Справа № 22ц-8447/10 Головуючий у 1-й інстанції Щербина С.В.
Категорія 42 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.
У Х В А Л А
Іменем України
16 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Лисенка П.П.,
суддів: Данилової О.О., Самчишиної Н.В.,
при секретарі Шпонарської О.Ю.,
за участю:
прокурора Круш Т.О.,
представника позивача ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 серпня 2010 року
за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_3 та третіх осіб Сектору у справах громадянства і реєстрації фізичних осіб Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, служби у справах дітей адміністрації Заводського району м. Миколаєва
про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку,
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2010 р. ОСОБА_2. пред’явив зазначений позов, який обґрунтував наступним.
Він є власником квартири АДРЕСА_1, яку придбав 12 вересня 2005 р. з прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.
Такий правовий статус посвідчено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20 вересня 2005 р., видане приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу.
Свідоцтво було зареєстровано 4 жовтня 2005 р. в Миколаївському міському бюро технічної інвентаризації.
Колишній власник квартири не бажає звільнити житло і, більш того, в жовтні 2005 року пред’явила до нього і Державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів» позов про визнання недійсним проведених прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна від 12 вересня 2005 р.
Рішенням Заводського районного суд м. Миколаєва від 15 серпня 2007 р. з висновками якого погодився і апеляційний суд, позов задоволений визнані недійсними проведені прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, а саме придбаної ним квартири, протокол, акт проведення прилюдних торгів, видане йому свідоцтво на квартиру, сторони повернуті в первісний стан.
Реєстровий запис про реєстрацію його права власності на квартиру був анульований.
Рішенням Верховного Суду України від 10 червня 2009 р. ухвалені судами рішення скасовані і у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
15 квітня 2010 р. було знову зареєстровано його право власності на квартиру, проте і до теперішнього часу в квартирі залишилися зареєстрованими і проживають колишня власниця ОСОБА_1 і її малолітня донька ОСОБА_3
Після перереєстрації права власності він звернувся до відповідача з проханням про добровільне її виселення з донькою і зняття з реєстраційного обліку, однак остання відмовляється звільнити квартиру.
Посилаючись на викладене, позивач просив зобов'язати відповідачку з дитиною усунути перешкоди в користуванні ним квартирою шляхом їх виселення на підставі ст. 391 ЦК України та зобов’язати третю особу зняти відповідачів з реєстраційного обліку.
В подальшому позивач уточнив підставу позову і просив виселити відповідачів як тимчасових жильців на підставі ч. 3 ст. 98 ЖК України.
Відповідач ОСОБА_1 і її представник позов не визнали, посилаючись на порушення прав малолітньої дитини, і ,крім того, просили застосувати позовну давність.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 серпня 2010 р. позов задоволений: усунуті перешкоди ОСОБА_2. у користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_1. із малолітньою донькою ОСОБА_3
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, а у частині відмови у задоволенні позову - провадження у справі закрити.
В обґрунтування скарги посилалась на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, порушення прав малолітньої особи і крім того, просила застосувати позовну давність.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Частково задовольняючи позов місцевий суд виходив з того, що відповідачі втратили право на житло, внаслідок припинення права власності, а позивач набув його, проте відповідачі відмовляються звільнити житлове приміщення на вимогу власника.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2. придбав з прилюдних торгів нерухоме майно та на підставі свідоцтва виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу від 30 вересня 2005 р. є власником квартири АДРЕСА_1.
Вказане свідоцтво зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 4 жовтня 2005 р., а 15 квітня 2010 р. в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації, тому відповідно до чинного цивільного законодавства позивач став власником житла.
Колишній власник ОСОБА_1, з моменту продажу квартири втратила право на житло, що підтверджується рішенням Верховного Суду України від 10 червня 2009 р., проте добровільно не бажає разом з малолітньою ОСОБА_3 її звільнити.
Оскільки право власності на квартиру ОСОБА_1 припинено, а самостійного права користування нею відповідачі не набули, тому на сьогодні вони проживають в ній без законних підстав, а відтак їх слід визнавати тимчасовими мешканцями і вони зобов’язані звільнити житло на вимогу власника, а в разі відмовлення – підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Враховуючи те, що відповідачі проживають в квартирі ОСОБА_2. без його дозволу з часу останньої реєстрації ним свого права власності, то суд дійшов правильного висновку, що відповідачі є тимчасовим жильцями і підлягають виселенню з будинку на підставі ч. 3 ст. 98 ЖК України, оскільки право проживання і користування квартирою відповідачів є похідним від права власності на квартиру.
Що стосується тверджень ОСОБА_1 про неправильне застосування положення ст. 98 ЖК України до спірних правовідносин, то вони є необґрунтованими, оскільки обмежень щодо застосування вказаної норми закону до правовідносин, що виникають з права власності на житло житлове законодавство не передбачає. З моменту продажу квартири її статус змінився, замість власника житла вона стала тимчасовим мешканцем.
Доводи апелянта про порушення судом строку відкриття провадження у справі, оскільки відкрито провадження у справі 26 травня 2010 року, тоді як позов ОСОБА_2. датований 27 травня 2010 р. є необґрунтованими, оскільки 26 травня 2010 р. даний позов був прийнятий судом і зареєстрований за вхідним № 4485, про що свідчить відмітка вхідного номеру. Даних щодо подачі заяви 27 травня 2010 р. у справі немає взагалі, і, більш того, таке взагалі немає будь-якого значення для правильного вирішення справи.
Посилання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що заява про уточнення позовних вимог була подана в день ухвалення рішення суду, а не до початку розгляду справи по суті, і відповідачці ОСОБА_3 взагалі не вручалася, тому остання не мала часу підготуватися, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач, змінивши підставу позову, посилався на ті ж самі обставини, що і в позовній заяві, що надійшла до суду 26 травня 2010 р.
Вимоги ОСОБА_1 про застосування позовної давності не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи вбачається, що вперше позивач здійснив реєстрацію свого права власності 4 жовтня 2005 р., яке було анульовано згідно рішення суду. 15 квітня 2010 р. позивач знову зареєстрував у Миколаївському МБТІ свідоцтво про право власності на спірну квартиру, посвідчене 30 вересня 2005 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєструвався в квартирі.
А тому перебіг позовної давності для нього почався з часу чинення відповідачами перешкод в користуванні квартирою, тобто з 2010 року.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення прав малолітньої особи щодо її прав на судовий захист, не прийняття участі її законного представника в судовому засіданні не приймаються до уваги, оскільки відповідач ОСОБА_1 є матір’ю малолітньої відповідачки ОСОБА_3, а відповідно до положень ст. 39 ЦПК України є законним представником і захищає її права, свободи та інтереси. Неявка законного представника малолітньої особи в судові засідання, який знав про час і місце розгляду справи, є його правом, а відтак не свідчить про порушення прав малолітнього відповідача.
Відсутність у малолітнього відповідача іншого житла суд не приймає до уваги, оскільки право малолітньої особи на спірне житло є похідним від права власності матері, з втратою тою право на житло, таке право втрачає і дитина.
Суд першої інстанції правильно визначився з вимогами щодо Сектору у справах громадянства і реєстрації фізичних осіб Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області про зобов’язання зняття з реєстраційного обліку відповідачів, а саме, що такі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, однак замість того, щоб закрити провадження в цій частині відповідно до п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України протиправно відмовив у задоволенні цих вимог.
За такого рішення суду в силу ч. 1 ст. 310 ЦПК України слід скасувати в частині вирішення позову про зняття з реєстраційного обліку і провадження у справі в цій частині закрити.
Керуючись статтями 303, 308, 310, 315 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 серпня 2010 року в частині вирішення позову про зняття з реєстраційного обліку скасувати і провадження у справі в цій частині закрити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу протягом 20 днів може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді: