Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

03 грудня 2010 року                                      м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача – Кеміня М.П.,

суддів –  Готра Т.Ю., Панька В.Ф.,

при секретарі: Майор Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, –

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди .

Позовну вимогу про відшкодування майнової шкоди обґрунтовував тим, що відповідач подавав неодноразові безпідставні позови до суду, у зв’язку з чим ним були понесені збитки на оплату послуг адвокатів в розмірі 7350 грн..

Також ОСОБА_4, у відповідності до ст. 23 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., яка полягала в наступних його і його дружини душевних стражданнях:

-   безпідставному звинуваченні його і його дружини в насильницькій смерті ОСОБА_5;

-   багаторазовими викликами у правоохоронні органи;

-   поширенні недостовірної інформації;

-   виникненні у дружини позивача ОСОБА_6 гіпертонічного кризу, що на думку медиків призвело до її передчасної смерті;

-   постійних зверненнях у правоохоронні органи за захистом своїх порушених прав, зі зверненнями за правовою допомогою, затратою часу на участь в судових засіданнях та неможливістю зареєструвати право власності на квартиру.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05 липня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 5350 грн. матеріальної шкоди та 2000 грн. моральної шкоди.

На дане рішення ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема зазначає, що судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні стягуватися з іншої сторони в тому ж провадженні і рішенні, за яким розглядалася справа. Позивач не скористався при вирішенні справ правом на розподіл судових витрат. Також апелянт відмічає, що суд не встановив вини ОСОБА_2 в спричиненні позивачу моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 у жовтні 2006 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними довіреності, виданої ОСОБА_5, якою вона уповноважила ОСОБА_4 здійснити від її імені приватизацію квартири та договору дарування. В даній справі було вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснювати реєстрацію права власності квартири.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20.09.2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Окрім того, ОСОБА_2 подав ще один позов до державної нотаріальної контори та КП «Ужгородського районного  бюро технічної інвентаризації» про визнання за ним права власності на спадкування вищевказаної квартири. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2008 року даний позов залишено без розгляду.

У зв’язку з розглядом вищезазначених справ ОСОБА_4 були понесені витрати, пов’язані із наданням правової допомоги по згаданим справам, які він вважав збитками, що підлягають стягненню у даній цивільній справі.

З урахуванням наведених обставин судом першої інстанції стягнуто з ОСОБА_2 5350 грн. майнової та 2000 грн. моральної шкоди.

Проте цих висновків суд дійшов без ретельної перевірки обставин справи й належної оцінки зібраних доказів, із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Питання про розподіл судових витрат, понесених стороною в результаті розгляду справи, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, повинен вирішуватись при винесенні рішення в конкретній цивільній справі.

Позов, поданий після закінчення провадження по інших цивільних справах та винесення судових рішень, про відшкодування шкоди, що полягає у здійснених судових витратах, не може бути задоволений, оскільки для вирішення питання про розподіл судових витрат встановлені спеціальні правові норми.

В силу чого колегія суддів приходить висновку, що вимоги позивача про стягнення завданих матеріальних збитків які складаються із судових витрат по різних справах які закінченні провадження задоволенню не підлягають, оскільки такі не ґрунтуються на нормах матеріального права які регулюють дані відносини.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди, то колегія суддів також не знаходить підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують доводи ОСОБА_4 про поширення відповідачем недостовірної інформації та безпідставне звинувачення позивача та його дружини в насильницькій смерті ОСОБА_5

Також в матеріалах справи відсутні докази, які б доводили причинно-наслідковий зв’язок між діями ОСОБА_2 та виникненням у дружини позивача ОСОБА_6 гіпертонічного кризу.

 Твердження позивача, що багаторазові виклики в правоохоронні органи та постійні звернення у правоохоронні органи за захистом своїх порушених прав, а також участь у судових засіданнях завдали йому душевних страждань, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України  № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить висновку, що для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди у суду першої інстанції не було підстав. А позивачем в супереч приписам норм ст. 10, 60 ЦПК України не доведено наявність складу правопорушення відповідачем ОСОБА_4 для застосування деліктної відповідальності за завдану моральну шкоду.

Відповідно до п.п. 2, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення якщо має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 10, 88, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів –

Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3  задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 липня 2010 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити .

Рішення  набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді