ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
І м е н е м У к р а ї н и
“17” листопада 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді САВРАНСЬКОЇ Т.І.
при секретарі Юрченко С.В.
за участю:
представника позивачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на підставі довіреностей від 13 жовтня 2010 року та 1 жовтня 2010 року
ОСОБА_5
заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до Державного підприємства «Санаторій «Форос», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державного управління справами, - про визнання відмови органу приватизації у наданні дозволу на приватизацію кімнати у гуртожитку і зобов’язання провести приватизацію кімнати у гуртожитку,
В С Т А Н О В И В :
Позивачі звернулись до Ялтинського міського суду АРК із зазначеним позовом в порядку цивільного судочинства і просять суд :
- Визнати дії ДП «Санаторій «Форос» щодо відмови у видачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дозволу на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 – незаконними;
- Зобов’язати ДП «Санаторій «Форос» провести приватизацію зазначеної кімнати.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачі є наймачами вказаної кімнати у гуртожитку, який зареєстрований за ДП «Санаторій «Форос», і відповідно мають право на її приватизацію у порядку, визначеному Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
У судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав із зазначених підстав.
Представник ДП «Санаторій «Форос» у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений у встановленому законом порядку.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державного управління справами на підставі довіреності ОСОБА_6 у судове засідання також не з’явилась, але надала письмові пояснення від 28 жовтня 2010 року, за змістом яких проти позову заперечувала, і, посилаючись на вимоги ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ст. ст. 3, 5, 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», наполягала на відсутності підстав для приватизації кімнати у гуртожитку до його передачі у власність територіальної громади.
Враховуючи, що представник позивачів не заперечував проти вирішення справи на підставі наявних доказів за відсутності представника відповідача, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи відповідно до ст. ст. 169 ч. 4, 224-226 ЦПК України.
Вислухавши пояснення представника позивачів, заочно з’ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 345 ЦК України фізична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна.
ОСОБА_4 і ОСОБА_3, посилаючись на те, що вони є наймачами кімнати АДРЕСА_1, просять суд зобов’язати ДП «Санаторій «Форос» провести приватизацію зазначеної кімнати у гуртожитку у відповідністю з нормами Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Особи, які беруть участь у справі, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 61 ЦПК України, визнали, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є наймачами кімнати АДРЕСА_1, де зареєстровані і проживають.
Згідно статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п’яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого житла.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4 вересня 2008 року громадяни, на яких поширюється дія цього закону, які проживають у гуртожитках, що є об’єктами права державної чи комунальної власності, мають право на приватизацію займаного житла у вигляді окремої кімнати (кількох кімнат, жилих блоків, секцій).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції Закону України від 4 вересня 2008 року № 500-VІ приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (далі – жилої площі у гуртожитках) (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
За змістом п.п. 1-3, 5 частини 1 статті 3, ст. ст. 5, 14, 18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» права мешканців гуртожитків реалізуються через передачу гуртожитків у власність територіальних громад протягом трьох років з дня прийняття цього Закону на підставі рішень органу, уповноваженого управляти державним майном, і відповідного органу місцевого самоврядування або суду, з подальшим наданням дозволів мешканцям гуртожитку на приватизацію жилих і нежилих приміщень таких гуртожитків.
Приватизація жилих приміщень (кімнат, жилих блоків, секцій) у гуртожитках, що є об’єктами права державної чи комунальної власності, здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, але з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (ст. 4).
Тобто є неможливим забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитку шляхом приватизації відповідних приміщень без дотримання правил щодо передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Як встановлено рішенням Ялтинського міського суду АРК від 27 квітня 2010 року у цивільній справі № 2-1644/2010 р., відповідачем в якій було ДП «Санаторій «Форос», і не спростовується сторонами по цій справі, домоволодіння № 3 по вул. Космонавтів у смт. Форос є гуртожитком, зареєстровано за ДП «Санаторій «Форос» і є державною власністю.
Отже, гуртожиток у власність відповідної територіальної громади не переданий, а тому щодо нього не може вирішуватись питання про приватизацію мешканцями належних до нього жилих і нежилих приміщень.
У цьому зв’язку суд також зауважує, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» до об’єктів управління державної власності належить майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами. Тобто на гуртожитки, що знаходяться у віданні державних підприємств, що забезпечують діяльність Президента України, має розповсюджуватись окремий механізм управління майном, що взагалі виключає можливість передачі такого майна у власність територіальних громад.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності представника позивачів, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. 345 ЦК України, ст. 1, п.п. 1-3, 5 частини 1 статті 3, ст. ст. 4, 5, 14, 18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4 вересня 2008 року, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції Закону України від 4 вересня 2008 року № 500-VІ, ст. 3 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до Державного підприємства «Санаторій «Форос», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державного управління справами, - про визнання відмови органу приватизації у наданні дозволу на приватизацію кімнати у гуртожитку і зобов’язання провести приватизацію кімнати у гуртожитку – відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Роз’яснити, що заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивачем апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо позивач не був присутнім у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, він може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги позивачем, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання позивачем апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Т.І. Савранська