважних причин на робочому місці, використання службового транспорту в особистих цілях, керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння.
Апеляційний суд вважає такими, що не відповідають нормам матеріального і процесуального права висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні суду через правомірне звільнення позивача та про відмову у поновленні строку для звернення з позовом до суду, виходячи з наступного.
Відповідно вимогам ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову через те, що позивач пропустив строк для звернення з позовом до суду.
Апеляційний суд вважає, що цей висновок суду першої інстанції спростовується матеріалами справи.
Стаття 234 КЗпП України передбачає, що уразі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Матеріали справи підтверджують, що 26 січня 2009 року позивач склав заяву про поновлення на роботі і направив її на адресу Краматорського міського суду, яку останній отримав 29 січня 2009 року (а.с.31, 15). Таким чином, заява про поновлення на роботі була подана позивачем з додержанням вимог ст.233 КЗпП України.
Відповідь Краматорського міського суду від 2 лютого 2009 року підтверджує, що у порушення вимог ст.121 ЦПК України заява позивача була повернута останньому листом (а.с.30). Таким чином, ця відповідь суду також підтверджує звернення позивача з позовом про поновлення на роботі з додержанням вимог ст.233 КЗпП України.
Матеріали справи не спростовують довід позивача про те, що він не отримував лист суду від 2 лютого 2009 року (а.с.14, 15).
Заява позивача від 30 грудня 2009 року (а.с.28-29) і відповідь Краматорського міського суду на цей лист у січні 2010 року (а.с.27) також підтверджують факт звернення позивача 26 січня 2009 року із позовною вимогою про поновлення на роботі. В період з 22 лютого по 9 березня 2010 року позивач перебував на лікуванні (а.с.16).
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважної причини і тому цей строк підлягає поновленню.
Згідно з п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Згідно з п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6 листопада 1992 року №9 (з відповідними змінами) за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст.151 КЗпП) і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
Матеріали справи підтверджують, що наказом відповідача від 24 січня 2009 року №8 позивач звільнений з посади водія з 24 січня 2009 року на підставі п.3 ст.40 КЗпП України у зв’язку з неодноразовим порушенням трудової дисципліни, а саме: використання службового транспорту в особистих цілях, керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, відсутність на робочому місці без поважних причин (а.с.3).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтвердив, що підставою для наказу від 24 січня 2009 року і звільнення позивача за п.3 ст.40 КЗпП України стали події, які мали місце 24 серпня 2008 року (керування службовим автомобілем у стані алкогольного сп’яніння), а також факт відсутності позивача без поважної причини на робочому місці 22 січня 2009 року з 8 год. 15 хв. до 9 год. 30 хв.
Відповідно вимогам ч.1 ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.
Апеляційний суд вважає, що відповідач 26 серпня 2008 року (перший робочий день після вихідних) не міг не дізнатися про те, що 24 серпня 2008 року (неділя) позивач керував службовим автомобілем (п.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку – а.с.34). Наказ при притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності виданий відповідачем лише 22 січня 2009 року, тобто з пропуском встановленого законом строку. Та обставина, що 24 серпня 2008 року позивач перебував у стані алкогольного сп’яніння не є підставою для його дисциплінарної відповідальності за нормами КЗпП України, оскільки 24 серпня 2008 року для позивача був вихідним днем (а.с.33, 34).
Однією з умов звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП є невиконання або неналежне виконання ним обов'язків без поважних причин, тобто якщо є вина працівника як умисел чи необережність. У трудовому праві, аналогічно до кримінального й адміністративного, на відміну від цивільного, діє принцип презумпції невинуватості. Тобто працівник уважається невинуватим, поки не доведено його вини. Обов'язок доводити вину працівника покладається на роботодавця.
Матеріали справи підтверджують, що відповідач наказом від 24 грудня 2008 року №105 відсторонив позивача від керування автомобілем (а.с.36), оскільки постановою Краматорського міського суду від 17 жовтня 2008 року позивач позбавлений права керувати транспортними засобами (а.с.35). 22 січня 2009 року з 8 год. 15 хв. до 9 год. 30 хв. позивач був відсутнім на робочому місці, оскільки ходив до суду за отримання постанови апеляційного суду про притягнення його до адміністративної відповідальності, якою був змінений вид адміністративного стягнення з позбавлення права керувати транспортними засобами на штраф (а.с.21-22). Ці обставини підтверджуються витягом з книги обліку робочого часу (а.с.48) і пояснювальної позивача, складеної на ім’я відповідача від 22 січня 2009 року (а.с.38). Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що 22 січня 2009 року з 8 год. 15 хв. до 9 год. 30 хв. позивач був відсутнім на робочому місці з поважної причини і тому у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Крім цього, із змісту наказу про звільнення позивача (а.с.3) не вбачається, коли позивачем вчинені порушення трудової дисципліни та які саме, що склали систему порушень як підставу для звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України. В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтвердив, що він не є членом профспілки, яка діє на підприємстві.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що наказ від 24 січня 2009 року №8 є незаконним і тому підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі на посаді водія відповідача.
Частина 2 статті 235 КЗпП України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається у відповідності з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з відповідними змінами).
Позивач звільнений 24 січня 2009 року. Заробітна плата за грудень 2008 року 1377 грн. 80 коп. + заробітна плата за листопад 2008 року 1350 грн. 80 коп. = 2728 грн. 60 коп. : (23 робочі дні грудня 2008 року + 20 робочих днів листопада 2008 року) = 63 грн. 46 коп. складає середньоденна заробітна плата позивача (а.с.79, 92). Представник відповідача пояснив, що з часу звільнення позивача з роботи і до теперішнього часу на підприємстві не застосовувалися коефіцієнти росту тарифних ставок і окладів. Позивач і його представник не заперечували проти цього. Кількість робочих днів за період з 25 січня 2009 року по 15 листопада 2010 року при п’ятиденному робочому тижні позивача складає 453 дні (а.с.88, 34). Тому розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 25 січня 2009 року по 15 листопада 2010 року складає: 63 грн. 46 коп. х 453 дні = 28747 грн. 38 коп. і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Апеляційний суд вважає, що середній заробіток підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду з поважної причини.
У відповідності з вимогами ст.ст.88, 81 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати: судовий збір в сумі 287 грн. 47 коп. на розрахунковий рахунок 31411537700004, код 22090100, отримувач місцевий бюджет Ворошиловського району міста Донецька, МФО 834016, банк ГУ ДКУ в Донецькій області; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. на розрахунковий рахунок 312132263700004, ЕДРПОУ - 34686537, МФО - 834016, банк - ГУ ДКУ у Донецькій області; код бюджетної класифікації - 22050002 "надходження від оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ в судах (апеляційні загальні суди)".
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 315 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 9 червня 2010 року скасувати.
Задовольнити позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Архітектура і кадастр» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Скасувати наказ Комунального підприємства «Архітектура і кадастр» від 24 січня 2009 року № 8; поновити ОСОБА_1 на посаді водія Комунального підприємства «Архітектура і кадастр».
Стягнути з Комунального підприємства «Архітектура і кадастр» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 28747 (двадцять вісім сімсот сорок сім) грн. 38 коп.
Стягнути з Комунального підприємства «Архітектура і кадастр» на користь держави судовий збір в сумі 287 (двісті вісімдесят сім) грн. 47 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) грн..
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий
Судді