справа № 2 - 69 / 2007

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

04 квітня 2007 року                  Золочівський районний суд Львівської області

в складі судді                            Гуляка В.В.

при секретарі                            Захарчук Н.Я.

особи, які беруть участь у розгляді справи :

позивач : ОСОБА_1;

представник позивача : адвокат ОСОБА_3.;

відповідач : Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива»;

представник відповідача : Янків Ігор Миколайович;

третя особа на стороні відповідача : ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Золочівського районного суду

Львівської області справу за позовом ОСОБА_1. до ТзОВ «Нива» про визнання

незаконним наказу про звільнення із роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітку за

час вимушеного прогулу і стягнення моральної шкоди,

 в с т а н о в и в:

Наказом № 57 від 31 березня 2006 р. ОСОБА_1. звільнений із посади охоронника майна ТзОВ «Нива», на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (за скороченням штату і чисельності працівників) із 31 березня 2006 p..

У пред'явленому позові позивач просить визнати незаконним вищевказаний наказ про розірвання із ним трудового договору, поновити його на роботі охоронником майна в ТзОВ «Нива», стягнути із відповідача ТзОВ «Нива» 105 грн. заробітку за час його вимушеного прогулу за період із 31.03.2006 р. по 10.04.2006 р. і стягнути із відповідача 1500 грн. завданої йому незаконним звільненням моральної шкоди. В обґрунтування позову покликається позивач на те, що звільнений він із роботи незаконно. Так, трудовий договір за яким він працював охоронником майна був укладений на невизначений строк. Він не був попереджений належним чином за 2 місяці про майбутнє його звільнення. Відповідачем не було враховано його переважного права на залишення на роботі перед іншими працівниками, зокрема те, що він був одруженим і мав на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4, 2002 р.н., який хворів, у сім'ї він, тобто позивач, був єдиним годувальником, на займаній посаді він працював більш тривалий час ніж інші працівники, які залишились на роботі. При звільненні йому не було запропоновано іншої роботи, хоча така можливість була. Його звільнення не було погоджено з профспілковим комітетом. На день звільнення в штатному розписі ТзОВ «Нива» не було змін чисельності працівників і тому не існувало правових підстав для звільнення за ст. 40 п.1 КЗпП України. Незаконними діями відповідача щодо його звільнення із роботи йому було завдано моральної шкоди, яка проявилась в тому, що він зазнав порушення своїх законних трудових прав, зазнав стійкого дискомфорту, був змушений шукати іншу роботу, втратив заробіток і був змушений позичати гроші на прожиття і на лікування хворого сина, по даний час відчуває невпевненість у майбутньому матеріальному забезпеченні сім'ї.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали і також зазначили, що замість позивача на роботу були прийняті інші працівники, і 31.03.2006 р. фактичного скорочення штату і чисельності працівників у товаристві не відбулося. Місячний строк для звернення до суду із позовом позивач пропустив із поважних причин, оскільки із таким позовом він спочатку звернувся у квітні 2006 p., але цю позовну заяву було повернено у зв'язку із її недоліками. Ухвалу від 18 липня 2006 р. про повернення позовної заяви він оскаржив у апеляційний суд і чекав апеляційного розгляду справи, але з

незрозумілих для нього причин апеляційного розгляду не було. Крім цього із питаннями про своє незаконне звільнення він звертався до прокурора Золочівського району Л/о і чекав на результати розгляду його заяви прокурором.

Представник відповідача Янків І.М. позову не визнав і пояснив, що позов є безпідставним і до задоволення не підлягає. Так, наказом № 21 від 30.01.2006 р. із штатного розпису ТзОВ «Нива» було виведено 22 робочих місця охоронників майна. Наказом № 22 від 31.01.2006 р. усіх охоронників майна товариства було попереджено про таке вивільнення працівників через 2 місяці. Із цим наказом позивач був ознайомлений цього ж дня 31.01.2006 р. і особисто про це розписався на зворотній стороні наказу. Наказом № 24/Б від 31.01.2006 р. було внесено зміни в штатний розпис товариства і встановлено чисельність охоронників майна в кількості 13 осіб. Цим же наказом затверджено новий штатний розпис, який визначено до введення в дію із 01 квітня 2006 р.. Про заплановане вивільнення і про фактичне вивільнення працівників у товаристві було своєчасно і належним чином повідомлено Золочівський районний центр зайнятості. Після 2-х місяців після попередження наказом № 57 від 31.03.2006 р. позивача та інших охоронників майна було звільнено на законних підставах. При звільнення було враховано усі обставини щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі перед іншими аналогічними працівниками. Усім звільненим працівникам було запропоновано інші посади в товаристві, однак позивач сам відмовився іти на будь-яку іншу посаду через відсутність необхідних знань. Питання звільнення позивача із профспілковим комітетом не погоджувалось, оскільки у товаристві немає і не було профспілкового комітету, а запис у наказі № 57 від 31.03.2006 р. про те, що підставою для звільненні позивача є протокол засідання профспілкового комітету є автоматичною помилкою вчиненою при підготовці проекту наказу. Юридичне і фактичне вивільнення охоронників майна у товаристві дійсно відбулося, в штатний розпис працівників товариства були внесені зміни і такі зміни були затверджені, тому покликання позивача, про те, що на місце його робити були прийняті інші особи є безпідставними. Із наказом по своє звільнення від 31.03.2006 р. позивач був повідомлений своєчасно, отримав трудову книжку і уже 10.04.2006 р. влаштувався на іншу роботу. Із питанням про звільнення позивач в суд звернувся лише у жовтні 2006 р. і тому пропустив місячний трок для звернення до суду.

Третя особа ОСОБА_2. у судове засідання повторно не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Оцінивши докази по справі суд вважає, що позов до задоволення не підлягає з таких підстав.

З досліджених доказів, судом встановлено, що позивач із 21.07.2005 р. по 31.03.2006 р. працював у ТзОВ «Нива» на'посаді охоронника майна, що підтверджується копією наказу № 123/Г від 18.07.2005 р. про прийняття на роботу, копією наказу № 57 від 31.03.2006 р. про звільнення із роботи і копією трудової книжки позивача. Звільнений він з ініціативи власника на підставі ст.40 п.1 КЗпП України.

Суд враховує, що наказом № 21 від 30.01.2006 p..із штатного розпису ТзОВ «Нива» було виведено 22 робочих місця охоронників майна. Наказом № 24/Б від 31.01.2006 р. було внесено зміни в штатний розпис товариства на 2006 р. і встановлено чисельність охоронників майна в кількості 13 осіб. Цим же наказом затверджено новий штатний розпис, який визначено до введення в дію із 01 квітня 2006 p.. Додаток до штатного розпису на 2006 р. затверджений директором товариства. Про заплановане вивільнення і про фактичне вивільнення працівників у товаристві було відповідно 31.01.2006 р. і 31.03.2006 р. повідомлено Золочівський районний центр зайнятості, що підтверджується звітностями по товариству.

Таким чином, судом встановлено, що у ТзОВ «Нива» дійсно відбулось скорочення чисельності працівників за посадами охоронників майна товариства. Доводи ж позивача про те, що фактичного вивільнення охоронників майна у товаристві 31.03.2006 р. не відбулося і що на його місце були прийняті інші працівники, жодним чином не підтверджується.

Із наказу № 22 від 31.01.2006 р. вбачається, що усіх 28 охоронників майна цього товариства було попереджено про таке вивільнення працівників через 2 місяці. Із цим

наказом № 22 позивач був ознайомлений цього ж дня 31.01.2006 р. під розписку, що підтверджується його особистим підписом на зворотній стороні наказу і цей підпис позивачем визнається.

Крім цього, у самій позовній заяві позивач зазначає, що був повідомлений 31.01.2006 р. відповідачем про своє майбутнє скорочення. У колективному зверненні від 06.02.2006 р. працівників охорони ТзОВ «Нива», серед яких є і позивач, що адресоване прокурору Золочівського району, також зазначається, що усі вони 31.01.2006 р. були попереджені про те, що будуть звільнені після 2-х місячного терміну.

Свідки ОСОБА_5. і ОСОБА_6. показали, що позивач був присутнім 31.01.2006 р. при оголошенні наказу № 22 про попередження про майбутнє звільнення, наказ чув і розписався про ознайомлення. Усім попередженим працівникам було запропоновано в разі бажання працювати на інших посадах у товаристві чи при наявності переваг на залишення на цій посаді, звернутись у відділ кадрів товариства і мати із собою дипломи про кваліфікацію. Позивач на іншу роботу не погоджувався і жодних документів не подавав.

Свідок ОСОБА_7показав, що працівникам товариства, перед звільненням виконавчий директор пропонував бажаючим іти працювати на інші посади, однак ніхто на іншу роботу не погоджувався.

Свідки ОСОБА_8. і ОСОБА_9. показали, що попередженим про звільнення працівникам виконавчий директор товариства пропонував іти працювати на інші посади в товаристві.

Таким чином, не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що він не був попереджений за 2 місяці про своє майбутнє звільнення і що йому не було запропоновано іншої роботи в товаристві.

Із оспорюваного позивачем наказу № 57 від 31.03.2006 р. вбачається, що цим наказом за скороченням чисельності працівників звільнено було 11 охоронників майна товариства і цей наказ зачіпає інтереси позивача лише в частині щодо його звільнення із роботи.

Довідкою № 12 від 07.03.2007 р. ТзОВ «Нива» та особовими карточками осіб, які станом на 31.03.2006 р. працювали охоронниками майна товариства підтверджується, що при звільненні позивача враховувались переваги працівників, які давали підстави бути залишеними при скороченні чисельності таких працівників. Судом не отримано доказів того, що позивач відповідно до ст. 42 КЗпП України мав переважне право на залишення на роботі в порівнянні із тими працівниками, що звільнені не були. Зокрема, відсутні дані про те, що позивач володів більш високою кваліфікацією чи продуктивністю праці, або ж були обставини, які при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надавали йому переваги в залишенні на роботі.

Довідкою ТзОВ «Нива» № 11 і довідками Золочівської районної ради профспілок працівників АПК від 09.08.2006 р. і № 1 від 02.02.2007 р. підтверджується, що у ТзОВ «Нива» профспілкової організації немає і про членство позивача в такій організації нічого не відомо. Як пояснив у .судовому засіданні сам позивач він не являвся членом профспілкової організації в товаристві і про існування профспілкової організації йому нічого не відомо.

Таким чином, є необгрунтованими також доводи позивача про те, що при звільненні він Мав переважне право на залишення на роботі, і що його звільнення із роботи повинно було погоджуватись із профспілковою організацією товариства.

Крім цього, судом встановлено, що позивач пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду із позовом щодо звільнення із роботи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такого позову.

При цьому суд враховує, що звільнений позивач із роботи 31.03.2006 p., із наказом про своє звільнення був ознайомлений своєчасно, отримав трудову книжку і 10.04.2006 р. влаштувався на іншу роботу. В суд же він із даним позовом звернувся 17.10.2006 p., тобто більш як через 6 місяців після звільнення. Заява позивача про поновлення такого строку до задоволення не підлягає, оскільки судом не отримано підтверджень поважності причин пропуску строку, як-то хвороба позивача, перебування у відрядженні чи у відпустці,

виконання державних чи громадських обов'язків, або ж інші об'єктивні обставини, які позбавляли позивача можливості своєчасно звернутися в суд.

Такі мотиви позивача як попереднє його звернення в суд у квітні 2006 р. із аналогічною позовної заявою та попереднє його звернення до прокурора Золочівського району із заявою про перевірку законності звільнення із роботи, суд поважними причинами пропуску строку не вважає. Тут, зокрема судом враховується, що позивач дійсно 26.04.2006 р. подавав у Золочівський районний суд Л/о позовну заяву щодо свого звільнення, однак така позовна заява предметом судового розгляду не являлась і ухвалюю судді від 18 липня 2006 р. була йому повернена по причині неналежного оформлення і не усунення цих недоліків у визначений судом строк. Така ухвала судді позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалась і доводи позивача про те, що він чекав на апеляційний розгляд справи є необгрунтованими і на увагу не заслуговують.

Із матеріалів прокуратури Золочівського району Л/о вбачаться, що в прокуратуру позивач звертався ще 06.02.2006 р, тобто до свого звільнення із роботи. Предметом прокурорської перевірки факт звільнення позивача із роботи 31.03.2006 р. не був, оскільки до завершення такої перевірки 06.03.2006 р. позивач на роботі ще працював. Тому є безпідставними і не заслуговують на увагу покликання позивача на те, що він чекав на результати реагування прокурора щодо його, тобто позивача, звільнення із роботи і результати прокурорської перевірки взнав лише тепер.

Суд вважає, що наведені позивачем обставини щодо пропуску строку звернення до суду із розглядуваним позовом були зумовлені суб'єктивною поведінкою позивача, яка залежала від нього самого.

Таким чином, оскільки відсутні підстави для визнання незаконним звільнення позивача із роботи і для поновлення його на роботі, тому для стягнення із відповідача в користь позивача заробітку за час вимушеного прогулу і стягнення моральної шкоди немає жодних законних підстав.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, ст.ст. 21, 40, 42, 43-1, 49-2, 232, 233, 234,

237-1 КЗпП України, суд -

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1до ТзОВ «Нива» про визнання незаконним наказу про звільнення із роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу і стягнення моральної шкоди.

Стягнути із ОСОБА_1у користь Територіального управління ДСА у Львівській області 7, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через Золочівський районний суд Львівської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.