Справа № 2-2196/10  

  Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України  

  18 листопада 2010  року  

Новокаховський міський суд Херсонської області в складі:  

головуючого судді: Непомнящої Н.О.  

при секретарі: Транчуковій О.С.  

з участю позивача: ОСОБА_1  

представника позивачки ОСОБА_2  

відповідача: ОСОБА_3  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нова Каховка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про  поділ спільного майна подружжя, -  

в с т а н о в и в:  

  Позивачка звернулася до суду із позовом, посилаючись на те, що з 18.02.1992 по 06.08.2010 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого, 10.12.2009 року було придбано автомобіль ВАЗ 210994-20. Після розірвання шлюбу добровільно відповідач відмовляється поділити спільне майно подружжя. На підставі викладеного, просить поділити спільне сумісно майно – автомобіль ВАЗ 210994-20 шляхом присудження автомобіля в натурі відповідачу із стягненням на її користь ? частки його вартості на момент його купівлі, враховуючи, що особисто не використовувала цей автомобіль в сумі 27 340 грн.  

В судовому засіданні позивачка позов підтримала з наведених підстав, пояснивши, що проживаючи з відповідачем у шлюбі працювала, отримувала заробітну плату від 300 до 900 грн., яка використовувалася на продукти харчування, в решті сім*ю утримував відповідач, у 2009 році купили новий автомобіль ВАЗ 210994, який вона особисто не використовувала, тому вимагає до сплати від відповідача ? частину його вартості на момент придбання в автосалоні, без урахування зносу та амортизації. Автомобіль був придбаний на кошти сім*ї, а також внаслідок продажу відповідачем належного йому на праві особистої приватної власності автомобіля ВАЗ 1973 року випуску, який він придбав ще до шлюбу.  

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав з наведених підстав.  

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що з 2005 року фактично припинив шлюбні стосунки з відповідачкою, хоча проживали в одній квартирі, вів окреме господарство, автомобіль придбав за власні кошти переважно для сина, при цьому продав належний йому автомобіль ВАЗ 1973 року випуску за 10 000 грн., частину коштів запозичив у сина, частину зняв з депозитного рахунку в КС «Добробут», також мав власні заощадження,  тому цей автомобіль є об’єктом його особистої приватної власності, а позовні вимоги вважає безпідставними.  

Заслухавши сторони, представника позивачки, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.  

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.02.1992 по 06.08.2010 року.  

Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку (доходу).  

З огляду на вказану норму Закону, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що дружина отримувала невелику заробітну плату і основним джерелом до існування родини був його заробіток та заощадження, тому автомобіль був придбаний переважно за його кошти і є його особистою власністю.  

Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватної власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належать їй, йому особисто суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.  

На дуку суду, пояснення відповідача про те, що з 2005 року шлюбні стосунки подружжя припинилися, не доведені належними та допустимим доказами. Допитані з цього приводу свідки  ОСОБА_4, ОСОБА_3 давали неконкретні  пояснення, тому їх показання не містять інформації щодо предмету доказування, до того ж є близькими родичами відповідача і відповідно – заінтересованими у справі особами. Зокрема свідок ОСОБА_3 показав, що приїхав додому з навчання у 2008 році, до цього декілька років проживав окремо, оскільки навчався у вищому навчальному закладі, тому його показання про стосунки батьків за 2005-2008 роки не можуть бути прийняті судом до уваги. Свідок ОСОБА_4 взагалі пояснив, що до розірвання шлюбу сторони вели спільне господарство і проживали разом. Крім того зустрічних позовних вимог про визнання спірного майна своєю особистою власністю відповідач не заявляв.  

З наведених підстав суд вважає, що автомобіль ВАЗ 210994-20 номерний знак НОМЕР_1, який зареєстровано за ОСОБА_3 19.12.2009 року є спільною сумісною власністю подружжя.  

Згідно зі ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а статтею 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором  

Статтею 71 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 3 ст. 71).  

  Суд вважає, що позивачкою не доведено позовних вимог в частині присудження їй до стягнення ? вартості автомобіля на момент його купівлі в розмірі 27340 грн. з наступних  підстав.  

Так, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи, що позивачка просить стягнути на свою користь грошові кошти, що складаються ? вартості  автомобіля, саме на неї покладається обов’язок обґрунтувати цю вартість належними та допустимим доказами.  

Довідкою начальника МВ РЕР від 14.09.2010 року підтверджено, що на момент купівлі спірного автомобіля в Херсонській філії ТОВ «Український автомобільний холдінг» вартість автомобіля  станом на 10.12.2009 року складала 54680 грн.  

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від  21.12.2007 року № 11  поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленим статями 69-72 Сімейного кодексу та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди –   виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.  

Визначивши вартість спірного майна на момент його купівлі позивачка обрала спосіб захисту порушеного права, який суперечить чинному законодавству, тому суд вважає позовні вимоги в частині присудження компенсації в розмірі, зазначеному в позовній заяві безпідставними.  

Так, з 10.12.2009 року (дати придбання автомобіля) на момент розгляду справи судом минув майже рік, протягом якого автомобіль експлуатувався, а відповідно –зменшилася його покупна ціна, суд вважає, що присудження позивачці ? його вартості виходячи з ціни покупки в салоні суперечить вимогам Закону і порушить права відповідача, оскільки ціна спірного майна має визначатися на час розгляду справи у суді. При цьому судом роз’яснювалося позивачці вказані обставини, проте позивач та її представник наполягали на визначенні вартості автомобіля виходячи з вимог позовної заяви, про проведення автотоварознавчої експертизи для визначення його вартості на час розгляду справи в суді клопотань не заявляли.  

Посилання позивачки на те, що вона у спірному автомобілем не користувалася, тому має право на отримання ? його вартості на момент придбання суперечать чинному сімейному законодавству, є безпідставними, тому суд не приймає їх до уваги.  

Показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 суд не приймає до уваги з аналогічних підстав.  

З наведених підстав, в межах кола доказів, наданих сторонами, суд вважає, позовні вимоги безпідставними.  

Керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 223 ЦПК України, суд  

  в и р і ш и в:  

  У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про  поділ спільного майна подружжя – відмовити.  

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

  Суддя                                                                                                  Н.О.Непомняща