Копія
Справа № 2а- 288/ 2010 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(у порядку ст. 182-3 КАС України)
12 листопада 2010 року суддя Черкаського районного суду Черкаської області Золотоверхий О.І. розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Черкаському районі Черкаської області про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», -
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України у Черкаському районі Черкаської області про визнання бездіяльності й відмови незаконними та зобов’язання нарахувати й виплатити соціальну надбавку дітям війни.
В обґрунтування своїх вимог позивач указує, що відповідно до ст. 1 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни. Згідно ст. 6 зазначеного закону у редакції до 01 січня 2008 року, дітям війни з 01 січня 2006 року має виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п. 2.1 Постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Положення про управління Пенсійного фонду України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах» від 30.04.2002 року № 8-2, основним завданням органів ПФУ є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплата пенсій , допомога на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Всупереч положенням ст. 22 Конституції України, яким передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-IV від 20 грудня 2005 року та Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19 грудня 2006 року дія ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” була зупинена на 2006 - 2007 роки.
Пунктом 41 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28 грудня 2007 року положення ст. 6 Закону було викладено у повній редакції, відповідно до якої право на державну соціальну допомогу дітям війни було обмежено.
Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення, що призупиняли дію ст. 6 Закону, було визнано таким, що не відповідають Конституції України - є неконституційними та втратили свою чинність з дня їх ухвалення
Також Конституційний суд України своїм рішенням від 22 травня 2008 року визнав неконституційним пункт 41 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“, яким були внесені зміни до ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”.
Вбачається, що позивачеві безпідставно у період з 2009 року по 2010 рік не було виплачено зазначену щомісячну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058 – IV від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тому позивач просить суд визнати незаконними бездіяльність та відмову відповідача, нарахувати та виплатити позивачеві соціальну надбавку дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити указану доплату за період з 2009 по 2010 рік. Також просить зобов’язати відповідача нараховувати указану допомогу і в подальшому.
Управління пенсійного фонду України у Лисянському районі Черкаської області заявлені вимоги не визнає та пояснює, що пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів Ураїни «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, зо виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірах: з 22 травня – 48,10 грн., з 01 липня – 48,20 грн., та з 01 жовтня – 49,80 грн.
Враховуючи, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбаченого, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, то не вбачається будь – яких порушень законодавства з боку відповідача. І, крім того, зі змісту ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не вбачається , яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата зазначеного підвищення пенсій ч. 3 ст 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсій за віком, передбачений ч. 1 цієї ж статті, застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону, тобто, для перерахунків або підвищення пенсій не застосовується. Враховуючи, що Законом України «Про соціальний захист дітей», передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, не вбачається будь – яких порушень законодавства з боку відповідача. За таких обставин в задоволенні позову просить відмовити.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності суддя встановив наступні обставини справи.
Позивач має статус дитини війни відповідно до Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ст. 6 указаного закону у редакції до 01 січня 2008 року, коли до нього були внесені зміни згідно з Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, позивачеві як дитині війни мала виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-IV від 20 грудня 2005 року, а також Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19 грудня 2006 року дія указаного положення Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” була зупинена на відповідні роки. Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28 грудня 2007 року це положення Закону було змінено, а саме воно було викладено у наступній редакції: „Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Конституційний суд України своїм рішенням від 09 липня 2007 року визнав неконституційним пункт 12 статті 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Також Конституційний суд України своїм рішенням від 22 травня 2008 року визнав неконституційним пункт 41 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“, яким були внесені зміни до ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058 – IV від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України „Про державний бюджет на 2009 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, протягом всього року становив 498 гривень на місяць (всього 5976 гривень за 2009 рік). Відповідно до Закону України „Про державний бюджет на 2010 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, протягом 2010 року становив: з 01 січня по 31 березня – 696 гривень, з 01 квітня по 30 червня – 706 гривень, з 01 липня по 30 вересня – 709 гривень, з 01 жовтня по 30 листопада – 723 гривні й з 01 грудня по 31 грудня – 734 гривні (всього 8510 гривень за рік).
Суддя бере до уваги, що рішення Конституційного Суду України по справі N 6-рп / 2007 прийнято 09 липня 2007 року. Відповідно до положень статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Статтею 152 Конституції України врегульовано процедурне питання, відповідно до якого, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, право позивачів на нарахування надбавки за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року відновилося з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі N 6-рп / 2007 від 09 липня 2007 року. Тобто нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, а саме з 09 липня 2007 року. Це дає підстави для висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови у здійсненні виплати позивачам підвищення до пенсії з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Керуючись частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тобто пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом. Відповідно до положень статті 46 Конституції України було прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року. Цей Закон дає визначення прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційних гарантій громадян на достатній життєвий рівень. Частиною другою статті 1 цього Закону встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, а саме: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; та осіб, які втратили працездатність. Статтею другою цього Закону визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, відповідно до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
Тим більше, державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України - основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Як зазначалося вище, положення статті 22 Конституції України передбачають заборону звуження Змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів .
Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - це прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ні законом, ні підзаконним нормативно-правовим актом.
Законами „Про державний бюджет на 2009 рік” та «Про державний бюджет на 2010 рік» встановлено відповідні розміри прожиткового мінімуму, в тому числі й для осіб, які втратили працездатність. Дійсно, діючим законодавством України на 2009-2010 роки точно не визначено таку базу для нарахувань підвищень чи надбавок як мінімальна пенсія за віком. Тобто жодним нормативно-правовим актом станом на 2009-2010 роки щодо Закону України "Про соціальний захист дітей війни" прямо у абсолютній величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії та бази нарахувань відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України. Але, суддя у вирішені справи керується статтею 8 КАС України, відповідно до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який проголошує, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини. Суд також вважає необхідним керуватися положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-ІV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, та зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України. Так, статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Беручи до уваги вище вказане, суддя вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії, базуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі чи окремим органам посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом – принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно з ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що законами про державний бюджет на 2009 та 2010 роки положення ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV не зупинялися, суддя прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні позивачеві підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, а також з 22 травня 2008 року по даний час, встановленого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що з точки зору матеріального права підлягають задоволенню в цій частині. Але відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суддя вважає, що, оскільки закони та підзаконні нормативно-правові акти публікуються у пресі, кожна особа, за наявності бажання, може мати доступ до цієї інформації. Позов позивачем заявлений до суду 20 жовтня 2010 року. Тому суддя вважає, що позивач без поважних причин пропустив строк давності звернення до суду щодо вимог відносно періоду до 20 квітня 2010 року, й, оскільки інша сторона наполягає на застосуванні строку давності, суддя вважає, що відносно цих вимог він має бути застосованим і в цій частині вимог має бути відмовлено. Поважних причин для відновлення цього строку позивачем не наведено, й суддя їх не вбачає. Також суддя вважає неможливим застосування до цих правовідносин положень п. 5 ст. 99 КАС України в редакції від 07 липня 2010 року, оскільки порушення права позивача на відповідну виплату носить триваючий характер.
Суддя вважає неможливим задовільнити позовні вимоги, що стосуються виплати надбавки позивачеві у подальшому, оскільки не вважає можливим вирішувати питання про правовідносини, які можуть виникнути у майбутньому. Таким чином, суддя вважає, що, враховуючи положення процесуального закону, позовні вимоги мають бути задоволені в межах шестимісячного строку давності з дня заявлення позову й відповідно до вимог матеріального закону та по дату ухвалення судового рішення, тобто з 20 квітня по 12 листопада 2010 року.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 22,46, Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. та Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р., ст. 3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Прозагальнообов»язкове державне пенсійне страхування», Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р., ст.ст. 2, 8, 9, 69-71, 99, 100, 158-163, 183-2 КАС України, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Черкаському районі Черкаської області про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» задоволити частково.
Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» неправомірною.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області здійснити перерахунок пенсії та провести відповідні виплати ОСОБА_1 за період з 20 квітня по 12 листопада 2010 року з урахуванням раніше виплачених коштів, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з підвищенням її на 30 % від мінімальної пенсії за віком, розмір якої встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування » та виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом про державний бюджет на відповідний період, та виплатити різницю недоплачених сум.
В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.
Постанова підлягає до негайного виконання.
На постанову може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду через Лисянський районний суд Черкаської області протягом 10 днів з моменту отримання копії постанови.
Суддя - підпис
Суддя Лисянського
районного суду Золотоверхий О.І.