Справа № 22ц-6496/2010 р. Головуючий у I інстанції – Коверзнев В.О.
Категорія – цивільна Доповідач - Євстафіїв О.К.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.11.2010 року Апеляційний суд Чернігівської області
у складі:
головуючого - судді Шарапової О.Л.,
суддів: Євстафіїва О.К., Заболотного В.М.,
при секретарі Штупун О.М.,
за участю представника відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про поділ майна,
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати дану ухвалу і задовольнити її вимоги про накладення арешту на все спірне майно.
У жовтні 2010 р. остання пред’явила позов до ОСОБА_5, в якому просила встановити факт проживання її однією сім’єю з ОСОБА_5 з 1997 р. по 04.07.2003 р., розділити спільно нажите ними майно, виділивши їй Ѕ частину нерухомого майна, зареєстрованого за ОСОБА_5, що придбане за договорами купівлі-продажу № 6745 від 28.12.2006 р., № 318 від 07.02.2003 р., № 4662 від 15.11.2002 р., № 6159 від 15.12.2004 р. та № 262 від 30.01.2003 р., стягнути на її користь компенсацію в розмірі 90% вартості автомобіля ГАЗ 33023, 2006 року випуску, визначеної на день його купівлі, і Ѕ частину суми, внесеної відповідачем до статутного капіталу ТОВ „МВККП ТЕД”.
В позовній заяві ОСОБА_7 також просила на забезпечення її позову накласти арешт на все спірне нерухоме майно.
Оскаржуваною ухвалою з метою забезпечення позову останньої накладено арешт на розташовані у АДРЕСА_1, Ѕ частину приміщення основної будівлі, загальною площею 89,1 м2, набутих за договором від 15.12.2004 р., 7/300 частин нежилого приміщення, набутих за договором від 28.12.2006 р., автомобіль ГАЗ 33023, 2006 року випуску, білого кольору, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, зареєстрований Чернігівським МРЕВ на ім’я ОСОБА_5; у накладенні арешту на інше майно відмовлено.
Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_7 посилається на наступне. Відмову в накладенні арешту на інше спірне майно суд мотивував тим, що нею не надано достатньо доказів того, що це майно є її та ОСОБА_5 спільною сумісною власністю. Але цей висновок суперечить ст.ст. 8 і 74 СК України; вона надала суду достатньо доказів, які підтверджують факт спільного проживання з ОСОБА_5 ОСОБА_7 також стверджує, що ненакладення арешту на спірне майно може зашкодити подальшому виконанню рішення суду по даній справі, оскільки за час розгляду справи відповідач його може відчужити.
У судовому засіданні представник ОСОБА_5 просив відхилити апеляційну скаргу. Сенс заперечень останнього зводиться до того, що оскаржувана ухвала є законною.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу, суд І інстанції виходив з того, що наведені в заяві ОСОБА_7 аргументи доводять висновку про те, що невжиття заходів забезпечення її позову може у подальшому ускладнити виконання рішення суду. Але останньою не надано достатньо доказів того, що Ѕ частина приміщень другого поверху, загальною площею 146,85 м2, яка набута за договором від 15.11.2002 р., що приміщення другого поверху, загальною площею 170,1 м2, яке набуте за договором від 07.02.2003 р., що склад, загальною площею 25,8 м2, набутий за договором від 13.01.2003 р., і що внесені ОСОБА_5 в 2005 р. до статутного капіталу ТОВ „ТЕД” кошти у сумі 2999997 грн. 50 коп. є її та ОСОБА_5 спільна сумісна власність. Але ці висновки неповністю відповідають нормам чинного законодавства.
Так, у ході апеляційного розгляду справи встановлено наступне.
Висновок місцевого суду про те, що невжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_7 шляхом накладення арешту на спірне майно може ускладнити в подальшому виконання рішення суду, ОСОБА_5 і його представником не оспорюється.
У позовній заяві ОСОБА_7 стверджує, що з квітня 1997 р. по 04.07.2003 р. вона проживала з ОСОБА_5 однією сім’єю, але не перебувала з ним у шлюбі, а 04.07.2003 р. вона уклала з ним шлюб, що за час спільного проживання вони придбали такі приміщення в буд. № АДРЕСА_1: 15.11.2002 р. – Ѕ частину приміщень другого поверху, загальною площею 146,85 м2, 07.02.2003 р. – приміщення загальною площею 170,1 м2 на другому поверсі, 15.12.2004 р. – Ѕ частину приміщення основної будівлі, загальною площею 89,1 м2, 28.12.2006 р. – 7/300 частин нежилого приміщення, загальною площею 95 м2, і склад загальною площею 25,8 м2. Крім того, в цей період ними придбано автомобіль ГАЗ 33023, 2006 року випуску, білого кольору, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, зареєстрований МРЕВ ДАІ м. Чернігів. Також ОСОБА_7 стверджує, що у цей же період ОСОБА_5 без її дозволу і всупереч інтересам сім’ї вніс до статутного капіталу ТОВ „ТЕД” 2999997 грн. 50 коп. їхніх спільних коштів (копія позовної заяви на а.с. 1-3).
Копією довідки КП „Чернігівське МБТІ” від 29.09.2010 р. № 4306 підтверджується, що за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 9/100 частин буд. № АДРЕСА_1, а саме на приміщення другого поверху – літери 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 22 „а”, 24 „а”, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, загальною площею 403,15 м2, і на склад літера Б-1, площею 25,8 м2. Згідно з цією ж довідкою, право власності на перелічені вище приміщення ОСОБА_5 набуто на підставі договорів купівлі-продажу: № 6745 від 28.12.2006 р., № 318 від 07.02.2003 р., № 4662 від 15.11.2002 р., № 6159 від 15.12.2004 р., № 262 від 30.01.2003 р. (а.с. 4). Отже всі вищеперелічені частини (приміщення) буд. № АДРЕСА_1, зокрема й ті, що придбано за договорами купівлі-продажу від 15.11.2002 р. та від 07.02.2003 р., придбані ОСОБА_5 саме у спірний період.
З встановленого випливають наступні висновки.
Мотиви, з яких суд І інстанції відхилив заяву ОСОБА_7 про накладення арешту на спірні приміщення, які набуті ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу від 15.11.2002 р. та від 07.02.2003 р., є юридично неспроможними, виходячи з такого. Частина 3 ст. 151 ЦПК України приписує, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів його забезпечення може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, питання щодо достатності або недостатності надання позивачем доказів на підтвердження пред’явленого позову вирішується судом виключно під час ухвалення рішення по суті справи. Отож встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_7 шляхом накладення арешту на спірне майно може ускладнити в подальшому виконання рішення суду, суд І інстанції повинен був накласти арешт на все спірне нерухоме майно, т.я. у справі нема доказів того, що ненакладення арешту на придбані ОСОБА_5 приміщення за договорами купівлі-продажу від 15.11.2002 р. та від 07.02.2003 р. не призведе до ускладнення в подальшому виконання рішення суду.
Апеляційним судом також встановлено, що судом І інстанції в оскаржуваній ухвалі інвентаризаційно-технічні дані тих об’єктів нерухомості, на які накладено арешт, зазначено не у повній відповідності до даних, вказаних у згаданій вище довідці КП „Чернігівське МБТІ”, яка є єдиним правоустановчим документом в справі на спірне нерухоме майно.
За змістом ч. 1 ст. 151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. В розглянутому судом клопотанні ОСОБА_7 про забезпечення позову, що міститься в її позовній заяві, остання просила забезпечити позов лише шляхом накладення арешту на все спірне нерухоме майно, а про накладення арешту на спірне рухоме майно в даному клопотанні не йдеться. Отож суд І інстанції не мав підстав вирішувати питання щодо накладення арешту на автомобіль і грошові кошти, які є об’єктами спору між сторонами.
Таким чином, на забезпечення позову ОСОБА_7 має бути накладено арешт на все спірне нерухоме майно, а мотиви і вказівки про відмову у накладенні арешту на грошові кошти, внесені ОСОБА_5 до статутного капіталу ТОВ „МВККП ТЕД”, та про накладення арешту на зареєстрований на його ім’я автомобіль ГАЗ 33023 підлягають виключенню з мотивувальної й резолютивної частин ухвали.
Тож оскаржувана ухвала підлягає зміні шляхом приведення її у відповідність до вищевикладеного.
Керуючись ст.ст. 307, 312 ч. 1 п. 2, 313 – 315 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково, ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2010 року змінити у наступний спосіб.
Накласти арешт на 9/100 частин буд. № АДРЕСА_1, а саме на приміщення другого поверху – літери 15-24, 22 „а”, 24 „а”, 38-44, загальною площею 403,15 м2, а також на склад літера Б-1, площею 25,8 м2, які згідно з довідкою КП „Чернігівське МБТІ” від 29.09.2010 р. № 4306 належать ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу: № 6745 від 28.12.2006 р., № 318 від 07.02.2003 р., № 4662 від 15.11.2002 р., № 6159 від 15.12.2004 р., № 262 від 30.01.2003 р.
Виключити з мотивувальної й резолютивної частин ухвали мотиви та вказівки про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_7 про накладення арешту на грошові кошти, внесені ОСОБА_5 до статутного капіталу ТОВ „МВККП ТЕД”, та про накладення арешту на автомобіль ГАЗ 33023, 2006 року випуску, білого кольору, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, зареєстрований Чернігівським МРЕВ на ім’я ОСОБА_5.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: