АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ЛУГАНСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

Справа № 22ц- 1310 / 2010 р.                                                                                         Головуючий в інстанції  Лібстер А.С.

                                                                                                                                            Доповідач  Савченко В.О.

                                 РІШЕННЯ

                                     іменем України

24 листопада  2010 року  Колегія суддів судової палати по цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого   Савченко В. О.,

суддів  Маляренко І.Б. Карташова О.Ю.

при секретарі Ковальчук Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганськ цивільну справу

  по апеляційній скарзі ОСОБА_2

  на   рішення Ленінського  районного суду м. Луганська  від 29 грудня 2009  року

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини , -

В С Т А Н О В И Л А:

  У липні  2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду  із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини та на її утримання у зв*язку з непрацездатністю.  

             У грудні  2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду  з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позову зазначив, що після розірвання шлюбу з відповідачкою, їх  донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,  залишилася проживати з матір*ю. Оскільки остання належним чином не виконує свої батьківські обов'язки, не може створити належні умови для життя дитини, яка весь час перебуває з бабусею,  постійно хворіє, просив  суд визначити місце проживання доньки з ним. Він має кращі умови    для  виховання та розвитку дівчинки, матеріально забезпечений, створив нову сім’ю,  мешкає у власному будинку в м. Луганську.

Відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 03 вересня 2007 року провадження у цивільній справі за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на її утримання закрито, у зв’язку із відмовою позивачки від позовних вимог у цій частині.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 03 вересня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволені частково, а саме: з відповідача на її користь на утримання дитини ОСОБА_4 стягнуті аліменти у розмірі ј частини заробітку (доходу) відповідача, починаючи з 01 квітня 2007 року; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця мешкання дитини відмовлено за необґрунтованістю.

          Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 16 червня 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено, а саме: справу в частині выдмови у задоволенні позовних вимог про визначення місця мешкання дитини скасовано та направлено справу на новий розгляд до того ж суду, в іншому складі. В  частині стягнення аліментів з відповідача  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини судове рішення залишено без змін.

          Оскаржуваним рішенням Ленінського  районного суду м. Луганська  від 29 грудня 2009  року позовні вимоги ОСОБА_3   до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини   задоволено. Судом визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 09 жовтня 2003 року з батьком ОСОБА_3 за місцем його проживання.

          В апеляційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з судовим рішенням,  просить скасувати його як ухвалене  з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову та визначити місце проживання дитини з нею. Вважає що суд необгрунтовано визначив місце проживання дитини з батьком, так як вона має належні умови для виховання дитини, постійне усе життя проживала з нею, підстав для відібрання дитини не існує.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

           Так, згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

         Оскаржуване рішення зазначеним вимогам в повному обсязі не відповідає.

       У  відповідності   зі   ст.  141  Сімейного  Кодексу  України  мати, батько мають  рівні  права  та  обов'язки  щодо  дитини,   незалежно  від  того, чи   перебували    вони    у   шлюбі    між   собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

      Згідно зі ст.160  СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

      Статтею 161  СК  України передбачено, що при вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

      Відповідно    до  ч.2  ст.161  СК України  суд  не може передати дитину для проживання з тим з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини

        Як вбачається з  матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,  сторони з 1 вересня 2001 року знаходилися у зареєстрованому шлюбі, від якого 09 жовтня 2003 року у них народилася донька ОСОБА_4.

        У період спільного проживання між сторонами склалися неприязні стосунки, що зробило неможливим нормальні сімейні відносини, і з травня 2005 року вони стали проживати окремо та розірвали шлюб.

         Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що як мати дитини, так і батько люблять свою доньку, обоє бажають, щоб донька проживала саме з ним, позитивно характеризуються. Доказів того, що хтось з них зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами та може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини, ніхто з них суду не надав. Органами опіки та піклування по справі надано кілька висновків, згідно з якими дівчинка може проживати, як з позивачем, так і з відповідачкою, тобто кожен з них має можливість забезпечити умови для нормального виховання, розвитку та утримання дитини. Однак, за місцем проживання батька існують більш найкращі умови для організації життя, навчання,   лікування та відпочинку дівчинки.

       Проте, з такими висновками погодитися не можна виходячи з наступного.

         Звертаючись до суду позивач, обґрунтовуючи свій позов, наполягав на  те, що кращі умови для проживання дитини у нього, оскільки він добре матеріально забезпечений, має сім*ю, другу дитину, його дружина гарно відноситься до дівчинки. З цим помилково й погодився суд першої інстанції

Так, дійсно ОСОБА_3 має власний будинок, у якому, відповідно до акту обстеження умов проживання  створені належні умови для визначення місця проживання дитини із ним  Але  доводи останнього  про те, що дитина не може проживати разом із відповідачкою  так, як та не має власного житла і мешкає разом із батьками, спростовуються актом обстеження житлово-побутових умов родини ОСОБА_2 і ОСОБА_4, яким встановлено, що у дитини є іграшки, розвиваючі ігри, місце для занять, окрема кімната для матері і дитини (т. 2 , а.с. 20).

Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 не працює і не має самостійного заробітку, тоді як його, позивача, матеріальне становище є кращім, й тому він має можливість створити належні матеріальні умови для виховання доньки, на думку судової колегії не можуть заслуговувати на увагу.    06 березня 2006 року виконавчим комітетом Луганської міської ради було здійснено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, і  із довідки, виданої Ленінською МДПІ в м. Луганську, вбачається, що за звітами з єдиного податку за 2008 рік та 1 квартал 2009 року доход від підприємницької діяльності ОСОБА_2 склав 313 090 грн. та 88 110 грн. відповідно (т. 1 а.с. 132, 281).

Доводи ОСОБА_3  про те, що дитина хворіє, з причин неналежного забезпечення її матір’ю санітарно-гігієнічних умов та недостатнього догляду і невідповідного харчування, на думку судової колегії, не можуть бути взяті до уваги, оскільки доказів того що захворювання, які виявлено у дівчинки у травні 2005 року. спричинені неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх обов’язків щодо неї, позивачем не надано.

Не надано доказів та не встановлено неналежного виконання матір*ю своїх обо*язків відносно   дитини з інших підстав, передачу виховання дівчинки своїм батькам. Такі посилання позивача обумовлюються лише поганими стосунками між сторонами як колишнім подружжям,  бажанням останнього, щоб дитина проживала з ним..

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач без законних підстав, оскільки рішення суду першої інстанції не є чинним, забрав дитину проживати до себе. Це було зроблено під час учбових занять і одномиттєво дівчинка була позбавлена можливості спілкуватися з матір*ю,  бабусею, дідусем, друзями, вчителькою, користуватися належними їй речами – книжками, іграшки та ін. Ці обставини можуть потягнути за собою погіршення її психологічного стану, привести до нервового струсу, ускладнити учбовий процес навчання у першому класі  школі.  Пояснення ОСОБА_3 про  те, що так забажала дитина, свідчить, що він, як батько, необґрунтовано перекладає тягар вирішення проблем, які існують між ним та відповідачкою, на малолітню дівчинку, недооцінює негативного впливу зазначених вище подій.  

           Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

        Таким чином, колегія суддів вважає, що по справі не встановлено таких виняткових обставин, відповідно до яких, малолітня дитина ОСОБА_4  ІНФОРМАЦІЯ_1 може бути розлучена зі своєю матір’ю.

      Приходячи до висновку про  обґрунтованість доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає що право позивача як батька  на виховання дитини нічим не порушено, оскільки  проживання дочки сторін з матір*ю, не позбавляє права та можливості  останнього приймати участь у вихованні дівчинки, спілкуватися з нею. Крім того, позивач, при наявності суперечок з відповідачкою щодо часу та місця спілкування з донькою, має право на звернення до суду з позовом про визначення способу участі у вихованні дитини та про усунення перешкод йому у цьому. При домовленості між сторонами або у разі зміни обставин місце проживання дитини може бути змінено у любий час з врахуванням її  інтересів.

     Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, - підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є - порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

     Оскільки судом першої інстанції при вирішенні даного спору допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3.

Звертаючись до суду   позивачем. заявлялися вимоги про визначення місця проживання дитини. При розірванні шлюбу між сторонами   це питання  було вирішено і дівчинку залишено проживати із матір*ю. Крім того, р ішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 03 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 16 червня 2009 року, і яке є чинним на теперешній час, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини. Тобто, судовим рішенням питання про місце проживання доньки сторін було вирішено, а саме було визначено, що вона  проживатиме  з матір*ю, відповідачкою по справі, а батько на її утримання повинен сплачувати аліменти. Таким чином, судова колегія вважає що ОСОБА_2 обґрунтовано  не заявлялися вимоги про визначення місця мешкання дитини із нею. Вимоги про зміну  місця проживання дитини позивачем не заявлялися.

         Керуючись ст. ст.  307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області, ~

ВИРІШИЛА:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

          Рішення Ленінського  районного суду м. Луганська  від 29 грудня  2009  року  по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, - скасувати.        

          У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини відмовити за необґрунтованістю, залишивши місцем проживання неповнолітньої   ОСОБА_4  ІНФОРМАЦІЯ_1,   разом із матір’ю ОСОБА_2 за місце її проживання .

         Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

          Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів  з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

ё

         Головуючий:

         Судді: