ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
11 серпня 2010 року < Час проголошення > № 2а-9099/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Кочана В.М.,
секретаря судового засідання Іщук А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов
Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів
до Відкритого акціонерного товариства "Домобудівельний комбінат №4"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 718 667,41грн.,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив, стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Домобудівельний комбінат №4" адміністративно-господарські (штрафні) санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в розмірі 718 667, 41 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав пояснив, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у не працевлаштуванні інвалідів, а саме у 2009 році відповідач мав працевлаштувати 72 інваліда, проте влаштував 41.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік, поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, розмір середньої річної заробітної плати у ВАТ "Домобудівельний комбінат №4" становить 23 139, 71 грн.
Оскільки у відповідача не було створено 31 робоче місце для інвалідів і відповідно їх не працевлаштовано, то утворилась заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 717 331,01 грн., на яку була нарахована пеня у сумі 1 336, 40 грн.
Оскільки відповідачем вказана сума адміністративно-господарських (штрафних) санкцій у розмірі 718 667,41 грн. не була сплачена, Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду та просить стягнути вказану суму у примусовому порядку.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства відносно створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, перелічені в частині першій ст. 18 Закону.
ВАТ "Домобудівельний комбінат №4" щороку подавало до центру зайнятості форму №3-ПН “Звіт про наявність вакансій", вживало усі можливі заходи щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві.
Позивачем не було зафіксовано жодного випадку відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в зв'язку з їх необґрунтованістю.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надано докази самостійного працевлаштування у 2009 році на підприємстві 41 осіби, які мають групу інвалідності.
Підтверджень того, що інваліди були направлені для працевлаштування, а відповідач відмовився їх працевлаштовувати, позивачем не надано.
Судом при розгляді справи встановлено, що відповідач у 2009 році щомісяця подавав звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках форми №3-ПН до Оболонського центру зайнятості м. Києва, в якому визначав кількість вільних робочих місць та вакантних посад. Цим відповідач підтвердив, що не заперечує проти працевлаштування інвалідів і здійснив низку необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов’язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту ч. 5 ст. 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Статтею 20 Закону встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Частинами 3 та 4 статті 20 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1 ст. 18 Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (далі –Положення) працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Разом з тим, обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п. 11 Положення), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Положення сприяє працевлаштуванню інвалідів.
Враховуючи вищезазначене, у підприємства виникає обов'язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону, чи у разі звернення інваліда самостійно.
Відповідачем на виконання Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" було вчинено всі об'єктивно залежні від нього дії:
систематично направлялись до Оболонського центру зайнятості м. Києва звіти про наявність вакансій, форми 3-ПН;
щорічно направлялися до Оболонського центру зайнятості м. Києва звіти за формою 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів;
щорічно за рішенням Правління ВАТ "ДБК-4" у виробничих підрозділах ВАТ створюються додаткові робочі місця, на яких за умовами праці можуть працювати інваліди.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Вина відповідача у не працевлаштуванні інвалідів на створені (пристосовані) робочі для них місця, не встановлена, оскільки підприємством вжито усіх можливих заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів. Позивачем не надано жодного доказу, що Фондом до ВАТ "ДБК-4" направлялися інваліди, а також про відмову у їх працевлаштуванні.
Окрім того, не надано жодного доказу звернення позивача до ВАТ "ДБК-4" з пропозицією створення додаткових робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві за рахунок Фонду.
Враховуючи наведене, а також те, що в позовній заяві відсутні достатні докази, які підтверджують обґрунтованість застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, протягом 10 днів з дня її проголошення за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.М. Кочан