АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2010 року м.Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :
головуючої : Готра Т.Ю.,
суддів : Кеміня М.П., Панько В.Ф.,
при секретарі : Янкович К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду від 22 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 до Діловецької сільської ради Рахівського району, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Рахівської державної нотаріальної контори, 3-х осіб КП «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради, служби у справах дітей Рахівської РДА про визнання права власності на спадкове майно та визнання недійсними довіреності та договорів дарування, позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Діловецької сільської ради, КП «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради про визнання права власності на спадкове майно,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 В особі представника ОСОБА_6 звернулися до суду з даним позовом.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що після смерті у березні 1997 року ОСОБА_4, який був чоловіком та батьком позивачів, залишилося спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1.
Факт належності вказаного спадкового майна ОСОБА_4 стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 03.06.1988 року за №1669 нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори.
У вересні 2007 року позивачка ОСОБА_5 звернулася до виконкому Діловецької сільської ради Рахівського району з заявою про перереєстрацію на неї та її матір вказаного житлового будинку і видачу їм, як спадкоємцям першої черги спадкоємців за законом, правовстановлюючого документу на цей будинок, на що їм було відмовлено з підстав пропуску ними строку на прийняття спадщини.
Посилаючись на те, що спадщину за померлим ОСОБА_4 вони прийняли в установлений законом строк, а саме фактично вступили в управління і володіння спадковим майном, які проявилися в тому, що відповідно до усної домовленості між ними та ОСОБА_6, остання за їхні кошти, з їх дозволу та погодження утримувала вказаний спадковий будинок, вела за ним догляд, оскільки ОСОБА_4 є особою похилого віку, а ОСОБА_5 інвалідом другої групи дитинства, у зв’язку з чим провадити ці дії особисто вони були не в змозі, тому просили визнати за ними право власності на все спадкове майно, в тому числі на вказаний житловий будинок, що належало на праві приватної власності померлому ОСОБА_4.
Під час розгляду справи позивачі збільшили позовні вимоги і просили поновити строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права та визнати недійсним доручення, посвідчене 17.10.1995 року за реєстраційним №22 секретарем виконкому Діловецької сільської ради Рахівського району Закарпатської області від імені ОСОБА_4, 1918 року народження, на ім»я гр.-ки ОСОБА_7 для оформлення договору дарування житлового будинку на ім»я ОСОБА_2, з тих підстав, що у вказаному дорученні відсутній власноручний підпис ОСОБА_4, і згідно із відомостями, зазначеними у журналі вчинення нотаріальних дій за 1995 рік по Діловецькій сільській раді, за реєстровим №22 виготовлено і посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4, підпис за якого вчинила сільський голова, яка є відповідачем по справі ОСОБА_1
За цих обставин також просили визнати недійсними договір дарування, укладений 08.12.1995 року між ОСОБА_7, як представником ОСОБА_4, та ОСОБА_2, посвідчений у Рахівській державній нотаріальній конторі за №2210, та договір дарування, укладений 06.12.2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як представником неповнолітнього ОСОБА_3, посвідчений у Рахівській державній нотаріальній конторі за №1660, за якими вище вказаний житловий будинок було подаровано ОСОБА_2, а згодом неповнолітньому ОСОБА_3
У березні 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Діловецької сільської ради Рахівського району, КП «БТІ» Рахівської райради про визнання права власності на житловий будинок, посилаючись на те, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1, ще за життя ОСОБА_4 08.12.1995 року, був подарований ОСОБА_2, родина якого вступила у володіння та користування майном, яким продовжує користуватися до теперішнього часу. Та, що саме родиною ОСОБА_2 у 1998 році було проведено реконструкцію вказаного будинку у два магазини, які з 1998 року по 2005 рік знаходилися в оренді підприємців.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 за життя подарував ОСОБА_2 саме спірний житловий будинок, який на той час значився під АДРЕСА_1, але посадові особи Діловецької сільської ради Рахівського району використавши зміну нумерації будинків зробили ще один віртуальний будинок АДРЕСА_1, який нібито належить відповідачам, а подарованого будинку взагалі не існує, та з урахуванням того, що спірним майном вони користуються вже більше 13 років, просили з підстав невизнання права власності на це майно та за набувальною давністю визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Рішенням Рахівського районного суду від 22 жовтня 2010 року позов ОСОБА_4 і ОСОБА_5 задоволено, а у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, просять скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відмовити, а їхній позов задовольнити.
У судовому засіданні ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_9 апеляційну скаргу підтримали.
Представники ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за дорученнями – ОСОБА_6 і ОСОБА_10, а також представники Діловецької сільської ради Рахівського району, Рахівської державної нотаріальної контори, 3-х осіб КП «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради та служби у справах дітей Рахівської РДА у судове засідання не з»явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно з ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_1, їх представника ОСОБА_9, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 і ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, шляхом утримання такого в належному стані через ОСОБА_6, а тому дійшов висновку про визнання за ними права власності на все спадкове майно, в тому числі на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, та визнання недійсними доручення і договорів дарування вказаного житлового будинку.
Проте, колегія суддів із висновком суду першої інстанції погодитись не може з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4, який був чоловіком та батьком позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом був спадкоємцем майна померлої ОСОБА_11, яке складалося із житлового будинку АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер.
Відповідно до ст.549 ЦК України (в редакції 1963 року), чинної на момент відкриття та прийняття спадщини за померлим ОСОБА_4, спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, як у разі подання ним у шестимісячний строк відповідної заяви до державної нотаріальної контори, так і в разі фактичного його вступу в управління або володіння спадковим майном, тобто вчинення відповідних дій.
Однак ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спадщину за померлим ОСОБА_4 в установлений законом строк не прийняли, а саме не подали до державної нотаріальної контори відповідної заяви та не вступили особисто в управління або володіння спадковим майном, зокрема вище вказаним будинком, оскільки чинним законодавством на момент відкриття та прийняття спадщини за померлим ОСОБА_4, прийняття такої через інших осіб не передбачалося, тобто спадкоємець особисто зобов’язаний був вчинити певні дії, як це було передбачено ст.549 ЦК України (в редакції 1963 року), які б свідчили про прийняття спадщини саме ним. Тому суд першої інстанції помилково дійшов висновку про прийняття спадщини за померлим ОСОБА_4 його дружиною та донькою шляхом утримання вказаного майна їх представником ОСОБА_12
Оскільки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в установлений законом строк спадщину за померлим ОСОБА_4 не прийняли, тому суд першої інстанції також помилково дійшов висновку про визнання за ними права власності на вказане спадкове майно, у зв’язку з чим безпідставно визнав недійсними довіреність і договори дарування від 08.12.1995 року та від 06.12.2000 року щодо вказаного будинку, так як такими права позивачів не порушуються.
Стосовно позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, то такий підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, просять визнати за останнім право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 96 кв.м. разом з надвірними прибудовами та господарськими спорудами, що належав в цілій частині на праві приватної власності померлому ОСОБА_4 з підстав невизнання такого права ОСОБА_3 позивачами ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а також за набувальною давністю, оскільки вказаним майном вони володіють та користуються з 1995 року.
Що стосується підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на вказаний житловий будинок за набувальною давністю, то колегія суддів констатує, що відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, тобто з 01 січня 2001 року, а тому визнати право власності за набувальною давністю суд може не раніше 01 січня 2011 року. Таким чином, відсутні передбачені законом підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на вказане майно за набувальною давністю.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право осопрюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Оскільки право власності неповнолітнього ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок, який належить йому на підставі договору дарування від 06.12.2000 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, де остання діяла від імені свого неповнолітнього сина, не визнається ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з підстав невідповідності загальної площі вказаного будинку та його нумерації, так як згідно договору дарування ОСОБА_3 належить будинок АДРЕСА_1, загальною площею 26,7 кв.м., а померлому ОСОБА_4 належав житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 96 кв.м., то колегія суддів констатує, що матеріалами справи встановлено, що померлому ОСОБА_4 належав тільки один житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 96 кв.м., і іншого будинку, ніж того, що ОСОБА_4 був подарований ОСОБА_2, а згодом останнім був подарований ОСОБА_3, не існує.
Таким чином, колегія суддів вважає, що за ОСОБА_3 слід визнати право власності на спірний будинок.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, яким у позові ОСОБА_4 та ОСОБА_5 слід відмовити відмовити, а позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, а також їхню апеляційну скаргу задовольнити, оскільки суд першої інстанції постановив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, 392 ЦК України, колегія суддів,
р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – задовольнити.
Рішення Рахівського районного суду від 22 жовтня 2010 року – скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 до Діловецької сільської ради Рахівського району, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Рахівської державної нотаріальної контори, 3-х осіб КП «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради, служби у справах дітей Рахівської РДА про визнання права власності на спадкове майно та визнання недійсними довіреності і договорів дарування – відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 – задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 96 кв.м. з надвірними прибудовами та господарськими спорудами, що належав в цілій частині на праві приватної власності ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча :
Судді :