Справа № 22ц-4999/10 Головуючий у 1 інстанції: Кухтей Р.В.
Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 грудня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Киці С.І.,
суддів Матвійчук Л.В., Гапончука В.В.,
при секретарі Гнепі П.М.,
з участю:
представника відповідача Куковського І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить вказане рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані позивачем кредитний договір та договір застави не суперечать нормам матеріального права і підстав для визнання їх недійсними немає.
Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи і нормах матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі – Банк) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 09/004/07-Аклн (далі – кредитний договір), згідно з умовами якого Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у національній валюті України або іноземних валютах в межах загальної суми 31039 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату надання кожного кредиту для купівлі автомобіля зі сплатою 13,92 % річних в іноземній валюті (або 17,6 % річних у національній валюті України) на строк до 20.02.2012 року (а.с. 5-10). З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між сторонами по справі було укладено договір застави № 09/004/З01/07-Aклн від 21.02.2007 року (а.с. 11-15).
З матеріалів справи вбачається, що оспорювані договори про надання кредиту та застави підписані обома сторонами і при укладенні кредитного договору сторонами було погоджено валюту, в якій видавався кредит.
Звертаючись до суду з позовом про визнання кредитного договору та договору застави недійсним позивач покликався на те, що при наданні Банком та отриманні ним кредиту в іноземній валюті було порушено норми цивільного права.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 цього Кодексу встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має учинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 1054 цього Кодексу передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями. Національний банк України у встановленому порядку надає банкам дозвіл на здійснення валютних операцій.
Приписи вказаного Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті.
З банківської ліцензії № 174 від 24 вересня 2001 року та дозволу № 174-2 від 11 вересня 2003 року з додатком вбачається, що ВАТ «Кредитпромбанк» надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1, п.п. 1-11 ч. 2, ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до цього Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями (п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Крім того, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
За змістом п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затвердженого постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями,
Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов’язання в іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання, який в даному випадку Банком порушено не було.
Отже, надання позивачу кредиту в іноземній валюті на підставі зазначеної вище ліцензії та дозволу з додатком не суперечить нормам матеріального права.
При таких обставинах справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами, та відповідно до зазначених норм матеріального права, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що Банк мав право надавати позивачу кредит в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, кредитний договір та договір застави укладені відповідно до вимог чинного законодавства, а вимоги позивача є безпідставними.
Не можуть бути підставою для визнання недійсним кредитного договору і доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки норми зазначеного Закону до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, застосовуються лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору, а після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, які регулюються спеціальним законодавством в системі кредитування.
Окрім того, позивачем не надано доказів пред’явлення ним вимоги до Банку перед укладенням кредитного договору про невідповідність його умов чинному законодавству, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів», чи доказів існування певних розбіжностей щодо умов договору при його укладенні, а тому колегія суддів вважає, що між сторонами при укладенні оспорюваного договору було досягнуто згоди щодо всіх його умов і підстав для визнання договору недійсним із вказаних мотивів немає.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а зазначені в ньому висновки відповідають обставинам справи.
Виходячи з меж апеляційного розгляду, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухваленого у даній справі судового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: