Судове рішення #12260917

Справа №22ц-7797/10                                                                               Суддя першої інстанції Ямкова О.О.

Категорія  27                                                                     Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

25 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах     апеляційного суду Миколаївської області в складі:

 головуючого                                                 Козаченка В.І.,

 суддів:                                               Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,

 при секретарі судового засідання Шпонарській О.Ю.,  

 з участю: позивачки ОСОБА_1., її  представника ОСОБА_2. та представника відповідача Крайнік Т.В.,  

                                               

 розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2010 р., ухвалене за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства   ,,УкрСиббанк" (далі - ПАТ ,,УкрСиббанк") про визнання недійсними кредитного договору,  

В С Т А Н О В И Л А :

7 квітня 2010 р.  ОСОБА_1. подала в суд позов до ПАТ ,,УкрСиббанк" про визнання недійсними кредитного договору, укладеного між ними 8 квітня 2008 р. та додаткової угоди до нього від 27 лютого 2009 р., за якими банк надав їй 100000 доларів США споживчого кредиту під 12,5% річних, строком до 6 квітня 2009 р.

Для забезпечення виконання вказаного кредитного договору в той же день між позивачкою і ПАТ ,,УкрСиббанк" був укладений договір іпотеки, за умовами якого вона передала в іпотеку банку належну їй на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що кредитний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, оскільки укладений в іноземній валюті та не містять всіх необхідних істотних умов договору, а також на те, що банк перед укладенням договору не надав їй всієї необхідної інформації про форми і умови кредитування та фінансові ризики, позивачка просила визнати недійсними як кредитний договір, так і додаткову угоду до нього, і застосувати двосторонню реституцію.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва 19 липня 2010 р. у   позові відмовлено.

 В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення її вимог.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 Суд першої інстанції, в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази і дійшов вірного висновку про відсутність підстав для недійсності спірного правочину, що встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.  203 і  ст. 215 ЦК України, оскільки під час підписання договору позивачка була ознайомлена з його умовами та наслідками.

Так, в указаних договорах сторони письмово виконали вимоги статей 1048-1052, 1054 ЦК України та Закону України ,,Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. (з наступними змінами) щодо визначення істотних умов правочину.

Зокрема, досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети; суми і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; способу забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткової ставки; порядку плати за кредит; порядку зміни та припинення дії договору; відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Додатковою угодою від 27 лютого 2009 р. сторони підтвердили свої зобов’язані по цьому правочину, визначились з його ідентифікацією та порядком погашення кредиту шляхом внесення щомісячних ануїтетних платежів. Договір був укладений в  письмовій формі та нотаріально посвідчений. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

В той же час, саме по собі надання кредиту в іноземній валюті теж не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки чинним законодавством України такої заборони не встановлено.  

Так, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, але при цьому не встановлено якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192   ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Основним законодавчим актом, який регулює такі правовідносини є Декрет Кабінету Міністрів України ,,Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого   1993 р. (далі - Декрет КМУ) (з наступними змінами).

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 Закону України ,,Про банки і банківську діяльність" від         7 грудня 2000 р. (з наступними змінами (далі – Закон)   встановлено, що кошти - це гроші у   національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від   свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно ст. 5 указаного Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р., за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі, здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Отже, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банком кредитування в іноземній валюті є наявність у нього генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

При видачі позивачці кредиту в доларах США відповідач мав усі необхідні на той час дозволи.   Зокрема: Банківську ліцензію №75, видану Національним банком України 28 жовтня 1991 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 указаного Закону;   Письмовий дозвіл Національного банку України №75-2 від 28 жовтня 1991 р. , на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 названого Закону та   Додаток до дозволу Національного банку України №75-2 від 19 листопада 2002 р., з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Посилання позивачки на порушення відповідачем положень Закону України ,,Про захист прав споживачів” правильно не був взятий до уваги місцевим судом, оскільки перед укладенням кредитного договору позивачці були роз’яснені всі умови договору та можливі валютні ризики (пункти 10.2, 10.13 кредитного договору). А тому вона мала можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенні до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміка зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Крім того, ніщо не перешкоджало позивачці отримати кредит у національній валюті.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

     Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва 19 липня 2010 р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація