Справа 22 ц- 7237/10 Головуючий у першій інстанції – Самчишина Н.В.
Категорія – 54 Доповідач апеляційної інстанції- Данилова О.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі
головуючого Данилової О.О.,
суддів Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
при секретарі Меріковій Д.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві апеляційну скаргу
ОСОБА_3
на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 червня 2010 року по цивільній справі за позовом
приватного підприємства «УкрБелВест
до ОСОБА_3
про відшкодування матеріальної шк оди
У С Т А Н О В И Л А:
1 березня 2010 рокку ПП «УкрБелВест» звернулось з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству.
Позивач зазначав, що ОСОБА_3 з квітня 2006 року по 22 жовтня 2009 року працював водієм підприємства за трудовим договором. 30 квітня 2009 року з вини водія ОСОБА_3, який керував автомобілем НОМЕР_1, сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль та причеп було пошкоджено. Вартість відновлювального ремонту складає 18771 грн.52 коп.
Посилаючись на те, що діями працівника підприємству заподіяно матеріальну шкоду, а відповідач є особою, яка на підставі договору несе повну матеріальну відповідальність, ПП «УкрБелВест» просив стягнути з ОСОБА_3 18711 грн.52 коп. матеріальної шкоди.
Змінивши підстави позову, позивач посилався на те, що ОСОБА_3 несе повну матеріальну відповідальність за автомобіль, як майно, яке отримане під звіт за разовим документом.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на відсутність підстав його відповідальності як працівника та відсутність умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей.
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 червня 2010 року позов задоволено частково. З ОСОБА_3 на користь ПП «УкрБелВест» стягнуто 11275 грн.11 коп. матеріальної шкода та судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив рішення скасувати та відмовити позивачу в позові. Апелянт посилався на невірну оцінку судом характеру правовідносин, обсягу відповідальності, ступеню його вини, а також відсутність підстав для визначення дійсного розміру заподіяної шкоди.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки автомобіль позивача пошкоджено внаслідок скоєння адміністративного, а не трудового правопорушення, то і спірні правовідносини регулюються не нормами трудового законодавства, а статтями 1166 та 1187 ЦК України. Встановивши вартість відновлювальних робіт і використаних матеріалів та вважаючи недоведеним необхідність заміни деталей, суд визначив розмір шкоди, заподіяної водієм підприємства, яка складає 11275 грн.11 коп.
Проте з такими висновками суду цілком погодитись не можна.
Передбачені статями 1166 та 1187 ЦК України підстави відповідальності особи за завдану майнову шкоду застосовуються в разі наявності між сторонами спору в деліктних зобов’язаннях.
Разом з тим, підстави, умови, порядок межі і розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану ними підприємству, установі, організації встановлені главою 1Х КЗпП України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Працівники відповідають тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах та порядку, передбаченому трудовим законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна винними протиправними діями працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди.
Відповідно до статті 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, прямо зазначених законодавством.
Випадки повної матеріальної відповідальності працівників передбачені статтею 134 КЗпП.
Відповідно до частини 1 статті 134 КЗпП умовою повної матеріальної відповідальності є укладення працівником і підприємством письмового договору про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, відповідно до правил статті 135-1 КЗпП.
Такі договори можуть укладатись лише з працівниками, які займають посади чи виконують роботи, зазначені в Переліку посад та робіт, які виконуються робітниками, з яким підприємством, установою організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженому держкомітетом РМ СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом ВЦРП від 28.12.1077 року № 447/24 ( далі –Перелік). Розширене тлумачення Переліку законом не передбачене.
Відповідно до частини 2 статті 134 КЗпП іншою умовою повної матеріальної відповідальності є одержання працівником майна чи інших цінностей під звіт за разовою довіреністю або за іншим разовим документом .
Зі змісту цієї норми вбачається, що отримання цінностей має лише разовий характер, а не є постійною операцією, яку здійснює працівник за умовами трудового договору.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 працював на ПП «УкрБелВест» на посаді водія за трудовим договором з 20 квітня 2006 року ( а.с.7). З відповідачем укладено договорі про повну матеріальну відповідальність за передані йому підзвітні цінності (а.с.10).
30 квітня 2009 року з вини водія ОСОБА_3 сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль МАЗ 5551, р/н НОМЕР_1 з причепом, р/н НОМЕР_3, зазнали пошкодження. Витрати позивача на ремонт транспортних засобів, без врахування вартості деталей, складає 11275 грн.11 коп.
Постановою судді Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 червня 2009 року ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП з застосуванням штрафу у розмірі 340 грн.( а.с.11).
З пояснень сторін вбачається, що за трудовим договором ОСОБА_3 здійснював перевезення автомобілем товарно-матеріальних цінностей, тобто додатково виконував і обов’язки експедитора.
Посада та робота експедитора передбачена Переліком, а тому умови договору про повну матеріальну відповідальність ОСОБА_3 можуть бути застосовані до тієї частини його обов’язків, які він виконував як особа, яка супроводжує товарно-матеріальні цінності, тобто як експедитора.
Посада та робота водія Переліком не передбачена. Автомобіль з причепом відповідач використовував у повсякденній роботі як знаряддя праці.
Отже, судом не встановлено підстав, передбачених статтею 135-1 КЗпП, для укладення з ОСОБА_3, як водієм, договору про повну матеріальну відповідальність.
Тому відсутні і підстави для покладення на нього такої відповідальності за збереження транспортних засобів відповідно до частини 1 статті 134 КЗпП України.
Не можна вважати обґрунтованим і посилання позивача на правила частини 2 статті 134 КЗпП України.
По-перше, як зазначалось вище, автомобіль та причеп є знаряддями праці, а не предметами, які отримує водій для зберігання. По-друге, дорожній лист, який отримує водій для здійснення перевезень, не може вважатись разовою довіреністю чи іншим разовим документом, за яким він отримує цінності під звіт.
Таким чином, судом не встановлено жодних підстав, передбачених статтею 134 КЗпП, для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємством пошкодження транспортних засобів.
За матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, ОСОБА_3 має відповідати за правилами статті 132 КЗпП в межах середнього місячного заробітку.
Середній заробіток суд визначає відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи.
За довідкою підприємства за №20 від 19 травня 2010 року ( а.с.133) виплати за останні два місяці роботи складають 604 грн.44 коп., отже, середній заробіток 302 грн.22 коп.
Доводи апелянта про те, що він напередодні звільнення не отримував заробітну плату, не мають правового значення, оскільки виходять за межі предмету позовних вимог та можуть бути вирішені окремо.
Розмір судових витрат, які має відшкодувати відповідач, колегія суддів визначає за правилами статті 88 ЦПК України пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 червня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов приватного підприємства «УкрБелВест» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного підприємства «УкрБелВест» 302 грн. 22 коп. матеріальної шкоди, заподіяної при виконанні трудових обов’язків, та 4 грн.98 коп. судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку.
Головуючий:
Судді: