Р І Ш Е Н Н Я Справа №2-3991/10р.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2010 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Решетніка М.О.
при секретарі - Демеш М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» «Про визнання договору недійсним», -
ВСТАНОВИВ:
В лютому 2010р. ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського райсуду м.Дніпропетровська з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним іпотечний договір від 08 серпня 2006 №680, укладений між АКБ „УКРСОЦБАНК” та його дружиною ОСОБА_2 з дати його укладання; скасувати запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна №3575737, щодо відчуження нежитлового приміщення розташованого у АДРЕСА_1; зобов’язати АКБ „УКРСОЦБАНК” повернути ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів вказаного нежитлового приміщення.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, представник ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог не заперечувала, представник АКБ „УКРСОЦБАНК” в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив. Справа розглянута у відповідності до ст.169 ЦПК України.
Заслухавши пояснення осіб, котрі приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 08 серпня 2006р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „УКРСОЦБАНК” (Іпотекодержатель) та дружиною позивача ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №680, в якості забезпечення виконання позичальником (ТОВ Фірма „Джонатан”) зобов’язань за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії №085/110-6 від 08.08.2006р., укладеного між іпотекодержателем (банком) та позичальником.
Предметом іпотеки, у відповідності до п.1.1. іпотечного договору, було нерухоме майно – нежитлове приміщення №75, VIII – приміщення банку, а саме: в житловому будинку літ.А-6-9 приміщення банку: у підвалі приміщення №VIII поз.1-31, загальною площею 351,7кв.м., на першому поверсі приміщення №75 поз.1-26, І, ІІ, загальною площею 378кв.м., та ганки з дашком літ. а16, а17, а30, ганок літ.а31, входи у підвал літ.а32, а33, а34, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Про вказаний правочин, укладений ОСОБА_2, позивач не був повідомлений і своєї згоди на його укладання не давав.
Позивач та ОСОБА_2 з березня 2006 року проживали однією сім’єю та перебували у фактичних шлюбних відносинах, а 08 вересня 2007р. зареєстрували шлюб у Жовтневому відділі РАЦС, про що вчинено відповідний актовий запис №802 та видано свідоцтво про реєстрації шлюбу серії НОМЕР_1.
Факт проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з березня 2006р. встановлений рішенням Жовтневого райсуду м.Дніпропетровська від 02.02.2010р. по справі №2о-35/2010р.
Таким чином, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ст.74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Укладенням оспорюваного іпотечного договору, одним із факторів забезпечення якого є майнові права іпотекодавця, фактично ОСОБА_2 без згоди позивача набула зобов’язань щодо спільних прав подружжя і розпорядилась спільним сумісним майном, за рахунок якого може бути забезпечено виконання зобов'язань позичальника.
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Тобто, оскільки право власності на вищезазначене нерухоме майно, належить на праві власності дружині позивача - ОСОБА_2 так як, було придбане за час шлюбу, тому це майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ч.3 цієї статті для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до п.99 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Пункт 44 вищезазначеної Інструкції передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
Згідно зі ст.208 ЦК України до правочинів, які слід вчиняти у письмовій формі належать, зокрема, правочини між фізичною та юридичною особою. А ст.547 ЦК України прямо встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання (у даному випадку – Іпотечний договір), має вчинятися у письмовій формі. Це означає, що згода другого з подружжя також потрібна у письмовій формі.
Таким чином суд приходить до висновку, що при укладені спірного іпотечного договору №680 від 08 серпня 2006р. було допущено суттєві порушення, а саме не було отримано згоди позивача на укладення спірного правочину, оскільки предмет іпотеки, на який може бути звернуто стягнення у зв’язку з невиконанням позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, є спільною сумісною власністю позивача та відповідача ОСОБА_2; також, під час укладення договору іпотеки нерухомого майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності, не було отримано письмової нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_1 на його укладення.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якою встановлені наступні вимоги:
Так згідно п.1. ч.1 ст.215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
В даному випадку суд приходить до висновку, що оспорюваний іпотечний договір прямо суперечить ст.65 Сімейного кодексу України, оскільки його було укладено без згоди одного із членів подружжя, стосовно грошових коштів та майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, тому цей договір може бути визнаний недійсним.
Крім того, судом було встановлено, що неотримання такої згоди є підставою для визнання договору недійсним, оскільки його укладання суперечить нормам Сімейного кодексу України та Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
За вищевказаних обставин, при укладенні іпотечного договору, необхідна була згода ОСОБА_1, як чоловіка ОСОБА_2 (іпотекодавця), оскільки відповідно до ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, а отже іпотечний договір укладений в порушення інтересів сім'ї - без згоди позивача.
Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що при укладанні іпотечного договору було допущено суттєвих порушень чинного законодавства, суд приходить до висновку про недійсність оспорюваного договору іпотеки з моменту його укладення.
Також суд вважає можливим, скасувати запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна №3575737, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г., щодо відчуження нежитлового приміщення, №75, VIII – приміщення банку, а саме: в житловому будинку літ.А-6-9 приміщення банку: у підвалі приміщення №VIII поз.1-31, загальною площею 351,7кв.м.; на першому поверсі приміщення №75 поз.1-26, І, ІІ, загальною площею 378кв.м., та ганки з дашком літ.а16, а17, а30, ганок літ.а31, входи у підвал літ а32, а33, а34, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, реєстр №2608.
Також суд вважає за необхідне зобов’язати Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку „УКРСОЦБАНК” повернути ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів предмету іпотеки, а саме: витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий КП «Дніпропетровське МБТІ» №10591595 від 10.05.2006р., реєстраційний номер 14663236, та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міськради 05.05.2006р.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Іпотечний договір №680, укладений 08 серпня 2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, визнати недійсним із дня його укладання.
Скасувати запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна №3575737, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г., щодо нежитлового приміщення №75, УІІІ – приміщення банку, а саме: в житловому будинку літ.А- 6-9 приміщення банку; у підвалі приміщення №УІІІ поз.1-31, загальною площею 351,7кв.м.; на першому поверсі приміщення №75 поз.1-26, І, ІІ, загальною площею 378кв.м., та ганки з дашком літ.а16, а17, а30, ганок літ.а31, входи у підвал літ.а32, а33, а34, що розташовані за адрессою: АДРЕСА_1, реєстр №2608.
Зобов’язати АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» повернути ОСОБА_2 оригінали документів, а саме: витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, видане КП «Дніпропетровське МБТІ» №10591595 від 10.05.2006р., реєстраційний №14663236; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Дніпропетровської міськради 05.05.2006р.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та подальшої подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Або шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська.
Суддя