Справа № 22ц-3207/10 Головуючий у першій інстанції Мельничук О.В.
Категорія: 57 Суддя – доповідач апеляційного суду Данилова О.О.
РІШЕННЯ
іменем України
9 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Данилової О.О.,
суддів: Буренкової К.О., Довжук Т.С.,
розглянула у відсутності сторін у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві апеляційні скарги
управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради та
ОСОБА_2
на постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 грудня 2009 року за позовом
ОСОБА_2
до управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради (далі – УПтСЗН)
про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованих коштів
У С Т А Н О В И Л А :
У липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до УПтСЗН, про визнання неправомірними дії щодо визначення розміру допомоги на оздоровлення та стягнення 1575 грн. одноразової компенсації та 9110 грн. недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006-2009 роки.
Позивач посилався на те, що з січня 2006 року є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з Чорнобильською катастрофою і відповідно до статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХП «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796-ХП) має право на отримання одноразової компенсації в розмірі 45 мінімальних заробітних плат та щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, визначених на момент виплати.
Але одноразову компенсацію він не отримав, а допомогу на оздоровлення протягом 2006-2009 років отримував у меншому розмірі, ніж передбачено законом, а саме по 120 грн. щорічно.
Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 грудня 2009 року позов задоволено частково. Дії УПтСЗН щодо нарахування щорічної допомоги на оздоровлення протягом 2008-2009 років визнано протиправними. З УПтСЗН на користь ОСОБА_2 стягнуто 5480 грн. недоплаченої допомоги на оздоровлення.
Сторони не погодились з судовим рішенням в окремих частинах та його оскаржили.
Відповідач УПтСЗН, посилаючись на те, що суд безпідставно застосував розміри компенсаційних виплат, визначених статтею 48 Закону №796-ХІІ, просив рішення суду в частині задоволеного позову скасувати та відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_2, не погодившись з застосуванням судом наслідків пропуску строку звернення до суду, просив скасувати рішення в частині відмови йому у позові та ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь 15750 грн. одноразової компенсації та недоплаченої допомоги по оздоровленню за 2006 та 2007 роки.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 в частині задоволення його вимог задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга УПтСЗН підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 має статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ( а.с.5).
У лютому 1994 року позивача визнано інвалідом ІІ групи внаслідок загального захворювання.
4 жовтня 1994 року ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності внаслідок професійного захворювання, пов’язаного з аварією на Чорнобильської АЕС (а.с.100).
31 січні 2006 року ОСОБА_2 пройшов черговий огляд, яким інвалідність ІІ групи внаслідок професійного захворювання, пов’язаного з аварією на Чорнобильської АЕС, встановлена безстроково ( а.с.6).
Відповідно до частині 1 статті 48 Закону №796-ХП, в редакції, яка діяла до 1 січня 2006 року, учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які внаслідок цього стали інвалідами ІІ групи, мають право на одноразову компенсацію в розмірі 45 мінімальних заробітних плат.
Зі змісту цієї норми вбачається, що право на одноразову компенсацію особа набуває при первинному встановленні групи інвалідності і така компенсація надається їй лише один раз. У разі встановлення інвалідності вищої групи інваліду виплачується різниця у компенсаціях.
Право на отримання одноразової компенсації при кожному проходженні чергового огляду ( переогляду) законом не передбачено.
Позивач ОСОБА_2 не надав суду доказів того, що одноразову компенсацію у 1994 року він взагалі не отримав.
Отже, проходження ОСОБА_2 чергового огляду 31 січня 2006 року, при тому, що первинно інвалідність цієї групи встановлена йому у 1994 року, не дає право позивачу на отримання одноразової компенсації у січні 2006 року в розмірах, що визначені заробітною платою на цей період.
Таким чином підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про стягнення одноразової компенсації колегія суддів не вбачає.
Відповідно до частині 4 статті 48 Закону №796-ХП, в редакції, яка діяла до 1 січня 2006 року, учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які внаслідок цього стали інвалідами ІІ групи, також мають право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, який визначається на момент виплати.
Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ( далі – Постанова №562 ) визначений інший розмір цієї допомоги, а саме для інвалідів ІІ групи – 120 грн.
Застосування тієї чи іншої норми має здійснюватися з урахуванням пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, а при наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, - з урахуванням правил дії законів у часі.
Так, протягом 2006-2009 років бюджетним законодавством неодноразово вносились зміни до статті 48 Закону №796-ХІІ.
Так, пунктом 37 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІУ «Про державний бюджет України на 2006 рік » ( далі – Закон №3235-ІУ ) дію статті 48 Закону № 796-ХІІ в частині виплати допомоги на оздоровлення відповідно до мінімальної заробітної плати було зупинено.
Закон України №3235-ІУ неконституційним не визнаний та діяв протягом 2006 року.
Тому застосуванню до спірних правовідносин у 2006 році підлягала Постанова №562, якою передбачено виплата допомоги на оздоровлення для інвалідів ІІ групи у розмірі 120 грн.
Оскільки ОСОБА_2 отримав допомогу на оздоровлення за 2006 рік в розмірі, передбаченому Постановою №562, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення його вимог за цей період.
Статтею 71 Закону України від 29 грудня 2006 року №489-У «Про державний бюджет України на 2007 рік» ( далі – Закон №489-У ) також було зупинено на 2007 рік дію статті 48 Закону №796-ХУ в частині виплат компенсацій та допомоги.
Але Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 «про соціальні гарантії громадян» положення статті 71 Закону №489-У визнані такими, що не відповідають конституції (є неконституційними).
За правилами частини 2 статті 152 Конституції України закону, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, розмір щорічної допомоги за 2007 рік до 9 липня цього року мав визначатись за Постановою №562, а після 9 липня - за статтею 48 Закону №796-ХП.
Оскільки ОСОБА_2 отримав допомогу на оздоровлення за 2007 рік у січні 2007 року у розмірі, передбаченому Постановою №562, його вимоги за цей рік є необґрунтованими .
Закон України від 28 грудня 2007 року №107-УІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік» ( підпункт 11 пункту 28 розділу ІІ Прикінцевих положень) виклав статтю 48 Закону №796-ХІІ в новій редакції, яка передбачала, що щорічна допомога у 2008 році виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Але Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 нова редакція статті 48 Закону №796-ХІІ визнана такою, що не відповідає конституції (є неконституційною).
Отже, розмір щорічної допомоги за 2008 рік до 22 травня 2008 року мав визначатись за Постановою №562 , а після 22 травня цього року - за статтею 48 Закону №796-ХП в попередній редакції.
Враховуючи, що ОСОБА_2 отримав допомогу на оздоровлення за 2008 рік у розмірах, передбачених Постановою №562, у квітні 2008 року, його вимоги про стягнення різниці задоволенню не підлягають.
З аконом України від 26 грудня 2008 року № 835-УІ «Про Державний бюджет України на 2009 рік » ( далі - Закон № 835-УІ) дія статті 48 Закону України №796-ХІІ не зупинялась, а тому ця норма діяла в редакції, чинній на час виникнення цих правовідносин.
Статтею 71 Закону №836-УІ надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Однак, дана норма не надавала Кабінету Міністрів України права зменшувати, встановлений Законом №796-ХІІ розмір доплат на оздоровлення.
До того ж ця доплата на 2009 рік Кабінетом Міністрів України не переглядалась і на цей період відповідно до бюджетної програми не встановлювалась.
Таким чином, при визначенні норми права, за якою має визначатися розмір допомоги на оздоровлення у 2009 році, слід виходити з пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, та положень статті 22 Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Тому у 2009 році застосуванню підлягає розмір допомоги, встановлений статтею 48 Закону №796-ХІІ та законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік.
Отже, вимоги ОСОБА_2 щодо виплати допомоги на оздоровлення в розмірах, передбачених статтею 48 Закону №796-ХІІ за 2009 рік є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про застосування строків звернення до суду ( ч.3 статті 99 КАС України) та строків позовної давності, колегія суддів виходить з правил частини 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року, якою встановлено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди ( шкоди, спричиненої Чорнобильською катастрофи), заподіяної життю і здоров'ю особи, строком давності не обмежується.
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги закону і відмовив у задоволенні позову про стягнення одноразової компенсації та допомоги на оздоровлення за 2006 і 2007 року з інших підстав, які не відповідають вимогам чинного законодавства, а при задоволенні вимог про стягнення допомоги на оздоровлення за 2008 рік не встановив час її отримання позивачем.
За таких обставин постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2.
Визначаючи спосіб захисту порушеного права позивачки, колегія суддів виходить з того, що предметом спору є правильність застосування відповідачем тих чи інших норм законодавства при визначення розміру допомоги, і суд не є органом, який здійснює нарахування соціальної допомоги, а тому вважає необхідним покласти обов'язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум.
Доводи УПтСЗН щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для реалізації програми з доплат на оздоровлення не приймаються до уваги, оскільки ці обставини не можуть бути підставою для відмови у поновленні порушених прав громадян, а питання фінансування цих видатків не є предметом спору. Проблеми надання бюджетних коштів Департаменту для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходить за межі заявлених вимог.
Безпідставним є також посилання відповідача на неможливість нецільового використання коштів Департаменту, оскільки суд не вирішував питання про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області задовольнити частково.
Постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру п’яти мінімальних заробітних плат на відповідний період. В задоволенні інших вимог відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий :
Судді :