РІШЕННЯ                                                                справа №2-207/10р.

                                                                      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14 червня 2010 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді  -  Решетніка М.О.

при секретарі           -  Демеш М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю “Славутич-Інтер” та Дніпропетровської міської ради, треті особи: 7-а Дніпропетровська держнотконтора, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконком Бабушкінської райради м.Дніпропетровська «Про   визнання недійсними довіреності та договорів, визнання права власності, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини», -

                                                                         ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 08.02.2007р. звернувся до суду з даним позовом про   визнання недійсними довіреності, виданої нібито ним 21.03.1997р. на свою мати ОСОБА_6, та посвідчену державним нотаріусом 1-ї Дніпропетровської держнотконтори ОСОБА_4; договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 26.03.1997р. між ОСОБА_6 і ОСОБА_2; договору про передачу нежитлового приміщення, розташованого за вказаною адресою, укладеного 28.07.1998р. між ОСОБА_2 і ТОВ „Славутич-Інтер”; визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6

Обгрунтовуючі свої позовні вимоги щодо визнання недійсною довіреності від 21.03.1997р., ОСОБА_1 зазначає, що вона ним не підписувалась, оскільки останні десять років він постійно мешкає у Сполучених Штатах Америки, де і знаходився в день оформлення довіреності, що підтверджується довідкою Державної прикордонної служби України і листом Ситиморгадж Фінансова Група від 15.01.2007р. Посилаючись на недійсність спірної довіреності та на порушення ОСОБА_6 його переважного права як співвласника відчуженої квартири на купівлю її Ѕ частини, вважає, що договір купівлі-продажу квартири від 26.03.1997р., укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_2, а також договір про передачу нежитлового приміщення від 28.07.1998р., укладений між ОСОБА_2 і ТОВ „Славутич-Інтер”, також підлягають визнанню недійсними. Оскільки квартира вибула з володіння поза його відому та поза його волі вказує, що має право поновити своє право власності, в зв’язку з чим просить визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Його мати ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповіту не залишила, інших спадкоємців першої черги за законом крім нього немає, в зв’язку з чим вказує, що він має право на прийняття у спадщину Ѕ частини спірної квартири, яка їй належала. Подати заяву до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини у 6-місячний строк не мав можливості з поважних причин, так як про смерть спадкодавця дізнався лише у травні 2006р. та не одразу зміг приїхати до України, а тому просить визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала, просила їх задовольнити посилаючись на обставини, викладені в заяві. Представники відповідача ОСОБА_2 і ТОВ „Славутич-Інтер” у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили в його задоволенні відмовити.

Представник Дніпропетровської міськради та третіх осіб в судове засідання не з?явилися, про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, в зв’язку з чим справа розглянута у відповідності до ст.169 ЦПК України.

Заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників і свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 30.08.1993р. квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності ОСОБА_6 і позивачеві ОСОБА_9

21.03.1997р. державним нотаріусом 1-ї Дніпропетровської держнотконтори ОСОБА_4 за реєстровим номером 1-1096 була посвідчена довіреність, якою позивач уповноважив свою мати ОСОБА_6 розпоряджатися усім своїм майном та укладати угоди. На підставі даної довіреності 26.03.1997р. між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1009, на виконання якого продавець передав спірну квартиру у власність покупцеві, а покупець прийняв її і сплатив обумовлену сторонами ціну. Протягом 1997 року ця квартира була виключена з житлового фонду і переобладнана ОСОБА_2 у нежитлове приміщення (ігровий зал з кафетерієм), яке 28.07.1998р. передане ним у власність ТОВ „Славутич-Інтер” в рахунок свого майнового внеску в статутний фонд товариства.

Після укладення і фактичного виконання сторонами умов договору купівлі-продажу, 10.04.1997р. ОСОБА_6 придбала для себе квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом 1-ї Дніпропетровської держнотконтори Царейкіним М.С і зареєстрованим в реєстрі за №8-1288, яку, в свою чергу, 31.12.1999р. продала ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г.С., реєстр №3068.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції.

23.04.2007р. реєстрація позивача за адресою: АДРЕСА_1 була скасована, що підтверджується листом прокуратури Бабушкінського району м.Дніпропетровська від 22.04.2010р. №634р.

Протягом 1989-2007 років позивачу неодноразово видавались національні паспорти, а саме: паспорт серії НОМЕР_2 від 30.03.1989р.; серії НОМЕР_3 від 14.07.1992р. (в зв’язку із втратою паспорту серії НОМЕР_2), саме який і був наданий позивачем нотаріусу при оформлені спірної довіреності; серії НОМЕР_7 від 04.08.2003р.

15.02.2007р. йому було видано паспорт серії НОМЕР_4 в зв’язку зі зміною прізвища на ОСОБА_1 (свідоцтво про народження від 18.02.2007 року).  

Згідно ст.64 ЦК України в редакції 1963 року, діючого на момент видачі спірної довіреності, довіреностю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Відповідно до ст.65 цього ж кодексу довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, повинна бути нотаріально посвідчена, а відповідно до ст.62 цього ж кодексу угода, укладена однією особою від імені другої особи в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки особи, яку представляють.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є відповідність спірних угод вимогам чинного законодавства.

Статтею 41 ЦК України в редакції 1963 року визначено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори). Згідно ст.44 цього ж кодексу письмові угоди повинні укладатись у письмовій формі. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Одним із способів судового захисту є визнання правочину недійсним.

Статтею 48 ЦК України в редакції 1963 року визначено, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якшо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Як на доказ того, що під час оформлення спірної довіреності, тобто 21.03.1997р., позивач постійно проживав в США, був відсутній в м.Дніпропетровську і не підписував її, ОСОБА_1 посилається  на   довідку Державної прикордонної служби України №2-1810/07 від 12.10.2007р. (а.с.114) та переклад листа Ситиморгадж Фінансова Група від 15.01.2007 року.

Суд відхиляє ці доводи позивача, так як зі змісту довідки Державної прикордонної служби України №2-1810/07 від 12.10.2007р. випливає лише те, що позивач в період з 29.01.2006р. по 20.01.2007р. дійсно проходив перевірку документів під час проведення прикордонного контролю, виїзджаючи з м.Дніпропетровська  до м.Москва РФ. Водночас прикордонна служба України повідомила, що поіменний облік громадян України, які перетинають державний кордон України в пунктах пропуску, вона не здійснює. Відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995р. №57, єдиним документом, який може підтвердити час і місце перетинання державного кордону України, є закордонний паспорт громадянина, в якому проставляється відповідний штамп з позначкою „Виїзд” або „В?їзд”, та саме який і підтверджує факт перетинання державного кордону. Відсутність в базі даних інформації про перетинання позивачем державного кордону в період з січня 1997р. по 29.01.2006р. не спростовує факт перетинання позивачем кордону України, перебування його 21.03.1997р. в м.Дніпропетровську і оформлення довіреності на ОСОБА_6  

Переклад листа Ситиморгадж Фінансова Група від 15.01.2007р. за підписом ОСОБА_13 з наступним текстом „ОСОБА_9 08.01.1997р. зайняв посаду головного виконавчого директора компанії. Для подальшого повідомлення 21.03.1997р. він перебував також с 01 листопада по 20 листопада 2005р.”, наданий позивачем в якості доказу його постійного знаходження на території США і неможливості видачі та оформлення спірної довіреності, також не спростовує факт не підписання ним спірної довіреності або відсутності під час видачі цієї довіреності в м.Дніпропетровську, оскільки сам лист наданий невизначеному колу осіб лише 15.01.2007р., з якою метою і кому він виданий та його зміст, хто такий ОСОБА_13, який підписав його, і чи є у нього повноваження на видачу і підписання такого документу не зазначено і не підтверджено, в ньому не вказано вірне прізвище позивача.

Крім цього, наведена в цьому листі інформація суперечить іншим матеріалам справи.

Згідно п.1 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995р. №231, єдиним документом, що посвідчує особу і підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в?їзд в Україну, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Оформлення і видача паспорта здійснюється громадянам України, які постійно проживають в Україні, службою громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. Як вбачається з наданої до суду Відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Дніпропетровській області заяви-анкети №153878 від 02.09.2003р. (а.с.225), яка власноручно написана і подана позивачем, перший свій паспорт для виїзду за кордон він отримав лише 10.10.2003р. До цієї дати закордонних паспортів не отримував, а отже не міг виїзджати до США. В цій же анкеті, у відомостях про трудову діяльність, позивач вказав, що з 1998р. він ніде не працював, тобто відомості, викладені у листі Ситиморгадж Фінансова Група від 15.01.2007р. щодо   роботи позивача на посаді головного виконавчого директора цієї компанії, суперечать вказаним позивачем даним в заяві-анкеті №153878, наданої ним до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, і не спростовують факт його знаходження 21.03.1997р. в м.Дніпропетровську і невидачі ОСОБА_6 спірної довіреності.

Відповідно до іншої заяви-анкети №141926 від 11.07.2006р. (а.с.166), також власноручно написаною і поданою позивачем до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, другий закордонний паспорт в зв’язку зі зміною прізвища на «Станіславський» позивач отримав 27.07.2006р. У цій заяві позивач вказав, що з 2001р. по дату написання її він працював менеджером в ТОВ ВКФ „Ка-тет” за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Леніна, 41, що також спростовує викладене у листі Ситиморгадж Фінансова Група відомостям щодо роботи позивача на посаді головного виконавчого директора цієї компанії і не спростовує факт його незнаходження під час видачі довіреності в м.Дніпропетровську і нотаріального оформлення ним особисто довіреності на свою матір.

Відповідно до заяви про переміну прізвища, імені по батькові від 24.11.2006р. (а.с.152), яка була власноручно подана позивачем до Бабушкінського відділу РАЦС, ОСОБА_1 також вказав, що з дня народження і дотепер проживав і проживає в м.Дніпропетровську.

Згідно письмового пояснення державного нотаріуса 1-ї Дніпропетровської держнотконтори ОСОБА_4 ним дійсно 21.03.1997р. за реєстровим номером 1-1096 була посвідчена довіреність, якою саме позивач уповноважив свою мати ОСОБА_6 розпоряджатися усім своїм майном та укладати угоди, у тому числі і по відчуженню належного йому майна. Цей факт підтверджується реєстром №1 для реєстрації нотаріальних дій 1-ї Дніпропетровської держнотконтори за 1997 рік. Під час здійснення нотаріальних дій ним особисто за паспортом НОМЕР_3, виданим ОВД Бубушкінського району м.Дніпропетровська 14.07.1992 року, була перевірена і встановлена особа позивача, а також місце його проживання за адресою АДРЕСА_1. Доручення було особисто підписано ОСОБА_9 у двох екземплярах, один з яких на бланку серії НОМЕР_4, а другий (копія) на бланку серії НОМЕР_5. Один екземпляр зберігався в архіві нотаріальної контори, але в зв’язку  із закінченням строку зберігання, його було списано. Другий екземпляр довіреності був виданий особисто ОСОБА_9

Представник відповідача ОСОБА_2 пояснила, що під час обговорення з ОСОБА_6 у лютому 1997р. умов угоди купівлі-продажу спірної квартири за вказаною адресою її довірителю стало відомо від неї, що її син ОСОБА_9 повинен приїхати до м.Дніпропетровська для того, щоб оформити довіреність на її ім?я на право розпорядження належною йому часткою квартири. Після отримання від нього належним чином оформленої довіреності  на право розпорядження усім його майном, вона повідомила йому про це, після чого 26.03.1997р. між ним та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Наведені у позові доводи позивача перевірялись правоохоронними органами і враховуючи, що в ході дослідчої перевірки об’єктивних даних, які б свідчили про наявність ознак події злочину або складу злочинів в діях ОСОБА_6, державного нотаріуса ОСОБА_4, ОСОБА_2 або інших осіб не встановлено, 22.09.2006р. в порушені кримінальної справи за фактами, викладеними у заяві ОСОБА_9 щодо порушення його прав та інтересів при нотаріальному оформленні спірної довіреності і відчужені спірної квартири Бабушкінським РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровської області  відмовлено на підставі ст.6 п.2 КПК України за відсутністю в їх діях складу злочину.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Встановлені судом обставини по справі позивачем не спростовані, інших належних доказів (закордоні паспорти, письмові документи), які б підтверджували фактичне місцезнаходження позивача в період з січня 1997р. по 08.02.2007р. (дати подачі позову до суду), неперитинання ним кордону України протягом цього періоду, його постійне знаходження в США і відсутність в м.Дніпропетровську під час оформлення довіреності та підписання  її у нотаріуса, позивачем суду не надано.

За таких обставин, враховуючи вищезазначені обставини та наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині визнання недійсною довіреності від 21.03.1997р. не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене та враховуючі матеріали справи суд не вбачає достатніх правових підстав і для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 26.03.1997р., укладеному між ОСОБА_6 і ОСОБА_2

Статтею 224 ЦК України в редакції 1963 року визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

 Згідно ст.128 цього Кодексу право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як вже вище зазначалось судом, позивачем не доведені обставини, з якими він повязує визнання недійсною спірної довіреності від 21.03.1997р., на підставі якої укладено спірний договір купівлі-продажу квартири, та настання відповідних наслідків в зв’язку з цим.

З матеріалів справи вбачається, що цей договір виконаний сторонами в повному обсязі. Зміст спірного договору купівлі-продажу квартири містить всі умови, які визначені ст.224 ЦК України в редакції 1963 року, відповідає вимогам закону, сторонами додержана встановлена форма договору, особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної правоздатності і дієздатності, він спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Окрім цього, сторона договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_6 вмерла ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1), в зв’язку з чим, а також того, що спірна картира переобладнана у нежитлове приміщення та змінила своє початкове призначення і не існує в натурі, на момент подання позову та розгляду справи в суді ОСОБА_2 не є власником цього приміщення, його власником є інший суб’єкт, а саме ТОВ „Славутич-Інтер”, що унеможливлює захист та відновлення прав та інтересів позивача, порушення яких суд не вбачає, виходячи з приписів ст.48 ЦК України в редакції 1963 року та робить неможливим проведення двосторонньої реституції та повернення сторін правочину у той стан, в якому вони перебували до його вчинення.

Відповідно до ст.608 ЦК України зобов’язання  боржника припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язано з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Як свідчать матеріали справи, належні покійній ОСОБА_6 права та обов’язки за спірним договором не перейшли до позивача, як спадкоємця, і він не є правонаступником за цим договором.

Необґрунтованими є доводи позивача про визання недійсним договору про передачу нежитлового приміщення від 28.07.1998р., укладеного між ОСОБА_2 і ТОВ „Славутич-Інтер”, та  визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира  виключена  з житлового фонду, переобладнана ОСОБА_2 у нежитлове приміщення (гральну залу з кафетерієм), яке в подальшому  передане ним у власність ТОВ „Славутич-Інтер” в рахунок майнового внеску до статутного фонду товариства, що підтверджується актом про готовність закінченого будівництвом об’єкту гральної зали з кафетерієм до експлуатації, який 19.02.1998р. затверджений рішенням виконкому Дніпропетровської міськради №218/32; свідоцтвом про право власності ОСОБА_2 на це приміщення, зареєстрованого в КП «Дніпропетровське МБТІ» 25.05.1998р. за реєстром №4НФ-238-142; договором про передачу нежилого приміщення за вказаною адресою в рахунок майнового внеску в статутний фонд ТОВ „Славутич-Інтер” від 28.07.1998р.; свідоцтвом про право власності ТОВ „Славутич-Інтер” на нерухоме майно серія НОМЕР_6 від 29.10.2003 року.

Відповідно до ст.12 Закону України „Про господарські товариства” товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність, отже ТОВ „Славутич-Інтер” з моменту передачі і державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення є його власником .

Витребування майна власником їз чужого незаконного володіння здійснюється на підставі ст.387 ЦК України. Згідно приписів цієї норми об’єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Питання про можливість повернення індивідуально визначеного майна, яке зазнало переробки має вирішуватися з урахуванням того, що неможливо повернути приміщення (будівлю), яка капітально перебудована та юридично стала новим об’єктом нерухомості. Це пов’язано з тим, що предметом віндикаційного позову не є заміна індивідуально визначеного майна на інше, такого самого роду та якості. Якщо річ внаслідок переробки змінила своє початкове призначення та стало новою річчю, підстав для задоволення позову немає, а власник має право лише на відшкодування вартості речі.

Позивач з віндикаційним позовом про витребування квартири з володіння відповідачів або з позовом про відшкодування ними її вартості до суду не звертався, будь-яких доповнень та уточнень до позовної заяви з цього приводу щодо зміни предмету або правових підстав позову ним не заявлялись.

Крім цього, згідно ст.128 ЦК України в редакції 1963р. у набувача спірної квартири ОСОБА_2 виникло право власності на неї з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири та її передачі, а у ТОВ „Славутич-Інтер” – з моменту передачі ОСОБА_2 у власність нежитлового приміщення в якості взносу до статутного фонду товариства за договором про передачу нежитлового приміщення від 28.07.1998 року.

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Відповідно до ст.145 ЦК України в редакції 1963р. якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно в порядку віндикації від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Доказів втрати спірної квартири, її викрадення, або вибуття з володіння іншим шляхом поза волею позивачем не надано і матеріалами справи не підтверджується.

  З огляду на все вищевикладене у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про передачу нежитлолого приміщення від 28.07.1998р., укладеного між ОСОБА_2 і ТОВ „Славутич-Інтер”, та  визнання за позивачем права власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 також необхідно відмовити.  

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Статею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті особи.

Відповідно до ч.1 ст.1272 ч.1 ЦК України якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно ч.3 ст.1272 ЦК України суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, лише у випадку, якщо він пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, а також які з огляду на моральні норми суспільства виправдовують поведінку спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини.

Відповідно до приписів ст.1272 ЦК України відповідачами за цими позовними вимогами повинні бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності таких – територіальні громади в особі їх місцевих рад.

Позивач, як на поважну причину пропуску цього строку посилається на те, що впродовж більше ніж 9 років не спілкувався і не зустрічався зі своєю матір?ю, в той час коли моральні норми суспільства не виправдовують таку поведінку сина. З позовної заяви вбачається, що позивач, перебуваючи на території США, дізнався про смерть матері по телефону від її сусідів лише у травні 2006р. і одразу приїхав до України. Але його доводи у цій частині матеріалами справи та вищевикладеним спростовуються.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд -            

                                                                             ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю “Славутич-Інтер” та Дніпропетровської міської ради, треті особи: 7-а Дніпропетровська держнотконтора, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконком Бабушкінської райради м.Дніпропетровська «Про   визнання недійсними довіреності та договорів, визнання права власності, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини» - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подальшої подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Або шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя                           підпис      

Копія вірна

Рішення не набрало законної сили.

Голова         Бабушкінського

райсуду м.Дніпропетровська                                                            Л.О.Татарчук