Судове рішення 22ц-6873/10 від 07.12.2010

Судове рішення #12273189

Справа 22ц –6873/10 Головуючий у першій інстанції – Коваль В.І.

Категорія – 6 Доповідач апеляційної інстанції- Данилова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2010 року м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Данилової О.О.

суддів Шаманської Н.О., Лівінського І.В.,

при секретарі Осіпенко О.С.,

за участю прокурора Круш Т.О.,

представника відповідача – Бурназакіної О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

прокурора Заводського району м. Миколаєва

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 листопада 2008 року по цивільній справі за позовом

ОСОБА_3

до виконавчого комітету Миколаївської міської ради

про визнання права власності на нерухоме майно

У С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2008 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.

Позивачка зазначала, що є власницею трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, розташованої на першому поверсі багатоквартирного будинку. У вересні 2005 року вона отримала дозвіл на переведення житлового приміщення у нежитлове приміщення для подальшого розміщення магазину промислових товарів, розробила та узгодила проект реконструкції. Але внаслідок зміни професійної діяльності вона виконала будівельні роботи з реконструкції житлового приміщення під офісне приміщення без дозволу органів будівельного контролю( ДАБК).

Посилаючись на погодження перепланування з органами архітектурного контролю, протипожежної та санітарної безпеки, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на нежитлове офісне приміщення загальною площею 63,2 кв.м, основною 39,5 кв.м, що переобладнане з житлової квартири.

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 5 листопада 2008 року позов задоволено.

З апеляційною скаргою на судове рішення звернувся прокурор Заводського району м. Миколаєва, який просив рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Прокурор посилався на те, що суд не дослідив всіх обставин, за яких особа набуває право власності на самочинне будівництво, не визначив дійсних учасників спору та їх статус та розглянув справу з порушенням правил виключної підсудності.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_3 є власницею трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 23 вересня 2005 року № 1723 приватному підприємцю ОСОБА_3 дозволено переведення житлового приміщення в нежиле та виконання проектних та ремонтно - будівельних робіт по реконструкції приміщення. При цьому на замовника покладено обов'язок розробити та погодити робочий проект у встановленому порядку, отримати дозвіл на виконання ремонтно-будівельних робіт тощо, а також визначена низка дій, спрямованих на належну реєстрацію відповідних змін (а.с.10).

У листопаді 2007 року складено робочий проект реконструкції приміщення та благоустрою території ( а.с.7-9).

У вересні 2007 року складено технічний паспорт реконструйованого приміщення магазину, з якого вбачається, що позивачкою проведені роботи по розборці та перенесенню легких внутрішніх перегородок, улаштування нових елементів, змінені розміри окремих приміщень, перенесення та влаштування дверних прорізів, окремого виходу тощо. Зовнішні розміри приміщення не змінилися ( а.с.16-21).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка самовільно переобладнала житлове приміщення у нежитлове офісне приміщення. Оскільки такі дії узгоджені з управлінням архітектурної діяльності в м. Миколаєві, органами протипожежної та санітарної безпеки та сусідами позивачки, суд визнав за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення магазину промислових товарів за правилами статті 376 ЦК.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна за таких підстав.

Стаття 376 ЦК, якою керувався суд при вирішенні спору, містить визначення поняття самочинного будівництва, яким є споруда, інше нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Стаття 375 ЦК, яка є провісником статті 376 ЦК, передбачено право власника на здійснення перебудов , якими можуть бути реконструкція, перепланування, переобладнання, капітальний ремонт тощо.

Зміст таких робіт визначається «Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом ДЖКГ від 17 травня 2005 року №76. Право власника квартири на здійснення змін та умови переобладнання та перепланування передбачені статтею 383 ЦК та статтею 152 ЖК.

Таким чином, положення статті 376 ЦК, на відміну від вищезазначених норм, ведуть мову лише про будівництво нового об’єкту, а не про перебудову існуючого.

Тому судовий порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, як це випливає із статті 376 ЦК, не поширюється на випадки реконструкцій (перепланування) житлових приміщень, які здійснені з порушенням порядку їх проведення.

Самовільна реконструкція внутрішніх приміщень ( перепланування) нову річ не створює. Ці об’єкти вже є власністю будь-кого, а тому їх перебудова не може бути підставою для повторного визнання права власності.

Комплекс ремонтно-будівельних робіт, які здійснила ОСОБА_3, є реконструкцією (переплануванням) житлового приміщення у нежитлове, а не здійсненням самочинного будівництва в розумінні статті 376 ЦК.

Цей об’єкт вже є власністю позивачки, а тому його реконструкція, навіть якщо проведена без дотримання встановленого порядку, не може бути підставою для повторного визнання за ОСОБА_3 права власності на об’єкт нерухомості за статтю 376 ЦК.

Питання про визнання законними перебудов може бути вирішено в адміністративному порядку органом місцевого самоврядування чи його виконавчим органом в межах його компетенції.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на самовільно реконструйоване нежитлове приміщення магазину задоволенню не підлягають.

Оскільки суд першої інстанції не встановив всіх суттєвих обставин справи, не звернув належної уваги на вимоги закону та застосував норму матеріального права, яка не підлягає застосуванню, а також порушив правила виключної підсудності, рішенню суду підлягає скасуванню з ухвалення по справі нового рішення.

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Заводського району м. Миколаєва задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 5 листопада 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді:

Ў Справа 22ц –6873/10 Головуючий у першій інстанції – Коваль В.І.