справа № 2 « А « -506/2010
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 вересня 2010 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді Божок С.К.
при секретарі Грищенко К.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов”язання видати посвідчення
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дій відповідача щодо відмови у видачі посвідчення неправомірними та зобов”язати відповідача видати посвідчення інваліда війни 2 групи встановленого зразка. Свої вимоги позивач обгрунтовував наступним : в період часу з 30.06.1986 р. по 30.07.1986 р. , з 30.03.1987 по 30.04.1987 р. він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі воєнізованого формування Цивільної оборони. Він є постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії , інвалідом 2 групи. Відповідно до довідки СЕК. Та експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв”язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, його захворювання пов”язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту „ до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов”язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідач , на якого покладено відповідно до п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України „ Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни „ функція щодо видачі посвідчення інвалід війни , відмовив у видачі посвідчення . Вважає, що відмова відповідача у видачі посвідчення інваліда війни 2 групи порушує його права , суперечить вимогам законодавства.
У судовому засіданні позивач доводи позовної заяви підтримав та просив задовільнити.
Представник відповідача в судове засідання не з”явився. Про день, час слухання справи повідомлений у встановленому порядку. Причини неявки суду невідомі. З поданих письмових заперечень щодо заявлених позовних вимог вбачається, що відповідач не визнає позовні вимоги посилаючись на те, що на сьогоднішній день механізм реалізації положень п. 9 ст. 7 Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” чітко не визначений та згідно роз”яснень Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ( лист від 14.08.2006 р. № 04-9492/281 ) чинність Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту „ не поширюється на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ, організацій. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог та розглядати справу за відсутності представника відповідача.
За таких обставин, з урахуванням думки позивача, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Вислухавши доводи позивача, перевіривши їх письмовими доказами, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що позивач є постраждалим від Чорнобильської катастрофи 1 категорії. Дана обставина підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1, виданим 06.03.2007 р. Київською обласною державною адміністрацією. У встановленому порядку видане ОСОБА_3 посвідчення перереєстроване, копія посвідчення знаходиться у матеріалах справи ( а.с. 4 ).
Судом встановлено, що позивач в період часу з 29.01.1986 р. по 19.07.1989 р. перебував працював водієм в Ірпінському АТП-11065, що підтверджується витягом з трудової книжки позивача ( а.с. 14 ).
Відповідно до Наказу начальника ЦО Ірпінського автопідприємства № 11065 від 26.04.1986 р. Органом управління у справах Цивільної оборони Ірпінського автопідприємства № 11065 було укомплектовано особистим складом формування Цивільної Оборони об”єкта з подальшим залученням до ліквідації аварії на ЧАЕС.
Відповідно до наказу за № 96 від 30.06.1986 р. в.о. начальника Іранського авто підприємства 11065 ОСОБА_3 був направлений у відрядження до м. Чорнобиля строкм на 1 місяць з 30.06. по 30.07.1987 р. на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС ( а.с. 10 ).
Відповідно до наказу за № 39 від 30.03.1987 р. начальника Ірпінського автопідприємства 11065 ОСОБА_3 був направлений у відрядження в м. Чорнобиль строком на 1 місяць з 30.03. по 30.04.1987 р. ( а.с. 11 ).
Заходи Цивільної Оборони носили обов”язковий характер, а створення служб та формувань Цивільної оборони здійснювалося за територіально- виробничим принципом із зарахування до них максимальної кількості працездатного населення.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту „ до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони , які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов”язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи
Позивач визнаний інвалідом 2 групи довічно. Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії про встановленню причинного зв”язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, захворювання позивача пов”язане з роботами по ліквідації наслідків аваріїї на ЧАЕС ( а.с. 6, 8 ).
Отже, враховуючи вищевикладене , суд дійшов висновку про те, що позивач в період часу з 30.06. по 30.07.1986 р., з 30.03. по 30.04.1987 р. був залучений до складу формувань Цивільної оборони Ірпінського автопідприємства 11065, перебував у відрядженнях в м. Чорнобилі по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС , є інвалідом 2 групи довічно у зв”язку з захворюванням, пов”язаним з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС , є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії і має право на отримання статусу інваліда війни відповідно до п.9 ст.. 7 Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту „.
Відповідно до ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України.
Виходячи з загальних засад пріорітетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме п.9 ст.. 7 Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту „.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі посвідчення інваліда війни необхідно визнати неправомірними.
Доводи представника відповідача, викладені у письмовому запереченні на позовні вимоги , щодо відсутності механізму реалізації положень п. 9 ст. 7 Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту „ та роз”яснення Міністертства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи як на причину відмови у видачі посвідчення інваліда війни не заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу
Суд дійшов висновку про те, що позивач довів в судовому засідання, що він має право на отримання статусу інваліда війни 2 групи та посвідчення „ інваліда війни 2 групи”.
На підставі викладеного , керуючись статтями 6, 158-163 КАС України, п.9 ст.. 7 Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту „, ст.. 22 Конституції України , суд
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.
Визнати дії Управління праці соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_3 у видачі посвідчення „ Інваліда війни 2 групи „. неправомірними.
Зобов”язати Управління праці соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації видати ОСОБА_3 посвідчення „ Інваліда війни 2 групи „ встановленого зразка.
Апеляційна скарга га постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосуванням судом частини третьої стаття 160 цього Кодексу , а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Вишгородський районний суд Київської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, , яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя