АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2010 року м.Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :
головуючої : Готри Т.Ю.,
суддів : Кеміня М.П., Панька В.Ф.
при секретарі : Добра М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хустського районного суду від 10 грудня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відновлення межових знаків,
в с т а н о в и л а :
У березні 2006 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй згідно державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 06.04.2000 року належить земельна ділянка площею 0,60 га., що розташована в АДРЕСА_1, частину якої площею 0,01 га. зайняв відповідач ОСОБА_3 і звільняти її в добровільному порядку відмовляється.
Посилаючись на те, що відповідач позбавив її можливості користуватися частиною належної її на праві приватної власності земельної ділянки, чим порушив її права на цю земельну ділянку, просила зобов’язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення та відновити встановлені раніше межові знаки.
Рішенням Хустського районного суду від 10 грудня 2007 року позов задоволено.
Зобов’язано ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку площею 0,009 га., самовільно захоплену від ОСОБА_2, що розташована в сАДРЕСА_1, відновивши межові знаки відповідно до державних актів на право приватної власності на землю серіїНОМЕР_2від 04.04.2000 року та серії НОМЕР_1 від 29.12.2002 року, виданих ОСОБА_2, та не чинити їй перешкод в користуванні земельною ділянкою.
У скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення, як незаконне та необґрунтоване, і ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до нього відмовити.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав.
Представник позивачки ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнала, просила таку відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з»явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка не перешкоджає її розглядові.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач самовільно захопив частину належної позивачці на праві приватної власності земельної ділянки, а тому дійшов висновку про порушення її прав на землю.
Проте, колегія суддів із висновком суду першої інстанції погодитись не може за таких обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачці ОСОБА_2 згідно державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 06.04.2000 року (а.с.6) належить земельна ділянка площею 0,60 га., що розташована в АДРЕСА_1, яку передано їй для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.
Згідно державних актів на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 29.12.2002 року та серії НОМЕР_4 від 29.12.2002 року позивачці також належать земельні ділянки площею 0,2214 га. та відповідно площею 0,3186 га (а.с.34-35), які розташовані за вище вказаною адресою і передані їй для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, позивачці на праві приватної власності згідно зазначених державних актів всього належить землі площею 1,1400 га.
Однак, згідно висновку експерта №62/07 судової будівельно-технічної експертизи від 06 серпня 2007 року фактична площа користування земельної ділянки ОСОБА_2 (домоволодіння АДРЕСА_1 становить 1,3756 га. Тобто, позивачка ОСОБА_2 фактично використовує земельну ділянку значно більшою площею, ніж їй було передано у приватну власність згідно вище зазначених державних актів.
З цього ж висновку слідує, що площі земельних ділянок, які визначені у планах зовнішніх меж земельних ділянок в державних актах на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 06.04.2000 року та серії НОМЕР_4 від 29.12.2002 року не відповідають фактичній площі користування земельної ділянки ОСОБА_2 При цьому встановлено геометричне накладання меж земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 на межи фактичного користування земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 (відповідача ОСОБА_3.). Встановлені межі, які визначені у планах зовнішніх меж земельних ділянок в державних актах на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 06.04.2000 року та серії НОМЕР_4 від 29.12.2002 року не відповідають межам фактичного землекористування ОСОБА_2. Причинним зв’язком встановлення розбіжностей в фактичному користуванні земельних ділянок домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 до вказаних державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_2, кадастровому плану земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 за №2125384200 від 2002 року – є невиконання вимог пунктів 2.3, 2.4, 2.6 «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного комітету України по земельним ресурсам за №43 від 04.05.1999 року із змінами та доповненнями та пунктів 1.4, 3.2.1, 3.2.2 «Тимчасових методичних вказівок по кадастровому землеустрою (інвентаризації земель), які затверджені Державним комітетом України по земельних ресурсах від 04.08.1999 року (а.с.180-194).
Таким чином, наявний в матеріалах справи акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 23.11.2005 року (а.с.7), на який посилався суд першої інстанції та позивачка, як на підтвердження своїх вимог, беззаперечно не стверджує ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 самовільно зайняв частину належної позивачці на праві приватної власності земельну ділянку, а навпаки спростовується вище зазначеним висновком судової будівельно-технічної експертизи.
Оскільки матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_2 фактично використовує земельну ділянку значно більшу, ніж їй належить на праві приватної власності, і вона у відповідності до вимог ст.60 ЦПК України не довела, що відповідач самовільно зайняв частину належної їй земельної ділянки, тому суд першої інстанції помилково дійшов висновку про порушення її прав на землю.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню, як постановлене з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з ухваленням по справі нового рішення, яким у позові ОСОБА_2 слід відмовити.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити.
Рішення Хустського районного суду від 10 грудня 2007 року – скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відновлення межових знаків – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Верховного Суду України на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча :
Судді :