АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-4646 2010р. оскаржуване рішення ухвалено під головуванням
Категорія: 19 Прокопчук А.В.
Доповідач: Луценко В.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 листопада 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого: Луценка В.В.
Суддів: Гуцола П.П., Денишенко Т.О.
При секретарі: Торбасюк О.І.
За участю прокурора Стецюк Н.Д., адвоката ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення порядку користування квартирою, а також за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_4, виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло, рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради та визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловою площею, а також до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування за участю прокурора Замостянського району м. Вінниці за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 – ОСОБА_9 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 31 липня 2009 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_7 про встановлення порядку користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної часткової власності мотивуючи свої вимоги тим, що після того, як ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в 2002 році припинили спільне сімейне проживання між колишнім подружжям та іншими членами сім’ї стали виникати непорозуміння і сварки з приводу користування зазначеною вище квартирою.
Оскільки квартиру розділити в натурі між її співвласниками неможливо, позивачі просили встановити порядок користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1.
В жовтні 2004 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло та рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, а також визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1.
В додатковій позовній заяві ОСОБА_7 просив також визнати недійсним договір дарування 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_10 (ОСОБА_10.) та ОСОБА_6 від 31 січня 2003 року, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_11
Позовні вимоги сторін по справі суд об’єднав в одне провадження.
Справа судом розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 31.07.2009 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення порядку користування квартирою задоволено.
Встановлено порядок користування АДРЕСА_4 та виділено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в користування кімнату 4 – площею 17,8кв.м., кімнату 5 – площею 8,1кв.м., та кімнату 9 – площею 12,5 кв.м.
Виділено в користування ОСОБА_7 кімнату 8 – площею 11,4кв.м.
Залишено в загальному користуванні підсобні приміщення: коридор 1 – площею 12кв.м., кладовку 2 – площею 1,1кв.м., кухню 3 – площею 7,8кв.м., ванну кімнату 6 – площею 2,6кв.м., вбиральню 7 – площею 1,2кв.м.
В задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання недійсними свідоцтва від 30.03.1995 року про право власності на квартиру АДРЕСА_1, рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №170 від 30.03.1995 року та визнання ОСОБА_3 такого, що втратила право користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1, додаткової позовної заяви ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування від 31.03.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_11 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 – ОСОБА_9 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права при розгляді справи.
Заслухавши доповідача, пояснення і заперечення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія не знаходить підстав для її задоволення.
Матеріалами справи встановлено, що на підставі ордеру №13 від 31.01.1989 року в порядку обміну ОСОБА_12 та ОСОБА_3 на склад сім’ї з п’яти осіб була надана в користування квартира АДРЕСА_2, яка складається з чотирьох кімнат, загальною площею 49,8кв.м.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №170 від 30.03.1995 року сторонам по справі було видане свідоцтво про право власності на спірну квартиру, згідно з яким ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належало по 1/5 частині спірної квартири кожному.
Відповідно до договору дарування від 31.03.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_11, ОСОБА_6 передала належну їй 1/5 частину квартири у власність дочки ОСОБА_10
На час розгляду справи в суді, відповідно до правовстановлюючих документів ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 належало по 1/5 частині квартири кожному, а ОСОБА_3 – 2/5 частині спірної квартири.
Таким чином на кожного зареєстрованого і проживаючого в спірній квартирі припадає: 78:5=15,6кв.м. загальної площі та 49,8:5=9,96кв.м. житлової площі.
Після розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 між колишнім подружжям та іншими членами сім’ї з 2003 року стали виникати непорозуміння та спори з приводу користування спірною квартирою.
Суд, керуючись вимогами чинного житлового законодавства України, з урахуванням інтересів сторін по справі, встановив між співвласниками квартири АДРЕСА_1 порядок користування житловою площею в квартирі, виділивши ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в користування кімнату 4 – площею 17,8кв.м., кімнату 5 – площею 8,1кв.м. та кімнату 9 – площею 12,5кв.м., ОСОБА_7 виділив в користування кімнату 8 – площею 11,4кв.м., залишивши в загальному користуванні сторін підсобні приміщення квартири.
Відмовляючи ОСОБА_7 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №170 від 30.03.1995 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 та ч. 2 ст. 8 Закону України №2482-ХІІ від 19.06.1992 року (з наступними змінами та доповненнями) «Про приватизацію державного житлового фонду» громадяни мають право на безплатну передачу у власність будинків, квартир в яких вони мешкають. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири ( будинку).
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Пояснення позивача – відповідача ОСОБА_7 про те, що він не знав про приватизацію спірної квартири і не давав своєї згоди та приватизацію квартири повністю спростовуються доказами, які знаходяться в матеріалах справи та поясненнями свідків.
Представник Вінницької міської ради пояснив, що приватизація спірної квартири проведена в інтересах сторін по справі без порушення їх майнових прав та інтересів, з дотриманням вимог чинного житлового законодавства України.
Суд обґрунтовано не прийняв до уваги наявність в матеріалах справи дослідження експерта стосовно належності ОСОБА_7 підпису на заяві про приватизацію квартири, оскільки судово-почеркознавча експертиза по справі за клопотанням сторін не проводилась і експерт про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку не попереджувався судом, а тому даний висновок експерта не являється належним доказом по справі.
Посилання представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 на матеріали кримінальної справи щодо звільнення ОСОБА_13 від кримінальної відповідальності за допущену службову недбалість не можуть бути безпосередньою підставою для визнання приватизації спірної квартири недійсною. Наслідки, які б звільняли позивача від обов’язку доведення своїх вимог в суді, передбачені ст. 61 ЦПК України в даному випадку відсутні.
Враховуючи, що приватизація спірної квартири проведена в інтересах всіх осіб, які мали право на приватизацію і отримання права власності на квартиру і при цьому не були порушенні законні права та інтереси сторін по справі, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що підстави для визнання недійсного приватизації спірної квартири відсутні.
Окрім цього, відповідно до ст.ст. 71, 75, 76, 80 ЦК України ( в редакції 1963 року), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, перебіг загального строку позовної давності три роки обчислюється з часу коли особа дізналась чи повинна була дізнатись про порушення свого права.
Враховуючи, що ОСОБА_7 із зазначеним вище позовом звернувся до суду в жовтні 2004 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що в позові ОСОБА_7 про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло та рішення виконкому Вінницької міської ради стосовно приватизації квартири необхідно також відмовити і в зв’язку з закінченням строку позовної давності.
За таких обставин суд прийшов до правильного висновку про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_7 в частині визнання ОСОБА_3 такого, що втратила право користування житловою площею та про визнання недійсним договору дарування частини спірної квартири.
ОСОБА_3 на час розгляду справи в суді являлась власником 2/5 частин спірної квартири, а тому визнати останню такою, що втратила право користування житлової площі на підставі вимог ст.ст. 71, 72 ЖК України неможливо.
Також відсутні правові підстави для визнання недійсним договору дарування 1/5 частини спірної квартири, який уклали між собою ОСОБА_6 і ОСОБА_3
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 висновків суду першої інстанції не спростовують, а пояснення представника позивача ОСОБА_9 про те, що метою заявлених в 2004 році позовних вимог про визнання недійсною приватизації спірної квартири являється можливість зобов’язати ОСОБА_3 придбати для колишнього чоловіка ОСОБА_7 окрему квартиру, що виходить за межі розгляду раніше заявлених позовних вимог.
Не знайшли свого підтвердження пояснення представника позивача ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_3 після приватизації житла перешкоджає ОСОБА_7, який з 2002 року являється інвалідом 2-ї групи загального захворювання у проживанні в спірній квартирі.
Як вбачається з матеріалів справи в даний час в спірній квартирі проживає позивач-відповідач ОСОБА_7 та його син ОСОБА_5 – ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_3 співвласником квартири АДРЕСА_3 не являється, оскільки належну їй частину квартири подарувала в рівних частках своїм дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 – ОСОБА_9 відхилити, а рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 31 липня 2009 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом вірно: