Справа № 2-237/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

    24 листопада 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді -             Бірси О.В.

при секретарі -             Бушура Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного Банку «Синтез» про захист прав споживача, визнання договорів недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Враховуючи те, що для написання повного тексту рішення необхідно певний час, суд вважає за можливе, відповідно до ч.3 ст. 209, ч.1 ст. 218 ЦПК України, оголосити вступну та резолютивну частини рішення. З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, можуть ознайомитись через три дні після проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 192, 524, 533, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 58, 60, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Акціонерного Банку «Синтез» про захист прав споживача, визнання договорів недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів  з дня оголошення рішення суду в судовому засіданні, а особами, які брали участь у  справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я:  

Справа № 2-237/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

    24 листопада 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді -             Бірси О.В.

при секретарі -             Бушура Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного Банку «Синтез» про захист прав споживача, визнання договорів недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом про захист прав споживача  банківських послуг, визнання кредитних договорів недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди посилаючись на те, що 12 лютого 2004 року та 27 січня 2006 року між нею та відповідачем було укладено два кредитних договори, відповідно до яких вона отримала кредити в іноземній валюті. В подальшому строки дії зазначених договорів продовжувались,  вносились зміни до порядку погашення відсотків за кредитами та збільшувалась загальна сума отриманого кредиту. Кінцевий строк погашення кредитів  було визначено 22 грудня 2009 року. До закінчення  строку дії зазначених кредитних договорів в червні 2009 року відповідач звернувся до суду з позовом про дострокове погашення заборгованості. Вважає такі дії з боку відповідача зловживанням, які були спрямовані на примусове вилучення у неї нерухомого майна,  яке було передано банку в заставу, оскільки в забезпечення цих кредитних договорів між нею та відповідачем  було укладеного  договір іпотеки, відповідно до якого вона передала в іпотеку нерухоме майно, а саме  квартиру АДРЕСА_1 та садовий будинок з земельною ділянкою в Конча-Заспі. Крім того, керівництвом  банку на адресу правоохоронних органів була направлена заява  на підставі якої відносно неї   було порушено кримінальну справу за  ч. 4 ст. 190 КК України. Внаслідок таких дій з боку відповідача  вона була змушена продати належне їй нерухоме майно за ціною значно нижчої від його дійсної вартості  та виконати свої кредитні зобов’язання достроково. Разом з тим, в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідачем було порушено вимоги щодо заборони включати в договори несправедливі умови, що порушують дисбаланс договірних відносин, які полягають в тому, що кредит було надано в іноземній валюті, при тих умовах, що відповідачу було достовірно відомо, що позивач отримує доходи в території України в національній валюті. Крім того, з боку відповідача було порушено умови  кредитного договору щодо конфіденційності інформації, яка була повідомлена нею у зв’язку з триманням кредиту. Так, в результаті порушення кримінальної справи щодо неї та брата її чоловіка правоохоронними органами були направлені запити за місцем її роботи, що призвело до підриву її авторитету, негативно вплинуло  на її неповнолітніх дітей, задало страждань батьками, підірвало її здоров’я, інформація яка була відома лише членами родини була поширена серед сторонніх людей. Все це призвело що моральних страждань, погіршення стану її здоров’я, вона  перебувала в тяжкому емоційному стані, переживала постійні хвилювання, негативно вплинуло на відносини в родині.  В результаті таких неправомірних та недобросовісних дій відповідача вона зазнала матеріальної шкоди, яка полягає в тому, що  вона змушена була реалізувати своє нерухоме майна  за ціною значно нижчою її ринкової  вартості і завдана їй матеріальна шкода становить 8000000 гривень.  Завдану їй моральну шкоди внаслідок неправомірних дій з боку відповідача вона оцінює в 72000000 гривень.

29 квітня 2010 року  позивач ОСОБА_1  збільшила свої позовні вимоги, а саме просить визнати  кредитні договори укладені 12 лютого 2004 року та 27 січня 2006 року недійсним у зв’язку з тим, що зазначені кредитні договори є валютними, а саме кредитні кошти були надані їй в іноземній валюті, сплата  процентів за користування кредитом на погашення самого кредиту, відповідно до  умов договорів також мали здійснюватись в іноземній валюті. Визначення умовами договору  суми договору лише у доларах США, на її думку, суперечить  актам  цивільного законодавства. Оскільки єдиним законним платіжним засобом  на території України є лише гривня. Порушення відповідачем  вимог чинного законодавства України  щодо укладення кредитного договору лише в іноземній валюті є підставою для визнання правочинів недійсним у зв’язку з недодержанням в момент  вчинення правочинів стороною (сторонами) вимог цивільного законодавства та  моральних принципів суспільства. Тому вона просить визнати зазначені кредитні договори недійсними. У зв’язку з тим, що недійсний правочин не створює  юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю,  кожна із сторін зобов’язана повернути  другій стороні  у натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину. Тобто вона фактично повинна повернути відповідачу суму отриманого кредиту, а саме за кредитом від 12 лютого 2004 року вона отримала 1168009 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить  9257522,53 гривні. Фактично, з урахуванням  відсотків, нею сплачено 1495276 доларів США, що за курсом НБУ становить 11851408,05 гривень та 25998,13 гривень, тобто на 2619883,65 гривень більше. За кредитним договором від 27 січня 2006 року вона отримала 1424211 доларів США, що за офіційним  курсом НБУ становить  11288153,96 гривень, фактично за договором сплачено 1711119 доларів США, що складає 13562158,08 гривень та 156319,05 гривень, що на 2430323,17 гривень.  Загальна різниця між сумою отриманих  та сплачених коштів становить 5050206,82 гривень.  Тому позивач просить визнати зазначені кредитні договори недійсними та стягнути з відповідача на її користь суму надмірно сплачених коштів у розмірі 5050206,82 гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги, з урахуванням збільшених позовних вимог підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовних заявах.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали письмові заперечення проти позовних вимог.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 12 лютого 2004 року між позивачем та  Акціонерним Банком «Синтез»  укладено кредитний договір № 120204/1, відповідно до якого  банк надав позивачу  кредит у доларах США на умовах, передбачених  договором, а позичальник  зобов’язується  одержати кошти кредиту,  а також повернути  кошти кредиту  у строки, визначені графіком погашення заборгованості за кредитом, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов’язки, передбачені договором у розмірі 150000 доларів США строком з 12 лютого 2004 року по 10 лютого 2005 року (а.с.8-11 т.1). В подальшому  ліміт заборгованості  за кредитною лініює збільшено до 1243000 доларів США та пролонговано строк дії договору до 03 липня 2009 року (а.с.12-30 т.1).

27 січня 2006 року між позивачем та АБ «Синтез»  укладено  договір кредитної лінії № 270106/2 відповідно до якого  банк відкрив позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, що відновлюється,  відповідно до якої надав позичальнику  кредит у доларах США на умовах передбачених договором, а позичальник зобов’язався  одержати  кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов’язки, передбачені договором з лімітом  у розмірі 550000 доларів США строком з 27 січня 2006 року по 26 січня 2007 року (а.с.31-33 т.1). В подальшому  ліміт заборгованості за кредитним договором збільшено до 1424500 доларів США та пролонговано строк дії договору до 03 липня 2009 року (а.с.34-37 т.1).

Фактично за кредитним договором № 120204/1 від 12 лютого 2004 року  позивачем отримано  кошти у сумі 1167350 доларів США (а.с.40-42 т.1), за кредитним договором № 270106/2 від 27 січня 2006 року позивачем фактично отримано 1424211 доларів США (а.с.44-45 т.1).      

Згідно довідки № 2836/03 від 02 грудня 2009 року  ОСОБА_1  02 грудня 2009 року  сплатила заборгованість за кредитом та  відсотками за Договором  кредитної лінії № 270106/2 від 27 січня 2006 року  в повному обсязі (а.с.201 т.1).

Заборгованість за кредитом та відсотками за Договором  кредитної лінії № 120204/1 від 12 грудня 2004 року  в повному обсязі сплачена  позивачем ОСОБА_1 01 лютого 2010 року ( а.с.86 т.2).

Звертаючись до суду з вимогою про визнання  кредитних договорів недійсними позивач посилається на те, що  відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства України щодо права  банку видавати кредит фізичній особі в іноземній валюті.

Як вбачається  з п. 1.1 оспорюваних договорів відповідач надав кредит у доларах США, на умовах, передбачених  договором, та зобов’язалась одержати кошти кредиту, а також повернути  кошти кредиту  у строки, визначені графіком погашення заборгованості за кредитом, сплатити проценти за користування ними та виконати інші  обов’язки, передбачені договором. Факт виконання відповідачем зобов’язань по кредитним договорам в частині надання позивачу кредитних коштів сторонами у справі не оспорюється.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони   в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно п. 9.10 договору № 120204/1 від 12 лютого 2004 року та п. 9.12 договору №  270106/2 від 27 січня 2006 року  особи, що підписали цей договір, заявляють, що текст  Договору  прочитаний ними повністю, положення  Договору зрозумілі.

    Тобто, відповідно до ст. 203 ЦК України під час підписання правочинів 12 лютого 2004 року та 27 січня 2006 року позивач виявила власне волевиявлення та вільну внутрішню волю, про що свідчать її підписи у договорах.

    Крім того, після підписання зазначених договорів, між позивачем та відповідачем  було укладено ряд додаткових угод до  кредитних договорів, згідно яких сторони узгоджували  збільшення ліміту  кредитних ліній та строків дії договорів, що також свідчить про наявність  волі позивача на отримання зазначених кредитних коштів на умовах, передбачених кредитними Договорами.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як зазначено в ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Аналіз приведених норм свідчить про безумовне зобов’язання позивача повернути відповідачу позику - грошові кошти саме в іноземній валюті (доларах США) в розмірі, в строки та на умовах, визначених сторонами в кредитному договорі.

Крім того, за нормою ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

У ст. 2 вищезазначеного закону дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти - це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті.

На заслуговують на увагу й посилання позивача на ч.1 ст. 192 ЦК України, ч.1 ст. 524 ЦК України та на ч.1 ст. 533 ЦК України, оскільки позивач при цьому ігнорує  положення інших частин  цих статей  Цивільного кодексу України, а саме ч.2 ст. 192 ЦК України, згідно з якою іноземна валюта може використовуватися на території України у випадках і в порядку, встановлених законом.

 У відповідності  до ч.2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що і було зроблено сторонами при укладенні кредитного договору.

Згідно з ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором  або законом чи іншим  нормативно-правовим актом.

У відповідності  до ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів  в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порідку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлений Законом України «Про банки та банківську діяльність», на підставі якого діяв банк при укладенні кредитного договору.

Під час укладання сторонами у справі кредитних договорів інший порядок визначення грошового еквіваленту іноземної валюти встановлений не був.

Таким чином, зазначені вище положення вимог діючого законодавства спростовують твердження позивача щодо незаконності визначення у кредитному договорі зобов’язань по валютному кредитному договору лише в іноземній валюті.

Твердження позивача про те, що з метою погашення  кредитної заборгованості  вона  змушена була реалізувати належне їй нерухоме майно за ціною, значно меншою ніж його дійсна вартість не може бути прийнято факт заподіяння  відповідачем їй матеріальної шкоди, оскільки при укладенні будь-якого договору купівлі-продажу власник має право на власний розсуд визначати  його ціну та обирати  покупцю. Будь-яких доказів того, що з боку відповідача  вчинялись дії щодо примушення позивача укласти договори купівлі-продажу нерухомого майна на невигідних для неї умовах суду надано не було.

Доводи про те, що укласти  договори купівлі-продажу нерухомого майна  на невигідних умовах  позивач змушена була внаслідок порушення відносно неї та брата її чоловіка кримінальних справ  в силу ст. 59 ЦПК України, не можуть бути прийняті судом як належні докази.

Інших доказів на підтвердження заподіяння відповідачем матеріальної шкоди позивач в судовому засіданні не надала.

Крім відшкодування матеріальної шкоди, позивач також просить стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 72000000 гривень посилаючись на те, що  внаслідок неправомірних дій відповідача вона зазнала значних моральних страждань, які полягають в тому, що на підставі заяви голови правління АБ «Синтез» ОСОБА_2  відносно неї та брата її чоловіка були порушені кримінальні справи, на підставі того, що  вона, нібито  завдала банку значної матеріальної шкоди. В рамках розслідування  порушених кримінальних справ правоохоронними органами проводились перевірки, направлялись запити за місцем її роботи в результаті чого  інформація про наявність у неї кредитних зобов’язань,  факт порушення кримінальної справи  за безпідставних заяв керівництва банку стала відома  широкому колу осіб, що підірвало її авторитет, вона змушена була надавати пояснення,  виправдовуватись за те, чого не вчиняла.  Порушення кримінальної справи  суттєво вплинуло на її відносини з дітьми та батьками, вона стала знервованою та дратівливою, втратила сон,  перебувала у пригніченому емоційному стані,  змушена була неодноразову відвідувати правоохоронні органами, звертатись за захистом своїх прав до суду.  В результаті  проведених перевірок  03 березня 2010 року  кримінальну справу відносно неї  закрито (а.с.182 т.2). Внаслідок нервової напруги та перенесеного стресу у неї  погіршився стан здоров’я і вона змушена була звертатись за медичною допомогою та проходити лікування, яке потребує додаткових матеріальних витрат. Тому вважає, що сума 72000000 гривень є співмірної з моральними стражданнями, яких вона зазнала.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.  

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від  31 травня 1995 року (зі змінами  від 25 травня 2001 року) «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»  необхідно у кожному конкретному  випадку з’ясовувати характер  правовідносин сторін і встановлювати, якими нормами вони регулюються, та чи допускає відповідне  законодавство відшкодування моральної шкоди.

У статті 23 ЦК України  прямо зазначено,  що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок  порушення її прав.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому  з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку  між шкодою та протиправним  діянням заподіювача, а також вини останнього  в її заподіянні. Тобто, розглядаючи протиправність поведінки заподіювача моральної шкоди, необхідно довести, що це поведінка, яка заборонена законом.

В судовому засіданні  не встановлено, що дії відповідача щодо звернення до правоохоронних органів чи суду є протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству.

Відсутність протиправної поведінки  свідчить про відсутність вини у заподіянні моральної шкоди.

Таким чином,  оцінюючи  зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість  заявлених позовних вимог та не вбачає підстав для задоволення даного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 192, 524, 533, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 58, 60, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Акціонерного Банку «Синтез» про захист прав споживача, визнання договорів недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів  з дня оголошення рішення суду в судовому засіданні, а особами, які брали участь у  справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: