Справа № 2-400/2010 р.
ЗАОЧНЕ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2010 року
Радивилівський районний суд Рівненської області
В складі:
головуючого судді Бірука В.О.
за участю секретаря судового засідання Савчук С.І.
позивач - не з’явився
представник відповідача не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі про визнання дій незаконними та зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомоги “Дітям війни”,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, визнання дій відповідача незаконними, зобов’язання останнього нарахувати і виплатити позивачу недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії як дитині війни за період з січня 2006 по грудень 2009 років включно в сумі 5117 грн. 10 коп.. В обґрунтування позову посилається на те, що вона має статус “дитина війни” і має право на отримання надбавки до пенсії як дитина війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідач на протязі чотирьох років (2006-2009р.р.) не виплачував їй цю надбавку і за вказаний період виникла заборгованість в сумі 5117 грн. 10 коп..
В судове засідання позивач не з’явився. Подав до суду заяву про підтримання позовних вимог і розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання також не з’явився, хоча своєчасно був повідомлений про час та місце розгляду справи. Заяв про відкладення справи чи розгляд справи без представника відповідача до суду не надходило.
При таких обставинах суд знаходить можливим розглянути справу в особливому порядку без участі сторін з дослідженням письмових доказів по справі і ухваленням заочного рішення.
Повно і всесторонньо дослідивши матеріали справи, давши об’єктивну і правову оцінку письмовим доказам по справі суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (тобто станом на 02 вересня 1945року) було менше 18 років є дитиною війни.
З матеріалів справи вбачається, що позивач станом на 02.09.1945 р. була неповнолітньою і має статус “дитина війни.” Дане доводиться її паспортом і відміткою в пенсійному посвідченні:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсійне посвідчення Серія НОМЕР_2.
Виходячи із цього, позивач має право на пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Цим же законом встановлено, що пільги дітям війни в 2006 році встановлюються поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак порядок впровадження ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” Кабінетом Міністрів України в 2006 році визначено не було. Тобто в 2006 році не було законодавчо розроблено механізм реалізації ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином немає підстав для задоволення позовних вимог за 2006 рік.
У відповідності із п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 р. №489-V дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст.111 Закону №489-V, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №6-рп/2007 були визнані неконституційними положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік». А отже, з 09.07.2007 року дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було відновлено в повному обсязі. Відповідно до п.5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Отже з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 року позивач має право на підвищення розміру пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Що стосується дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV у 2008 році, то згідно з п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV було викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Проте, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 положення п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Разом з тим в п.5.4 згаданого рішення Конституційного суду України зазначено, що Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняючи їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Відповідно до п.6 резолютивної частини цього рішення, рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними. Вказане рішення набуло чинності з 22.05.2008 року і є чинне по даний час.
Таким чином, з 22.05.2008 року позивач має право на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, що діяла в період до внесення змін пп.2 п.41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. N107-VI (що визнані неконституційними).
Згідно з ч.3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тому, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року №966-14 для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.
Тобто, з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на ч.3 ст.46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність визначено Законами України про державний бюджет на відповідний рік (2006, 2007, 2008, 2009 рр.). Так, прожитковий мінімум на один місяць для вказаної категорії осіб становив:
2006 рік – з 01.01. по 31.03. -350 грн.; з 01.04. по 30.09.- 359 грн.; з 01.10. по 31.12. - 366 грн; 2007 рік – з 01.01. по 31.03. – 380 грн.; з 01.04. по 30.09. – 406 грн.; з 01.10. по 31.12. – 411 грн.; 2008 рік – з 01.01. по 31.03. - 470 грн.; з 01.04. по 30.06. - 481 грн.; з 01.07. по 30.09. - 482 грн.; з 01.10. по 01.12. - 498 грн.; 2009 рік – з.01.01.2009 року по 31.10.2009 року – 498 грн.; з 01.10. по 31.12. – 573 грн..
Отже, величиною мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30% підвищення до пенсії дітям війни, є встановлений законом прожитковий мінімум.
П.8 Постанови КМ України від 28.05.2008 року № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні. Однак, вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом.
Як вбачається із розрахунків суми позову, позивач у періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по 31.10.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.10.2009 р. не отримувала підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», хоча мав на це право. Лише в 2008 році і 2009 році їй нараховувалася і виплачувалася надбавка до пенсії як дитині війни в розмірі 10% прожиткового мінімуму.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
П. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних завдань Пенсійного фонду України віднесено, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до Указу Президента України №121/2001 від 01.03.2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
А відтак, беручи до уваги те, що згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись положеннями Указу Президента України №121/2001 від 01.03.2001 р. та зазначеної вище Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами Пенсійного фонду України позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги. Так, у справах «Кечко проти України» та «Бурдов проти Росії» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Керуючись принципом верховенства права, суд з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція ЄС принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни підвищення до пенсії, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо не виплати позивачу підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 року є протиправними.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його дій, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. і з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. встановленого ст. 6 Закону № 2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
В задоволенні позовних вимог щодо стягнення невиплаченого підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 по 31.12.2006 р., з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. слід відмовити, так як: у період з 01.01. по 31.12.2006 року не розроблено законодавчо механізм застосування статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни” у період з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 р., у період з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 року - стаття 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни» у відповідності із Законом України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. діяла в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. У період з 01.01.2006 по 01.04.2006 р., з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. положення Законів України про державний бюджет на 2006-2008 роки, що зупиняли дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та викладали її в новій редакції, неконституційними не визнавались, не скасовувались, а тому підстав для їх незастосування не було.
Судові витрати по справі підлягають до стягнення в межах задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.10, 11, 60, 62, 212, 213, 228 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12. 2008 року та з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року протиправними.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі здійснити перерахунок та виплатити невиплачену надбавку до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. включно ОСОБА_1 вановичу (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі на користь позивача в дохід держави судові витрати по справі в сумі 171 (сто сімдесят одна) грн.. в т.ч. 51 грн. державного мита і 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ.
В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Відповідно до ст.228 ЦПК України відповідач має право подати до Радивилівського районного суду заяву про перегляд даного заочного рішення на протязі 10 днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Радивилівський районний суд шляхом подання в 10-денний строк апеляційної скарги.
При неподанні в 10-денний строк апеляційної скарги рішення набирає законної сили по закінченню цього строку, а при поданні апеляційної скарги рішення набирає законної сили після закінченню розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: підпис Бірук В.О.
З оригіналом вірно:
Суддя: Бірук В.О.