Справа № 2-3174-1/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 листопада 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого – судді Соколової В.В.
при секретарях: Іконніковій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, Солом’янська районна в м. Києві державна адміністрація, Орган опіки та піклування Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
в с т а н о в и в:
Позивач 16.03.2010 розу звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить (з урахуванням уточнень від 08.09.2010 року):
• визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3, втратившими з 10.11.2008 року право користування жилим приміщенням у кімнаті площею 10,9 м 2 в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1;
• визнати недійсним видане ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 28.04.2009 року (а.с.1-2,36-37,73-75).
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач та її неповнолітній син не проживають в кімнаті виділеній в користування відповідачу рішенням суду, оскільки відповідач в 2004 році вибула з неї добровільно, забравши свої речі та особисте майно. При цьому позивачем ніколи не чинились перешкоди відповідачу у користуванні спірним приміщенням, та витрати пов’язані з утриманням житла також здійснюються виключно позивачем. В зв’язку чим позивач вважає, що відповідач та її неповнолітній син, в порядку ст.ст. 71,72 ЖК України, втратили право користування житловим приміщенням з 10.11.2008 року(тобто з моменту розподілу особових рахунків), а тому видане свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 28.04.2009 року на ім’я відповідача просить визнати недійсним.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила задовольнити позов.
Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечували проти позову з підстав наявності перешкод у користуванні спірною житловою площею, які чиняться позивачем, що встановлено рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 10.11.2008 року та здійснення відповідачем витрат на утримання житла та сплату комунальних послуг. Крім того відповідач та її представник посилаються на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки в позовні заяві зазначається дата вибуття 2004 рік та на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 24.04.2010 року, яким встановлено, що початок перебігу шестимісячного строку, з якого потрібно обраховувати період не проживання у спірному житловому приміщенні з 12.01.2009 року, отже до моменту приватизації пройшло 2 місяці, а не більше 6-ти. Стосовно позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло вважають такими, що заявлені до неналежних відповідачів. А тому просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Треті особа своїх представників в судове засідання не направили, про день та час слухання справи повідомлялись належним чином (а.с.43,106,118,119).
Солом’янська районна в м. Києві державна адміністрація листами від 02.09.2010 року та від 30.09.2010 року просили слухати справу у відсутності їх представника та надали пояснення з приводу предмету позову, в яких зазначається про дотримання вимог чинного законодавства України при видачі відповідачу свідоцтва про право власності на житло, на підтвердження чого також було представлено суду копію приватизаційної справи (а.с.61-62,63-71,93-94).
Таким чином, суд, вважає можливим ухвалити рішення у відсутності представників третіх осіб на підставі наявних у справі доказів.
Вислухавши пояснення сторін, покази свідків, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що станом на 24.10.2003 року за даними ДЕЖ-908 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані позивач, відповідач, їх син ОСОБА_4 та неповнолітній син відповідача – ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.36).
Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 10.11.2008 року ОСОБА_2 та її неповнолітньому сину ОСОБА_3 виділено у користування кімнату площею 10,9 м2 в квартирі АДРЕСА_2 та зобов’язано Солом’янську районну в м. Києві державну адміністрацію укласти з нею окремий договір найму на вказану кімнату.
При постановлення даного рішення судом встановлено, що ОСОБА_1, який зареєстрований в спірній квартирі з 1986 року, з 2002 року перешкоджає проживанню в квартирі позивачу та неповнолітньому сину позивача від другого шлюбу. Позивачем у вказаній справі була ОСОБА_2, а її неповнолітній син ОСОБА_3.(а.с.46-47,67-68).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.01.2009 року вказане рішення суду залишено без змін і відповідно набрало законної сили (а.с.48,65).
Відповідно до ст. 61 ч. 3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь та самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином факт наявності у відповідача та її неповнолітнього сина перешкод у користуванні спірним житлом, які чиняться позивачем протягом 2002-2008 р.р. є встановленим та не підлягає доказуванню.
З довідки ВСП «Грушківське» від 11.03.2009 року вбачається, що квартира АДРЕСА_2 є квартирою спільного заселення сім Ч ями наймачів: позивача та відповідача(а.с.65), а отже рішення суду від 10.11.2008 року було виконано.
Згідно відповідей на запит суду малолітній ОСОБА_3 перебуває на обліку в дитячій поліклініці № 5 Святошинського району м. Києва з 2002 року та відповідачу видавались лікарні листи до січня 2008 року (а.с.82). В дитячих поліклініках Солом’янського району м. Києва ОСОБА_3 на обліку не перебуває (а.с.76,78,80).
Проте, відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону здоров’я» Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Отже вказані обставини не свідчать про відсутність відповідача та її неповнолітнього сина за місцем реєстрації.
Судом, в порядку ст. 59 ЦПК України, не беруться до уваги копії листків непрацездатності видані на ім’я відповідача, які представлені в якості доказів у справі представником позивача, оскільки невідомо джерело їх отримання представником позивача (а.с.108-111).
Допитані в судовому засідання свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які проживають у сусідніх квартирах засвідчили факт відсутності відповідача за місцем реєстрації з 2002 року. Свідок ОСОБА_7, яка є матір’ю позивача, також стверджувала про залишення відповідачем спірної житлової площі в лютому 2002 року, проте здійснення за рахунок відповідача ремонтних робіт нею не заперечувалось.
Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які перебувають у дружніх стосунках з родиною відповідача засвідчили наявність перешкод у користуванні відповідачем спірним житлом, які мають вираз у створенні позивачем та його дружиною конфліктних ситуацій, а також факти здійснення за рахунок відповідача в 2009 році ремонтних робіт у спірній квартирі, наявності особистих речей відповідача у ній та періодичне проживання відповідача у спірній кімнаті. Свідок ОСОБА_12 яка є сестрою відповідача дала аналогічні покази.
Таким чином суд приходить до висновку, що факт відсутності відповідача та її неповнолітнього сина в період 10.11.2008 року по теперішній час без поважних причин не знайшов свого підтвердження, а здійснення відповідачем за власний рахунок ремонтних робіт у спірному житловому приміщення свідчить про здійснення нею витрат на утримання даного житла.
Також судом встановлено, що Розпорядженням Органу приватизації № НОМЕР_1 від 13.03.2009 року було задоволенно прохання відповідача про передачу у власність 39/100 частин АДРЕСА_3 та видано свідоцтво про право власності на вказане житло (а.с.121).
Отже з дня встановлення рішенням Солом’янського районного суду м. Києва факту наявності у відповідача та її неповнолітнього сина перешкод у користуванні спірним житлом і до моменту його приватизації проміжок часу становить 4 місяці і 3 дні, тобто строк потягом якого в порядку ст. 71 ЖК України зберігається право користування житловим приміщенням при тимчасовій відсутності наймача або членів його родини.
Крім того, статті 71,72 Житлового Кодексу України, якими обґрунтовує свої позовні вимоги позивач, регулюють питання збереження і втрати права користування жилим приміщенням наймачем або членів його сім Ч ї. Тобто їх дія на правовідносини щодо користування жилими приміщеннями, що перебувають у приватній власності не поширюється.
Згідно ст. 9 ч. 3 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
А відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Аналогічне положення міститься і в ч. 1 ст. 321 ЦК України, а згідно ч. 2 особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Відповідно, і позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло з підстав втрати на момент його видачі відповідачем та її неповнолітнім сином права користування житловим приміщення задоволенню не підлягають. До того ж в порядку ст. 8 ч.1,3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами,у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд на підставі їх рішення. Свідоцтво про право власності, в контексті ст.8 ч.5 цього Закону, лише засвідчує факт здійснення передачі житлової площі державного житлового фонду у приватну власність громадян. Отже свідоцтво про право власності не є правочином, а тому не підлягає визнанню недійсним окремо від рішення відповідного органу.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 71,72 ЖК України, ст.1,5,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 3-11,59,60,88, 209,212-215,218 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, Солом’янська районна в м. Києві державна адміністрація, Орган опіки та піклування Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Солом’янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя