РІШЕННЯ

іменем України

9 листопада 2010 року                                                                                          м. Ужгород

        Колегія  суддів  палати з цивільних справах апеляційного суду   Закарпатської області  в   складі   :

                                          головуючого     -     ДРОБОТІ  В.В.,

                                          с у д д і в           -   ФАЗИКОШ  Г.В.,   МАЦУНИЧА М.В.,

                                          при  секретарі   -  МАЙОР  Г.М.,

                                з  участю  позивачки  -  ОСОБА_2,                                                              

                               представників сторін  -   ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3,

розглянувши  у  відкритому судовому засіданні справу за  апеляційною  скаргою  відповідача  ВАТ  « Селянський комерційний банк «Дністер»  на  рішення  Ужгородського міськрайонного суду  від  3 березня 2010 року,    

                                                             в с т а н о в и л а   :

        Вказаним рішенням та додатковим  рішенням цього ж суду від 9 вересня 2010 року розірвані договори, укладені ОСОБА_2  з відкритим  акціонерним товариством «Селянський комерційний банк  « Дністер»:

        -  іпотеки, іпотечного кредиту, про відступлення права вимоги із відкладальною обставиною від  26 березня 2008 року,

       -   про участь у  Фонді  фінансування будівництва  від  31 березня 2010 року .

        З товариства на користь ОСОБА_2  стягнуто  133489,33 грн.  відшкодування збитків, 5000 грн. моральної шкоди  та  2864 грн. судових витрат.

        В  апеляційній скарзі  відповідач просить   основне рішення  скасувати ,ухваливши  нове, яким  відмовити  у  задоволенні позовних вимог.  Вказує на те, що  рішення ухвалено з порушенням норм  матеріального і процесуального права.

        До  цієї скарги  приєдналося товариство з обмеженою  відповідальністю  «Перша факторингова компанія»,  яке не брало участі у справі, але вважає, що даним рішенням вирішено питання про його права та обов’язки, адже за договором  про відступлення права вимоги від 15 лютого 2010 року воно набуло усі права  та обов’язки, що належали кредитору.

        Додаткове рішення не оскаржено.

        Колегія  вважає, що скарга підлягає до часткового   задоволення  з  таких  підстав.

        Судом першої інстанції правильно  встановлені  слідуючі  обставини.

        13 березня 2008 року позивачка уклала з відповідачем договір про участь у фонді фінансування будівництва квартири  АДРЕСА_1 і  внесла  93088,63 грн. на  її будівництво. Відповідач  взяв на себе зобов’язання завершити будівництво  до 30 грудня 2008 року.

        26 березня 2008 року позивачка уклала з відповідачем договори  про надання іпотечного кредиту  на інвестування  в житлове будівництво, іпотеки та відступлення права вимоги із відкладальною обставиною.

        На виконання цих договорів вона сплатила відповідачу  310295,44 грн.

        В  обумовлений сторонами договору  строк відповідач будівництво не завершив і житло позивачка не отримала.

        У зв’язку з  нереальністю  завершення будівництва та тяжкою хворобою чоловіка , що потребувало значних матеріальних витрат  на його лікування, позивачка у  квітні 2009 року звернулась до відповідача з претензією  про розірвання договорів та повернення сплачених коштів.

        Відповідач відхилив претензію.

        Враховуючи  зазначені  обставини  суд  першої інстанції обґрунтовано задовольнив  вимоги ОСОБА_2

        При цьому  він виходив   з доведеності  чотирьох умов, передбачених ч.2 ст. 652 ЦК України, для розірвання договору  у зв’язку  істотною зміною  обстановки.

        Невиконання умов договору щодо  завершення  будівництва  житлового будинку, неможливість  передачі квартири позивачці до кінця  2008 року та тяжка хвороба чоловіка позивачки, яка потребує залучення суттєвих  матеріальних ресурсів, матеріалами справи доведені.

        Розірвавши  укладені договори суд   вірно застосував наслідки щодо  повернення витрат , понесених сторонами  у  зв’язку  з   їх  виконанням.

        Позивачка сплатила  : 93088,63 грн.  як внесок на будівництво  квартири, 3052,16 грн. за оформлення договору іпотечного кредиту, 10770,60 грн. оплата по тілу кредиту, 20794,14 грн. проценти, 5783,50 грн. комісійних,  всього 133489,33 грн.

        Саме цю суму  з відповідача стягнуто на користь позивачки в рахунок  понесених нею  збитків.

        Доводи скарги щодо відсутності підстав для  розірвання договорів до уваги прийняті бути не можуть.

        Відповідно  до п. 10.2  Договору про участь у Фонді фінансування будівництва  Свідоцтво  про участь у  ФФБ  є невід’ємною частиною цього договору. Свідоцтвом № 01697, виданим 26 березня  2008 року відповідачем позивачці, встановлено, що будівництво будинку повинно було  завершитись до 31 грудня 2008 року.

        Договір про внесення змін до договору № 025/Ф  щодо кінцевої дати завершення будівництва,  укладений між відповідачем та  забудовником, суттєвого значення немає, оскільки  позивачка  не є  його учасником, а видане Свідоцтво № 01697 до цього часу не скасовано ( а.с. 25, 50 ).

        Посилання у  скарзі на ст. 4 ЗУ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» , яка забороняє  розірвання договорів, результатом  яких   є передача  забудовниками завершеного об’єкта житлового будівництва  -  помилкове.

        Є доведеним, що за договором про участь у ФФБ  оплату 100 відсотків вартості квартири позивачка  не здійснила. Окрім того, термін прийняття в експлуатацію об’єкта будівництва перевищив  18 місяців  ( з грудня  2008 року ) .

        Отже, ця заборона не застосовується до  даних  правовідносин.

        Що стосується  доводів скарги про  неправомірне стягнення  моральної шкоди, то вони заслуговують на увагу.

        Заявивши вимоги про стягнення  моральної шкоди,  позивачка посилалась на ст.ст. 611, 1167 ЦК України, суд, задовольнивши позов  в цій частині, також послався на ст. 1167  ЦК.

        При цьому суд не врахував, що ця норма  регулює позадоговірні,  деліктні правовідносини.  Даний спір виник у зв’язку  з  наявністю  договірних правовідносин.

        З  укладених  чотирьох договорів видно,  що їх сторони  можливість  стягнення моральної шкоди у випадку їх розірвання в судовому порядку, не передбачали.

        Враховуючи наведене, правових підстав для  проведення  такого стягнення немає.

        Що стосується додаткових доводів апелянта про те, що постановою  Правління НБУ    №  128 з 15 березня  2010 року  відкрито ліквідаційну процедуру  банку  «Дністер», яка перешкоджає  проведенню будь-яких стягнень,  то вони до уваги прийняті бути не можуть.

        Рішення  по даній справі судом ухвалено 3 березня 2010 року, тобто  до відкриття ліквідаційної процедури. Отже, усі збитки  стягнуті до початку цієї процедури, а не під час мораторію .

        Відповідно до положень  п.4 ч.1 ст. 309  ЦПК України  неправильне  застосування норм  матеріального права в частині стягнення моральної  шкоди  є підставою для  зміни рішення суду першої інстанції.

                Керуючись  ст. ст. 307,  309  ЦПК  України,    колегія  суддів ,   -

                                                         р і ш и л а  :

        Апеляційну   скаргу    задовольнити частково .

        Рішення  Ужгородського міськрайонного суду  від  3 березня  2010 року  змінити.

        У вимогах ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди  -  відмовити.

        В решті  рішення  залишити  без  змін.

       Рішення набирає законної сили    після  його проголошення, але  може бути оскаржено  протягом  20  днів шляхом  подачі  скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

                                          Головуючий   - (підпис)

                                          С у д д і           -  (підпис)(підпис)

Згідно з оригіналом:

Суддя  апеляційного суду

Закарпатської області                                                                                  В.В.Дроботя