Судове рішення 22ц-8368/10 від 03.12.2010

Судове рішення #12260988

Справа N 22ц-8368/10 Головуючий у І інстанції Павлова Ж.П.

Категорія - 27 Доповідач в апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Данилової О.О., Самчишиної Н.В.,

при секретарі Шпонарської О.Ю.,

з участю :

представника позивача ОСОБА_4

представника відповідача Матвєєнка І.Ю.,

представників третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 вересня 2010 року

за позовом

ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі ПАТ "УкрСиббанк") та третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3

про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним у зв'язку із його невідповідністю вимогам закону, -

У С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2009 р. ОСОБА_1 пред'явив зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

16 листопада 2007 р. він уклав з відповідачем договір про надання споживчого кредиту № 11253515000, за умовами якого Банк надав, а він взяв, кредит на споживчі цілі у розмірі 180 000 доларів США під зворотне зобов'язання повернути його частинами до 16 листопада 2017 р. та сплачувати 13,40 % річних за користування ним.

Посилаючись на те, що Банк не мав права надавати кредит у валюті іноземної держави, оскільки не мав індивідуальної ліцензії на вчинення названої валютної операції, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, пояснивши, що на час укладення сторонами кредитного договору Банк мав ліцензію та дозвіл на залучення та розміщення грошових коштів в іноземній валюті, а тому позов є необґрунтованим.

Рішенням місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 вересня 2010 р. у задоволенні позову відмовлено за його безпідставністю.

ОСОБА_1 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування скарги посилався на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду І інстанції залишити без зміни, оскільки той постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що при укладанні кредитного договору сторонами додержано усіх вимог цивільного законодавства та законодавства, яке регулює банківську діяльність, а тому законних підстав для визнання оспорюваного договору недійсним немає.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду І інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до статі 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, а саме, коли:

- зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин не має необхідного обсягу цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі;

- не дотримано встановленої законом форми правочину;

- правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить правочин нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність за судовим рішенням.

Як вбачається із договору про надання споживчого кредиту (а.с.- 7-10), банківської ліцензії №75 від 24 грудня 2001 року (а.с. - 60), дозволу Національного банку України № 75-2 з додатком до нього від 19 листопада 2002 р. (а.с. – 61-62) – Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», на час укладення оспорюваного кредитного договору мав банківську ліцензію на здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2, ч. 4 ст. 47 названого закону. Крім цього, в додатку до дозволу Національного Банку України № 75-2 прямо передбачено, що відповідач має право здійснювати фінансові операції з залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

За такого і, у відповідності до ст. 19 Закону України "Про банки та банківську діяльність", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п. 8.12 постанови Правління Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року "Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України та про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України", ч. 3 ст. 533 ЦК України сторони мали законне право на укладення кредитного зобов'язання в іноземній валюті і вони таке право використали, уклавши оспорюваний договір, а тому визнати його недійсним за зазначеною позивачем підставою - не можна.

Оскільки такого ж, з таких же мотивів дійшов й місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором, що, як на думку позивача, є беззастережною підставою для задоволення позову, то воно не може слугувати скасуванню судового рішення, оскільки необґрунтоване. Використання Банком індивідуальної ліцензії фактично є звуження обсягу його повноважень і передбачено лише в конкретних випадках, а саме, у разі перевищення термінів і сум надання або одержання кредиту, що не є випадком при укладанні спірного кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що операція з поверненням позичальником кредиту та сплати ним процентів за користування кредитом є операцією з використанням іноземної валюти на території України як засобу платежу і тому потребує індивідуальної ліцензії є необґрунтованими, оскільки пов’язані з невірним тлумаченням діючого законодавства.

Посилання позивача на те, що на договорі немає печатки належної юридичної особи не має правового значення, оскільки відповідач відповідно до п. 1.6 Положення про відділення № 163 Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» 2004 р., правонаступником якого являється відповідач, Відділення не є юридичною особою, і в договірних відносинах із юридичними та фізичними особами виступає від імені АКІБ «УкрСиббанк» на основі цього Положення та у межах повноважень, яка видана Начальнику Відділення. Отже, відповідач на час укладення кредитного договору діяв від імені АКІБ «УкрСиббанк», а тому є достатньою на договорі печатка Відділення Банку.

Крім цього, в 2007 році позивач, будучи вільним в укладанні договору, виборі контрагента та визначення його умов, висловив своє бажання на отримання кредиту саме в іноземній валюті і до звернення до суду в 2009 році не тільки вважав його дійсним, а й виконував його умови.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 вересня 2010 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді: