ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
РІШЕННЯ
Іменем України
22.11.2010Справа №2-15/5226-2010
За позовом Фірми «ТЕС» (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Героїв Аджимушкая 5, кв. 11, ЄДРПОУ 16512506)
До відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
Про стягнення 140 012,14 грн.
Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – Бейм О.В., представник, дов. від 01.11.2010 р.
Від відповідача – не з’явився
Обставини справи: Фірма «ТЕС» звернулась до господарського суду АР Крим з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 129 416,00 грн., пені в розмірі 2 962,99 грн., 20% річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 880,09 грн., індексу інфляції у розмірі 3 753,06 грн.
Позивач позовні вимоги підтримав, мотивуючи їх тим, що відповідач належним чином не виконав умови щодо оплати за поставлений товар по договору постачання нафтопродуктів №б/н від 18.06.2010 р., у зв’язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 129 416,00., що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 962,99 грн. пені, 3 753,06 грн. індексу інфляції та 3 880,09 грн. 20% річних за користування чужими грошовими коштами.
Відповідач явку свого представника у судові засідання жодного разу не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних судом документів не надав, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку передбаченого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд –
ВСТАНОВИВ:
18.06.2010 року між Фірмою «ТЕС» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено|ув'язнений| договір поставки нафтопродуктів (далі – Договір), (а.с.11-13).
Згідно пункту 1.1 Договору, Постачальник зобов’язується постачати та передавати у власність покупця світлі нафтопродукти (ГСМ), а Покупець зобов’язується приймати ГСМ та своєчасно оплачувати їх згідно умов даного договору.
Відповідно до пункту 3.1 Договору, Покупець зобов’язаний оплачувати відвантажений на його адресу ГСМ на протязі семи календарних днів з моменту виписки Постачальником видаткової накладної на товар.
За період з 09.08.2010 р. по 20.08.2010 р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 129 416,00 грн., що підтверджується видатковими накладними:
· № РН-0003318 від 09.08.2010 р. на суму 32 480,00 грн;
· № РН-0003580 від 16.08.2010 р. на суму 32 476,00 грн;
· № РН-0003622 від 17.08.2010 р. на суму 32 242,00 грн;
· № РН-0003696 від 20.08.2010 р. на суму 32 218,00 грн. (а.с.17-28).
Також, факт поставки товару відповідачу за договором поставки нафтопродуктів від 18.06.2010 р. підтверджується податковими накладними:
· № 390 від 09.08.2010 р. на суму 32 480,00 грн;
· № 778 від 16.08.2010 р. на суму 32 476,00 грн;
· № 876 від 17.08.2010 р. на суму 32 242,00 грн;
· № 1109 від 20.08.2010 р. на суму 32 218,00 грн. (а.с.58-61).
23.09.2010 р. позивач звернувся до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з вимогою про погашення заборгованості за отриманий товар у розмірі 129 416,00 грн., яка була отримана відповідачем 27.09.2010 р. згідно поштового повідомлення №00249349.Однак, відповідач дану вимогу не виконав (а.с.14-15).
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків підписаного представниками обох сторін, станом на 03.11.2010 р. заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед Фірмою «ТЕС» становить 129 416,00 грн. (а.с.53-54).
Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення заборгованості перед позивачем за поставлений товар, у розмірі 129 416,00 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем грошових зобов’язань за договором поставки нафтопродуктів від 18.06.2010 р. щодо оплати вартості товару, поставленого за видатковими накладними: № РН-0003318 від 09.08.2010 р. на суму 32 480,00 грн; № РН-0003580 від 16.08.2010 р. на суму 32 476,00 грн; № РН-0003622 від 17.08.2010 р. на суму 32 242,00 грн; № РН-0003696 від 20.08.2010 р. на суму 32 218,00 грн., а отже сума заборгованості у розмірі 129 416,00 грн. повинна бути стягнута з відповідача.
Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.
Крім того, відповідачем була визнана сума заборгованості шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3 753,06 грн. інфляційних збитків та 20% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3 880,09 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 5.6 Договору встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань Покупець оплачує Постачальнику 20% річних від суми від суми боргу за весь час прострочення.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3 753,06 грн. інфляційних збитків та 3 880,09 грн. 20% річних підлягають задоволенню.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 2 962,99 грн. пені.
Згідно пункту 5.4 Договору, у випадку несвоєчасної оплати Покупець оплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Приписами пункту 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».
Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Заявлена позивачем сума пені у розмірі 2 962,99 грн. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В|розв'язав|:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фірми «ТЕС» (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Героїв Аджимушкая 5, кв. 11, ЄДРПОУ 16512506) 129 416,00 грн. боргу, 2 962,99 грн. пені, 3 880,09 грн. 20% річних, 3 753,06 грн. індексу інфляції, 1400,12 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.
Рішення оформлено відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 23.11.2010 р.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.