АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
Справа № 22-Ц-960-Ф/06 р. Головуючий суду першої інстанції Кухарський А.І.
Суддя-доповідач Полянська В.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2006 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - Моісеєнко Т.І.
суддів - Полянської В.О.,
Мамасуєвої Л.О.
при секретарі - Апостолові О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту рибного господарства України і Керченського морського технологічного інституту про відновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 22 березня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту рибного господарства України і Керченського морського технологічного інституту і просив відновити його на роботі на посаді доцента кафедри ОСЕН і У в Керченському морському технологічному інституті (КМТІ), стягнути заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, компенсацію за спричинення моральної шкоди у розмірі 2500 грн. Позивач також просив стягнути з відповідачів невиплачену надбавку за вислугу років за період з 01 січня 1997 року по 2002 рік, і щорічну допомогу на оздоровлення за цей же період з урахуванням коефіцієнта інфляції. Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом від 26 серпня 2005 року він був звільнений з посади доцента кафедри ОСЕН і У з 31 серпня 2005 року за ст. 36 п. 2 КЗпП України після закінчення терміну договору. Звільнення вважає незаконним, оскільки він фактично був звільнений за скороченням чисельності штату працівників, і як кандидат наук та громадян, захищений Законом України „Про соціальній захист дітей війни", має переважне право на збереження роботи. Незаконне звільнення спричинило йому моральну шкоду, внаслідок якої він захворів на ішемічну хворобу серця, що привело до моральних страждань і просив стягнути компенсацію за спричинення моральних страждань у сумі 2500 грн. Позивач також вказує, що у порушені вимог ст. 57 Закону України „Про освіту", керівництво інституту не виплатило йому надбавку за вислугу років і щорічну допомогу на оздоровлення за період з 1997 року по 2003 рік.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 22 березня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Керченського морського технологічного інституту відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення, вважаючи його таким, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Апелянт вказує, що суд неповно з'ясував обставини, які мають значення по справі і тому виводи суду не відповідають дійсної суті по справі. Суд зробив неправильні висновки про те, що його звільнено законно на підставі закінчення дії строку трудового договору. Вважає, що суд не врахував ті обставини, що відповідач надав довідку про заборгованість по виплаті надбавки за вислугу років, та щорічної допомоги на оздоровлення за період з 1997 року по 2003 рік, чим фактично визнав позов у цій частині. На думку апелянта, рішення суду про відмову у задоволенні його позову про стягнення моральної шкоди не відповідає вимогам ст. 237-1 КЗпП України.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача, перевіривши матеріали справи й обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність, після призначення пенсії відповідно до цього Закону наукові (науково-педагогічні) працівники можуть працювати за строковим трудовім договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та займатися підприємницькою діяльністю.
Згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 за № 43, позивач звільнений з 17 березня 2000 року за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію науковця. В період з 2000 року по 2005 рік з ОСОБА_1 укладався контракт про роботу на певний строк (а.с. 24).
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви ОСОБА_1від 30 червня 2004 року, між ним та відповідачем був укладений трудовий договір, згідно якого позивач приймався на посаду доцента кафедри ОСЕН і У до Керченського морського технологічного інституту на строк з 01 вересня 2004 року по 30 серпня 2005 року (а.с. 42). Проти факту прийому до роботи по строковому трудовому договору не заперечував позивач.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудові договори за погодженням сторін можуть бути укладені на визначений строк. Важливою умовою укладання такого договору є погодження сторін.
Як вбачається з матеріалів справи ця умова додержана.
Згідно п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору.
Наказом НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнений з посади за п. 2 ч.1 ст.36 КЗпП України з 31 серпня 2005 року по закінченню строку договору (а.с. 25,43). За цих підстав звільнення ОСОБА_1здійснено відповідно до вимог трудового законодавства. Колегія судців погоджується з рішенням суду першої інстанції про законність звільнення позивача і вважає висновки суду обґрунтованими.
Доводи апелянта, що фактично його було звільнено на підставі скорочення чисельності штату працівників Керченського морського технологічного інституту суду не доведені, спростовуються матеріалами справи, тому колегія суддів вважає їх безпідставними і не може прийняти до уваги.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач
також пропустив строк звернення до суду за поновленням на роботі, встановлений ст. 233 КЗпП України терміном один місяць і не надав суду доказів, що строк пропущений з поважних причин.
Так з матеріалів справи вбачається, що наказ про звільнення позивача був виданий 26 серпня 2005 року, копію цього наказу отримав 28 серпня 2005 року, трудову книжку отримав у середині вересня 2005 року, а до суду з заявою про поновлення на роботі звернувся 09 лютого 2006 року.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України, середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачується тільки в разі винесення рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України підставою для стягнення моральної шкоди є порушення власником або уповноваженим ним органом законних прав працівника, які призвели до моральних страждань.
Оскільки суд першої інстанції не встановив порушення трудових прав ОСОБА_1і не задовольнив вимоги позивача про відновленні його на роботі, то і відмова у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення компенсації за спричинення моральної шкоди є обґрунтованою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених ст. 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних заходів» № 1994-IV від 09 вересня 2004 року, визнаються кредиторською заборгованістю Державного бюджету України виплати, встановлені ст. 57 Закону України «Про освіту»
Відповідно до ст. 2 цього Закону кредиторська заборгованість Державного бюджету України, встановлена ст. 1 цього Закону, є обов'язковою до погашення і погашається протягом п'яти років рівними частинами шляхом включення цих видатків відповідними законами України про державний бюджет України починаючи з 2005 року у вигляді окремих цільових субвенцій з Державного бюджету України відповідним місцевим бюджетам або безпосередньо з Державного бюджету України для категорій працівників, що фінансуються з Державного бюджету України.
З матеріалів справи вбачається, що дійсно ОСОБА_1 не проведені виплати, передбачені ст. 57 Закону України «Про освіту»: щомісячна надбавка за вислугу років та допомога на оздоровлення виплачувалась не в повному обсязі за недостатністю фінансування з Державного бюджету.
Відповідно доданих до справи документів Керченський морський технологічний інститут, відповідно до Закону України № 1994-1V від 09 вересня 2004 року, нарахував заборгованість по виплаті щомісячної надбавки за вислугу років у сумі 2164 грн. 78 коп. і допомоги на оздоровлення у сумі 1088 грн. 60 коп., яка визнана кредиторською заборгованістю Державного бюджету України. Ця заборгованість повинна погашатися відповідно до «Порядку погашення кредиторської заборгованості державного бюджету педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення», затвердженого постановою КМУ від 19 вересня 2005 року № 934.
Згідно п. З цього Порядку особам, які працювали у 1997-2002 роках на посадах педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів та установ, у тому числі за сумісництвом, і звільнилися або вийшли на пенсію, заборгованість погашається один раз на квартал за їх заявою , поданою закладу чи установі, в яких вони працювали та які їм нарахували виплати.
З пояснень ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції встановлено, що він надав
заяву до Керченського морського технологічного інституту про виплату заборгованості, а
з матеріалів справи вбачається, що у грудні 2005 року по надходженні коштів з
Державного бюджету позивачу на підставі Закону України «Про реструктуризацію
заборгованості з виплат, передбачених ст. 57 Закону України «Про освіту» педагогічним,
науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних заходів» була
виплачена сума заборгованості за 1997 рік у розмірі 319 грн. 28 коп. Ці обставини позивач не заперечував.
Тобто, на момент звернення позивача до суду, заборгованість з надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення почала погашатися.
Згідно з Законом України від 04 лютого 2003 року № 491 «Про індексацію грошових доходів населення» та Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050 «Про компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» індексація та компенсація на виплати відповідно до Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених ст. 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних заходів» не нараховуються.
За таких підстав, вважає колегія суддів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову про нарахування індексації і компенсації на суму заборгованості надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення.
Судова колегія вважає, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст. 213 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому скарга задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія судів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 22 березня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.