Судове рішення 22ц-6334/10 від 07.12.2010

Судове рішення #12273175

Справа 22 ц –6334/10 Головуючий у першій інстанції –Тихонова Н.С.

Категорія –5 Доповідач апеляційної інстанції- Данилова О.О..

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2010 року м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Данилової О.О.

суддів Лівінського І.В., Шаманської Н.О.

при секретарі Осіпенко О.С.,

за участю позивачів ОСОБА_2, представника ОСОБА_3,

відповідачки ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_6

на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15 квітня 2010 року по цивільній справі за позовом

ОСОБА_2, ОСОБА_7

до ОСОБА_4

про визначення порядку користування спільною власністю, усунення перешкод і вселення у житлове приміщення

та зустрічним позовом про поділ спільного майна

У С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 звернулись з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_8, в якому зазначали, що є власниками по 5/36 частин двохкімнатної квартири АДРЕСА_1. Відповідачкам відповідно належить 1/3 частина та 7/18 частин цієї квартири.

Посилаючись на відсутність згоди між співвласниками про поділ спільного майна та створення відповідачами перешкод у користуванні квартирою, позивачі просили поділити спірне майно, а уточнивши позовні вимоги - визначити порядок користування спільною власністю, виділивши у їх користування кімнату площею 10,2 кв.м, відповідачам – кімнату площею 16,9 кв.м, залишивши у спільному користуванні інші побутові приміщення. Позивачі також просили вселити їх та зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні квартирою.

Відповідачка ОСОБА_6 позов не визнала та звернулась з зустрічними вимогами. Вона зазначала, що на підставі договору дарування частки, яка належала ОСОБА_8, вона є власницею 13/18 часток спірної квартири.

Посилаючись на те, що частка ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є незначною і не може бути виділена в натурі, а позивачі ухиляються від вирішення питання щодо грошової компенсації, ОСОБА_6 просила визнати за нею право на частку кожного позивача та стягнути з неї на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_7 вартість їх часток від балансової вартості квартири.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15 квітня 2010 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_7. задоволено. Позивачі вселені в квартиру та визначено порядок користування. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення скасувати та направити справу на новий розгляд. Апелянт посилається на те, що суд незаконно передав в користування позивачам житлове приміщення, площа якого не відповідає розміру їх часток, а також безпідставно відмовив в задоволенні її зустрічних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 складається з двох житлових кімнат площею 16,9 кв.м та 10, 2 кв.м, коридору - 4,7 кв.м, кухні – 7,5 кв.м, вбиральні – 1,1 кв.м, ваної кімнати – 2.2 кв. м, шафи – 0,3 кв.м ( а.с.42).

Квартира є спільної частковою власністю, ОСОБА_6 належить 15/18 часток, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 – по 5/36 часток кожному ( а.с.43).

ОСОБА_2 має постійне місце проживання у м.Севастополі, ОСОБА_7 – у м.Києві. В спірній квартирі відповідачі не проживали. Місцем постійного проживання ОСОБА_6 за реєстрацією є спірна квартира, фактично відповідачка проживає за іншою адресою.

Відповідно до частини 3 статті 358 ЦК України кожен з учасників спільної часткової власності має право на надання йому у володіння та користування тієї частики майна, яка відповідає його частці у праві власності. Якщо це неможливо, учасник має право вимагати сплати відповідної компенсації.

Судом встановлено, що частка ОСОБА_2 та ОСОБА_7 у житловій площі спірної квартири складає 3,76 кв.м на кожного, а загалом - 7,52 кв.м.

Окремої кімнати такого розміру спірна квартира не має.

Передача у користування позивачів частки спільного майна, яка перевищує їх ідеальну частку, а саме складає 10,2 кв.м, є фактичним перерозподілом часток, і без відповідної матеріальної компенсації порушує права іншого співвласника.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги статті 358 ЦК України, зокрема на наслідки неможливості передачі в користування частини майна, яка відповідає частці в спільній власності, та не обґрунтував виділення у користування позивачів кімнати, розмір якої перевищує їх ідеальну частку.

Оскільки рішення суду в цій частині позовних вимог не відповідає вимогам цивільного законодавства, воно підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про визначення порядку користування квартирою.

Рішення суду в частині вселення та усунення перешкод в користуванні відповідачка не оскаржувала.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з недоведеності умов припинення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на частку у спільному майні.

Підстави припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачені статтею 365 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність сукупності підстав, визначених частиною 1 статті 365 ЦК України, та за умови попереднього внесення позивачем на депозитний рахунок суду вартості частки, право на яку припиняється, за частиною 2 цієї норми.

При цьому розмір компенсації визначається за дійсною вартістю житлового приміщення на час розгляду справи. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку нерухомість може бути продана у даному населеному пункті ( пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок»).

Але ОСОБА_6 не обґрунтувала підстави зустрічних позовних вимог, безпідставно вважаючи це поділом спільного майна, не надала доказів наявності умов для припинення права власності відповідачів, а також доказів дійсної вартості спірної квартири.

При цьому згода відповідачки на внесення на депозит суду вартості часток позивачів, виходячи з балансової вартості спірної квартири, не може вважатись виконанням вимог частини 2 статті 365 ЦК України.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність на час розгляду справи підстав для задоволення зустрічного позову відповідає обставинам справи та вимогам цивільного законодавства.

Доводів, які б спростовували цей висновок, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення в частині зустрічного позову апеляційна скарга не містить.

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Скасувати рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15 квітня 2010 року в частині визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 та виділення в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_7 окремих приміщень квартири та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про визначення порядку користування житловим приміщенням – квартирою № АДРЕСА_1.

В іншій частині судове рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді:

Ў Справа 22 ц –6334/10 Головуючий у першій інстанції –Тихонова Н.С.