справа №2-а-1474/2010
ПОСТАНОВА
іменем України
2 грудня 2010 року м. Ізюм
Суддя Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Бутенко В.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (далі - Управління) про відновлення строку подання позову та визнання противоправними дій та бездіяльності, відновлення порушеного права, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів по невиплаті в повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення і стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом до відповідача, в якому зазначає, що він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії, має 3 групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, обліковується в міському управлінні праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області. Законодавством України йому щорічно повинна надаватися щорічна грошова допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, але всупереч вимогам закону належна йому щорічна грошова допомога з 1.01.2007 року неправомірно виплачувалась в неповному розмірі Управлінням.
Крім цього неправомірними діями Управління йому була завдана моральна шкода у розмірі 500 грн.. Тому він подав позов до суду.
Вважає ці дії відповідача неправомірними і просить суд:
1. Відновити пропущений строк для звернення до суду за період з 1.01.2007 року;
2. Визнати противоправними дії та бездіяльність відповідача Управління щодо не нарахування та виплати соціальних виплат не в повному обсязі.
3. Відновити його порушене право та зобов’язати Управління виконати перерахунок та виплату належної до видачі щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-Х11 від 28.02.1991 року у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат на момент виплати;
4. Стягнути з Управління недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік суму 1590,00 грн.; за 2008 рік суму 2010,00 грн.; за 2009 рік суму 2410,00 грн.;
5. Стягнути з Управління моральну шкоду в сумі 500,00 грн..
Представник позивача ОСОБА_3 подала клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с. 17).
Відповідач Управління надав письмові заперечення на позов, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що, дійсно, Управління проводить нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС I категорії. Вважає, що дії Управління при виплаті вказаної допомоги є цілком законними, оскільки вони проводили нарахування та виплату допомоги в межах бюджетних асигнувань на ці цілі (а.с. 15).
Для розгляду позову представник відповідача в судове засідання не прибув, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 20).
Враховуючи наявність відповідних заяв від позивача та відповідача суд ухвалою визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів в порядку письмового провадження (а.с. 21).
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом установлено наступне:
ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, інвалід 3 групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 11.02.1993 року, копією вкладки № НОМЕР_2 до вказаного посвідчення (а.с. 8), копією довідки МСЕК серії ХАР №026233 (а.с. 9).
Виходячи із завдання адміністративного судочинства на адміністративні суди покладено обов`язок при оскарженні рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень, якими є органи соціального захисту населення, перевіряти оскаржувані рішення, дії або бездіяльність на їх відповідність певним критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України.
2 квітня 2010 року позивач звернувся до Управління із заявою про перерахунок і виплату йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки (а.с. 6).
Відповідачем було відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку (а.с. 7).
Що стосується позовних вимог щодо нарахування, виплати та стягнення позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки, то суд не вбачає підстав для їх задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи, в 2007 та 2008 роках, позивачу була виплачена щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірах, встановлених статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням змін, які вносились Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» №489-V від 19 грудня 2006 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28 грудня 2007 року: у травні 2007 року - в розмірі 90 грн., у квітні 2008 - в розмірі 90 грн. (а.с. 19).
Частиною другою статті 95 Конституції України передбачено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про державний бюджет України.
Дію статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2007 рік в частині визначення розміру виплат щорічної допомоги на оздоровлення, згідно із пунктом тридцятим статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 р. N 489-V.
Зупинення статті 48 даного Закону на 2007 рік, передбачене пунктом тридцятим статті 71 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.
Редакцію частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» змінено пунктом двадцять вісім розділу другого Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині порядку визначення розміру виплат щорічних грошових допомог.
Такі зміни даного закону на 2008 рік, положенням пункту двадцять вісім розділу другого Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.
Частинами другою та третьою статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Положення пункту тридцять статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та положення пункту двадцять вісім розділу другого Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність з дня ухвалення рішень Конституційним Судом, тобто після проведення виплат. Кошти виплачені до рішення Конституційного суду, є такими що виплачені в розмірі встановленому законом на момент виплати.
Отже, суд вважає, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Таким чином, органи соціального захисту населення, здійснивши у зазначений період виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених законом про Державний бюджет на відповідний рік, тобто по 90 грн. у травні 2007 року та у квітні 2008 року, діяли правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. До того ж вказані виплати здійснюються щороку та мають разовий характер, право особи на їх отримання та обов’язок органів соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення. ОСОБА_1 вказаним правом вже скористався.
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку та виплати Управлінням щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік, суд вважає їх підлягаючими задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 (частина четверта статті 48 в редакції Закону N 230/96-ВР від 6.06.1996р.) інвалідам війни ІII групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Враховуючи зазначений статус, ОСОБА_1 має право на отримання належної щорічної допомоги на оздоровлення згідно вимог частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 (далі – ЗУ № 796-Х11).
Відповідно до частини п’ятої, частини сьомої статті 48 ЗУ № 796-Х11 (в редакції Закону N 563-ХIV Р від 25.03.1999р.) щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно наданої копії паспорта серії НОМЕР_3, виданого Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 17 серпня 1999 року, ОСОБА_1 зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5) та обліковується в Управлінні.
Як вбачається із матеріалів справи, щорічна разова допомога на оздоровлення Управлінням була виплачена ОСОБА_1 у червні 2009 року в розмірі 90 грн. (а.с. 19).
Відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог, посилається, що до ЗУ № 796-Х11 (зі змінами та доповненнями) були внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI (107-17) від 28.12.2007р. і пунктом 20 розділу II Закону статтю 48 ЗУ № 796-Х11 викладено в новій редакції «щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Постановою КМУ № 562 від 12 липня 2005 року, всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ (частина четверта статті 48 в редакції Закону N 230/96-ВР від 6.06.1996р., який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, конкретні розміри такої щорічної допомоги в твердій грошовій сумі зокрема: для інвалідів третьої групи – 90 гривень.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту З розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, дія рішення Конституційного Суду України є перспективною та не поширюється на відносини, що виникли, змінилися чи припинилися до винесення судом відповідного рішення.
Із 22.05.2008 року є неконституційними внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI (107-17) від 28.12.2007р. щодо ЗУ № 796-Х11 в новій редакції «щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи з приписів частини другої статті 152 Конституції України та дати ухвалення Конституційним Судом України рішення, відповідач з 1.01.2009 року, відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 (частина четверта статті 48 в редакції Закону N 230/96-ВР від 6.06.1996р.) повинен був здійснювати виплату у 2009 році інвалідам війни ІІI групи щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається із матеріалів справи, щорічна допомога на оздоровлення була виплачена ОСОБА_1 відповідачем у червні 2009 року в розмірі 90 гривень згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено, що виплата такої щорічної допомоги провадиться в твердій грошовій сумі зокрема: для інвалідів третьої групи – 90 гривень (а.с. 19).
Суд не може погодитися з такими виплатами ОСОБА_1, проведеним відповідачем, щодо виплачених щорічної грошової допомоги на оздоровлення як інваліду війни III групи за 2009 рік: у червні 2009 року виплатили 90,00 грн., оскільки відповідно до пункту шостого частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 та Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI мають вищу юридичну силу і, виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, саме ці Закони підлягають застосуванню при вирішення даного спору.
Крім того, згідно частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не може бути застосована у 2009 році для визначення розміру щорічної допомоги на оздоровлення.
Відповідач у 2009 році повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних виплат грошової допомоги на оздоровлення – частина четверта статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 (частина четверта статті 48 в редакції Закону N 230/96-ВР від 6.06.1996р.) та стаття 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI.
Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме розмір мінімальної заробітної плати, установлений у законі Про державний бюджет України на відповідний рік, а не Постанови КМУ, на які посилається відповідач.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо виплати недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік суд виходить із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами та дійшов висновку, що розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення визначається відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і не може бути зменшений.
Такі виплати позивачу проводились в менших розмірах, встановлених бюджетним законодавством.
В статті 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI встановлено, що мінімальна заробітна плата на момент виплати щорічної разової допомоги на оздоровлення з 1 квітня 2009 року по 1 липня 2009 року становила 625 гривень.
Отже, розмір недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду війни III групи у 2009 році складає розмір: 625,00 х 4 = 2500,00 грн. – 90,00 грн. = 2410,00 грн..
Таким чином, суд прийшов до висновку, що дії відповідача щодо виплати допомоги на оздоровлення позивачу за 2009 рік у розмірах менших від чотирьох мінімальних заробітних плат є неправомірними.
Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік, с уд виходить з того, що Управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та до його обов’язків входить нарахування і виплата допоміг та компенсацій, передбачених ЗУ № 3551-Х11 та ЗУ № 796-ХП.
Так, статтею 3 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 790 від 30 травня 2007 року (далі по тексту Типового положення) встановлено, що до основних завдань управління належить забезпечення виплат передбачених законом компенсацій та допоміг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 33 статті 4 Типового положення Управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує відповідно до законодавства соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, Управління, здійснивши ОСОБА_1 у зазначений період виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України на 2009 рік, діяли не правомірно, ні на підставі, ні у межах повноважень та ні у спосіб, що визначено діючим законодавством України на час виплат.
Отже, на протязі 2009 року, Управління мало повноваження здійснювати зазначені виплати у розмірах, встановлених статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки протягом цього часу положення базового закону діяли.
Таким чином, з врахуванням наведених норм законодавства позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, а саме шляхом зобов’язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплати щорічної допомоги на оздоровлення згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11.
Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне прийняти рішення щодо зобов’язання відповідача – Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4-х мінімальних заробітних плат. Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору. Крім того, це право гарантується частиною другою статті 46 Конституцією України.
Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу допомоги в належному розмірі, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Управління по не виконанню приписів частини четвертої статті 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування, отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік.
Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 з Управління заборгованість в сумі 2410 грн. по недоплаченій йому у 2009 році щорічної допомоги на оздоровлення та моральної шкоди 500 грн..
Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь–якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною третьою статті 159 КАС визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення спірної суму з Управління, суд на підставі вимог частини третьої статті 2 КАС та частини третьої статті 159 КАС визначає правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, і встановлює, що Управління є неналежними відповідачем по цім заявленим вимогам.
Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХП фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією ЗУ № 796-Х11 здійснюється за рахунок державного бюджету.
Відповідно до статті 1 Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, державне казначейство є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковане.
Статтею 4 пунктом 7 цього Положення передбачено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетом АРК, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством і перераховує розподілені кошти за належністю.
Відповідач вказував, що не проводилися відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок Управління для виплати їх особам, потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь з Управління заборгованість по недоплаченій йому у 2009 році щорічної допомоги на оздоровлення у сумі 2410,00 грн. не підлягають задоволенню.
При розгляді позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, спричиненої, на думку позивача, бездіяльністю відповідача по невиплаті щорічної допомоги на оздоровлення, то суд виходить з того, що правовідносини між позивачем та відповідачем регулюються не ЦК України, а законодавством, що регулює відносини держави та громадянина з приводу надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яке не передбачає можливості відшкодування моральної шкоди органами соціального захисту населення при наданні допомоги на оздоровлення, тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в даному випадку задоволені бути не можуть.
Як зазначає позивач, він дізнався про порушення своїх прав з листа Відповідача від 6.04.2010 року. У вересні 2010 року він звернувся до суду за захистом порушеного права в порядку цивільного судочинства, але ухвалою судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Хайкіна В.М. від 20 вересня 2010 року у відкритті провадження за його позовом було відмовлено у зв’язку зі зміною підвідомчості соціальних спорів (а.с. 10). Суд вважає причину пропуску строку звернення до суду за 2009 рік поважною і поновлює позивачу строк для звернення з позовом до суду за вказаний період.
На підставі викладеного, керуючись статтями 8, 19, 22, 46, 75, 92, 152 Конституції України, статтями 2, 9, 98, 99-100, 122, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» №489-V від 19 грудня 2006 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28 грудня 2007 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-VI 26 грудня 2008 року, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008р. від 22 травня 2008 року, Рішенням Конституційного Суду України №19-рп/2010р. від 9.09.2010 року, статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18.02.2010 року, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про відновлення строку подання позову та визнання противоправними дій та бездіяльності, відновлення порушеного права, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів по невиплаті в повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення і стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 не в повному обсязі у 2009 році належної щорічної допомоги на оздоровлення згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік в розмірі 4-х мінімальних заробітних плат з розміру, встановленого статтею 55 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» на момент виплати (червень 2009 року), згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплаченої суми.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Суддя -