ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"22" серпня 2006 р.

Справа № 29-4/61-05-1760

  Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:  Бєляновського В.В.,

                     Суддів:    Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,

Склад колегії суддів змінено згідно з розпорядженням Голови Одеського апеляційного господарського суду № 63 від 04.07.2006 року.

 

при секретарі   -   Волощук О.О.,

за участю представників:

Від позивача: Слівка К.Є.

Від відповідача: Гінтул М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі  

апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Одеський завод радіально-свердлильних верстатів”, м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області

від  1 червня 2006 року                    

у справі № 29-4/61-05-1760                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс” в особі філії „Інфоксводоканал”, м. Одеса

до Відкритого акціонерного товариства „Одеський завод радіально-свердлильних верстатів”, м. Одеса

про стягнення 490633 грн. 01 коп.

   ВСТАНОВИЛА:

 У лютому 2005 року ТОВ „Інфокс” в особі філії „Інфоксводоканал” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ВАТ „Одеський завод радіально-свердлильних верстатів” про стягнення 401 296 грн. 06 коп. боргу, що виник у зв’язку з непроведенням остаточного розрахунку за надані за період з 01.09.2002 р. по 01.10.2004 р. послуги з водопостачання та водовідведення згідно з договором № 5924/3 від 01.11.2000 р., 6151 грн. 85 коп. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за період з 21.09.2003 р. по 21.08.2004 р., 79298 грн. 82 коп. боргу, що виник у зв’язку з неоплатою наданих за період з січня 2003 р. по 01.10.2004 р. послуг з відведення зливових стоків та 3886 грн. 28 коп. заборгованості за відведення ненормативно –очищених стічних вод за період з 01.12.2002 р. по 01.06.2004 р., а всього загальною сумою 490633 грн. 01 коп.  

          Рішенням господарського суду Одеської області від 22.07.2005 року у справі позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 8029 грн. 75 коп. боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 37990 грн.74 коп. боргу за надані послуги з відведення зливових стоків та  3886 грн. 28 коп. боргу за відведення ненормативно –очищених стічних вод, а в решті частини позову відмовлено.

          Постановою   Одеського   апеляційного   господарського   суду   від 27.09.2005 року зазначене рішення господарського суду Одеської області від 22.07.2005 року залишено без змін.

          Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2005 року зазначені рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області. За висновком господарського суду касаційної інстанції суди попередніх інстанцій неповно з’ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення даного спору.

          За результатами нового розгляду даної справи господарський суд Одеської області ухвалив рішення від 01.06.2006 року (суддя Алєнін О.Ю.), яким позов задовольнив повністю. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем обґрунтовано та підставно розрахована заборгованість відповідача, надані позивачем розрахунки здійснювалися ним згідно з даними засобів обліку, нормами  водоспоживання та діючими тарифами, затвердженими Одеською міською радою та підтверджуються матеріалами справи, а саме: звітами відповідача про водоспоживання та актами контрольних знімань показників засобів обліку води. Відповідач в обґрунтування заперечень проти позову жодного власного  розрахунку не надав.          

          ВАТ „Одеський завод радіально-свердлильних верстатів” у поданій до Одеського апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення місцевого господарського суду повністю скасувати, визнати договір № 5924/3 від 01.11.2000 року неукладеним і припинити провадження у справі в зв’язку з відсутністю предмета спору. Скаржник вважає, що суд неповно і не всебічно з’ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству України. При цьому відповідач посилається на те, що приймаючи оскаржуване рішення господарський суд повністю проігнорував його доводи викладені у відзивах на позов та докази надані в їх обґрунтування;  не звернув уваги на те, що на момент підписання договору від 01.11.2000 р. і до цього часу сторонами не було досягнуто згоди по всіх його істотних умовах, в зв’язку з чим цей договір є неукладеним; в обґрунтування висновку про задоволення позову суд послався на  рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2002 р. по справі № 17-6-37-20/02-5680 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги з  водопостачання та водовідведення в сумі 269823,15 грн., хоча в цій справі не розглядалося питання щодо наявності заборгованості підприємства за водопостачання населення; суд не вказав законодавство, яким він керувався приймаючи рішення про задоволення позову;  висновки суду в обґрунтування задоволення позову ґрунтуються на помилковій юридичній оцінці фактичних обставин справи і базуються на надуманих твердженнях позивача, оскільки судом безпідставно відхилені та неприйняті до уваги всі доводи і клопотання відповідача.

          У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Інфокс” в особі філії „Інфоксводоканал” заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення  місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

          За правилами встановленими ч. 3 ст. 77 ГПК України в засіданні суду оголошувалася перерва до 22.08.2006 року.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.11.2000 року між КП „Одесводоканал”, правонаступником якого є позивач, та ВАТ „Одеський завод радіально-свердлильних верстатів” (абонент) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення  (промгрупа) № 5924/3 згідно умов якого позивач зобов’язався надавати послуги по подачі питної води на об’єкти абонента, а також по прийманню стічних вод, що скидаються абонентом в систему комунальної каналізації у відповідності з дислокацією об’єктів (додаток № 1), а останній зобов’язався своєчасно оплачувати надані йому послуги, експлуатувати та утримувати водопровідні та каналізаційні мережі, прилади і пристрої на них в належному порядку. За умовами п. 3.1, 3.2, 3.3 та 3.4 даного договору облік спожитої води здійснюється за показниками приладів обліку води, встановлених на об’єктах абонента; оплата послуг водокористування та водовідведення здійснюється щомісячно до 20 числа місяця, слідуючого за розрахунковим, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача; оплата здійснюється за тарифами затвердженими в установленому чинним законодавством порядку; рахунки на оплату платежів направляються абоненту через банківські установи згідно з банківськими реквізитами, зазначеними абонентом при підписанні даного договору.

15.04.2002 року сторонами було підписано протокол узгодження розбіжностей до договору № 5924/3 від 01.11.2000 р., відповідно до якого п. 3.9 договору викладено в узгодженій редакції: обсяги стоків, що відводяться від абонента, приймаються однаковими обсягам спожитої води з відрахуванням безповоротного споживання та безповоротних втрат води згідно з щорічно наданим розрахунком водогосподарського балансу з урахуванням фактичного обсягу виробництва та щорічним складенням двостороннього акту з визначення відсотків водовідведення на підставі узгоджених з водоканалом розрахунків. Обсяг скинутих абонентом зливових стоків визначається розрахунковим шляхом згідно з п. 15.9 „Правил водокористування”.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що умовами укладеного з позивачем договору не передбачено надання послуг з водопостачання та  водовідведення  житловим будинкам, оскільки як на момент укладення даного договору, так і на теперішній час завод на своєму балансі житлових будинків в м. Одесі не має, а відкриття особового рахунку № 117-98 (населення) було здійснено позивачем в односторонньому порядку без погодження з ним, надані позивачем розрахунки заборгованості є необґрунтованими та первісними документами не підтверджені.

Статтею 4 ЦК УРСР, в редакції від 18.07.1963 року, що була чинною на момент укладення договору  від 01.11.2000 р., передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але  таких, які йому не суперечать.

Отже, між сторонами у справі внаслідок укладення договору № 5924/3 від 01.11.2000 р.  виникли цивільно –правові відносини, зміст яких становлять їх взаємні права та обов’язки щодо надання послуг з водопостачання та водовідведення та їх споживанням і оплатою.

Як встановлено судом, дислокація об’єктів абонента (додаток до договору № 1)  у позивача відсутня. Твердження позивача про те, що договір № 5924/3 від 01.11.2000 р. було укладено для різних категорій споживачів, виходячи з різних тарифів, встановлених для певних категорій споживачів, нічим об’єктивно не підтверджено.

На підставі даного договору позивач відкрив відповідачеві два особових рахунки: № 102-81 –„основне підприємство” та № 117-98-„населення”, за якими нараховував плату в тому числі і за водоспоживання відомчого житлового фонду. Між тим, зміст договору № 5924/3 від 01.11.2000 р. укладеного між сторонами у справі свідчить про те, що його було укладено на промислові завдання підприємства (промгрупа) за діючими на момент укладення даного договору тарифами для промислових підприємств та з лімітом водоспоживання підприємства в розмірі 24500 куб. м. на місяць. Договір не містить пунктів щодо водопостачання об’єктів, що знаходяться у власності чи на балансі абонента і, зокрема,  житлових будинків.

Договори про надання послуг з водопостачання та водовідведення на житлові будинки укладаються по групі водоспоживання „населення” і за тарифами діючими для населення. Перелік житлових будинків, яким надаються послуги з водопостачання та водовідведення, зазначається абонентом у дислокації об’єктів, яка є невід’ємним додатком такого договору. Отже, договору між сторонами у справі на послуги водопостачання та водовідведення на житлові будинки не укладалося.

Крім того, наявні у справі матеріали, а саме: статут житлово –комунального експлуатаційного підприємства  „Радіалка”, акт про джерела водопостачання ВАТ „Одеський завод радіально-свердлильних верстатів” від 19.10.1993 р., лист орендного підприємства „Одесводоканал” № 2747-25 від 24.04.1998 р., довідки заводу №№ 31-ЮР, 32- ЮР від 07.07.2005 р. та лист останнього № 193 від 24.06.2005 р. свідчать про те, що на момент укладення договору від 01.11.2000 року житлових будинків на балансі відповідача не знаходилося.

Та обставина, що будівництво мікрорайону „Станкобудівник” свого часу було запроектовано та здійснювалося Одеським заводом радіально-свердлильних верстатів і на підключення цього мікрорайону до системи водопостачання та водовідведення заводом були одержані технічні умови, не є підставою для нарахування відповідачеві плати за водоспоживання мешканцями житлових будинків, що там знаходяться.

Відповідно до акту приймання –передачі, що є  додатком № 1 до статуту ЖКЕП „Радіалка” зареєстрованого 11.10.1995 року Іллічівським райвиконкомом м. Одеси, на баланс цього підприємства було передано все державне майно, яке не увійшло до статуту фонду ВАТ „Одеський завод радіально-свердлильних верстатів”, і в тому числі житлові будинки розташовані в Малиновському та Приморському районах м. Одеси з інженерними мережами теплопостачання, водопостачання, каналізації, електропостачання і т. і.  

Наявний у справі розрахунок заборгованості відповідача за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 401296 грн.06 коп. не співпадає з шифровками по сальдо станом на 01.01.2002 року та первісними документами не підтверджений, оскільки звіти про водоспоживання за стягуваний період в справі відсутні. Крім того, зазначена заборгованість складається в тому числі із заборгованості в сумі 308 794 грн. 98 коп. за водопостачання житлових будинків по рахунку „населення”.

          Посилання позивача на рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2002 року по справі № 17-6-37-20/02-5680, відповідно до якого на підставі акту звірки взаєморозрахунків від 09.09.2002 р. на його користь з відповідача було стягнуто 269823 грн. 15 коп. заборгованості за надані послуги з  водопостачання та водовідведення, і в тому числі за водопостачання населення, не може бути прийнято до уваги. За твердженням відповідача вказаний акт було підписано ним помилково, без належної перевірки даних вказаних в ньому КП „Одесводоканал”, позивачем у тій справі. Згідно з ч. 5 ст. 35 ГПК України  факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку. Крім того, в зазначеному рішенні  господарського суду не міститься посилання на наявність заборгованості за водопостачання населення.

          З наявного в справі акту звірки взаєморозрахунків за водокористування від 18.05.2005 року випливає, що за розрахунками позивача заборгованість відповідача станом на 01.05.2005 р. за надані послуги з водопостачання, водовідведення та відведення зливових стоків  складає 244 071 грн. 77 коп., а за розрахунками відповідача –46020 грн.49 коп. Разом з тим, первісні розрахункові та облікові документи на підтвердження зазначених в даному акті сум в матеріалах справи відсутні.

          Наданий позивачем розрахунок пені в сумі 6151 грн. 85 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті наданих послуг з водопостачання та водовідведення не відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, згідно з яким нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          За розрахунками позивача сума боргу відповідача за відведення ненормативно –очищених стоків становить 3886 грн. 28 коп., проти якої останній не заперечує.

          Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з відведення зливових стоків за період з січня 2003 року по 01.10.2004 року в сумі 79298 грн. 82 коп. При цьому позивач зазначає, що розрахунок заборгованості за дану послугу здійснювався ним відповідно до п. 15.9 „Правил водокористування системами комунального  водопостачання та водовідведення в містах і селищах України”, затверджених наказом Державного комітету України по житлово –комунальному господарству від 01.07.1994 року № 65, п. 3.9 договору від 01.11.2000 року та діючих тарифів, затверджених рішенням Одеської міської ради № 531 від 16.10.2003 р.

Проте, матеріали господарської справи свідчать про те, що сторони по різному розуміють порядок визначення обсягів зливових стоків та суми оплати за їх скид в каналізаційні мережі.

Згідно з п. 3.9 договору від 01.11.2000 року обсяг скинутих абонентом зливових стоків визначається розрахунковим шляхом згідно з п. 15.9 „Правил водокористування системами комунального  водопостачання та водовідведення в містах і селищах України”.

          Відповідно до п. 15.9 вказаних Правил додаткову кількість стічних вод, що потрапляє у каналізаційні мережі через зливоприймачі та каналізаційні колодязі у період дощів та сніготанення, підприємства оплачують: а) при загальносплавній системі каналізації - відповідно до території, що займає підприємство, за нормами БНіП 2.04.03-85 Каналізація. Зовнішні мережі і споруди та даними гідрометеослужби.

          Пунктом 6.3 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду України від 19.02.2002 року № 37, визначено, що істотними умовами договору на скид (приймання) стічних вод підприємств у систему каналізації є: обсяги та режим скиду стічних вод; розмір та порядок оплати послуг водовідведення. Вказані правила були розроблені відповідно до чинного законодавства, в тому числі БНіП 2. 04.03-85.

          Таким чином, виходячи з наведеного, порядок визначення обсягів (кількості) зливових стоків, які скидаються в каналізаційну мережу, а відтак і розміру плати за надання таких послуг є істотними умовами цього  договору, які виражають його специфіку та природу і без яких він не може існувати як даний вид договору.  

Проте, ні на момент укладення договору від 01.11.2000 р., ні на момент вирішення даного спору сторони не узгодили порядок визначення обсягів скинутих зливових стоків, якою конкретно формулою (БНіП 2.04.03-85) необхідно керуватися при цьому, які саме коефіцієнти входять в ці формули та якими конкретно приладами гідрометеослужби з визначеним місцем їх установки керуватися при здійсненні розрахунків, що в свою чергу унеможливлює визначення достовірної вартості таких послуг.

Чинним законодавством України встановлена відповідальність сторін за невиконання зобов’язань, які мають конкретний, а не орієнтований характер.

Статтею 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          В силу ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання обома сторонами.

          Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які  обґрунтовують його вимоги і заперечення.

          Частиною 5 ст. 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

          Таким чином, враховуючи недоведеність заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню в частині, що визнається відповідачем.

          З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд вищенаведеного не врахував, надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та порушив норми процесуального права. Рішення суду носить декларативний характер, без аналізу і застосування норм матеріального права та не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України. А тому з урахуванням викладеного в мотивувальній частині даної постанови рішення  місцевого господарського суду підлягає зміні.

          Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача щодо неукладеності договору № 5924/9 від 01.11.2000 року не приймаються судом до уваги. Статтями 153 ЦК УРСР та 638 ЦК України передбачені умови, за яких договір вважається укладеним, а не правомочність щодо визнання договору  неукладеним. Досягнення згоди сторін з усіх істотних умов договору, вимоги стосовно якого містяться у вказаних статтях закону, може доводитися при розгляді справи господарським судом всіма передбаченими законом засобами доказування з урахуванням ст. 34 ГПК України про належність і допустимість доказів. Сама по собі відсутність в договорі посилання на ту чи іншу істотну умову не свідчить про недосягнення згоди сторін щодо такої умови при наявності доказів, які б підтверджували відповідне волевиявлення сторін. Факт виконання сторонами повністю або частково своїх зобов’язань за договором є підтвердженням згоди сторін на його укладення.

          Згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених  вимог витрати зі сплати державного мита за подання позову в сумі 499 грн. 07 коп. та на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 11 грн. 80 коп.                        

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105, 122 ГПК  України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

            Апеляційну скаргу ВАТ „Одеський завод радіально-свердлильних верстатів” задовольнити частково.

         Рішення  господарського  суду  Одеської області  від  01.06.2006 року у справі № 29-4/61-05-1760 змінити і його резолютивну частину викласти у слідуючій редакції.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ВАТ „Одеський завод радіально-свердлильних верстатів” (65005, м. Одеса, вул. Бугаєвська, 21, код 0548890) на користь ТОВ „Інфокс” в особі філії „Інфоксводоканал” (65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5, код 26472133) 8029 грн. 75 коп. боргу за послуги з водопостачання та водовідведення, 37990 грн. 74 коп. боргу за послуги з відведення зливових стоків, 3886 грн. 28 коп. боргу за відведення ненормативно - очищених стічних вод та 510 грн. 87 коп. судових витрат

В решті частини позову відмовити.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Припинити стягнення за зміненим рішенням господарського суду Одеської області від 01.06.2006 р. по даній справі.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий  суддя:                                                 Бєляновський В.В.

Суддя                                                                          Мирошниченко М.А.

Суддя                                                                          Шевченко В. В.